Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 16)
— Бо люди не розуміють, що справа закінчиться тотальним контролем, — пояснила Прюденс. — Це відбувається поступово, потроху; спершу вони отримують схвалення, підтвердження своєї цінності, відчуття мети… ти ж розумієш, що привабливого у пізнанні великої істини? В отриманні ключа до таємниць Всесвіту?
— Хіба для цього потрібно вступати у секту?
— Не потрібно, — усміхнулася Прюденс, — але вони дуже добре уміють переконувати людей в тому, що членство — це єдиний можливий шлях до раю на землі, не кажучи вже про небеса після смерті.
Єдиний типаж, яким УГЦ нічого не може зробити і якими, власне, не цікавиться, — це апатичні люди без зацікавлень. УГЦ шукає ідеалістів, з яких може зробити проповідників, хоча, підозрюю, простіших людей вони теж набирають, просто щоб було кому працювати на фермі… мій бідолашний клієнт дуже добре знає, що інші вважають жертв секти дурними і слабовольними, від чого вони переживають ще більше сорому. Але насправді ідеалізм і допитливий розум роблять людину значно вразливішою для таких ідеологій, як УГЦ… Ви залишитеся на вечерю? Буде паста, нічого фантастичного.
— Ти не мусиш нас ще й годувати, — сказав Страйк.
— Але хочу. Будь ласка, залишайтеся. Скоро повернеться Деклан. Робін, до речі, дуже приємна.
— Вона така, — відповів Страйк, глянувши на стелю.
Нагорі Робін обрала собі три комплекти одягу, хоч досі було ніяково від думки, що вона бере такі дорогі речі. Вона саме перевдягнулася у свої джинси і кофту, коли в двері постукала Прюденс.
— Заходь, — гукнула Робін.
— Обрала щось?
— Так. Візьму очі, якщо твоя ласка.
— Чудово, — відповіла Прюденс, зібравши решту речей, і понесла їх до гардеробної розвішувати. — Знаєш що? — кинула вона через плече. — Залиш те все собі, щоб менше клопоту.
— Прюденс, я так не можу, — мляво відповіла Робін. Вона чудово розуміла, що речі, які вона обрала, навіть уживані потягнуть на дві тисячі фунтів.
— А чому ні? Якби ти вибрала цю, — сказала Прюденс, показуючи сукню «Chloe», — я б попросила її назад, бо Деклан вважає, що вона мені личить, але чесно, ті, що ти взяла, мені не треба. У мене забагато речей, сама бачиш. Будь ласка, — додала вона, не даючи Робін розтулити рота, — це тоді вперше нам буде дозволено бодай щось подарувати Корму, хай навіть не йому особисто. А тепер — взуття!
— Навіть не знаю, що сказати, — мовила збентежена Робін. Вона стривожилася, що Страйк не зрадіє, якщо вона прийме такий подарунок. Ніби прочитавши її думки, Прюденс мовила:
— Знаю, Корм не потерпить подарунків від тата, але з цього Джонні Рокбі не купував нічогісінько, чесно. Я і сама непогано заробляю, а Деклан тим паче. Ходи, підберемо взуття, — покликала вона Робін до гардеробної. — Оця пара чудово пасуватиме до тієї сукні. Приміряй.
Робін взула човник від «Jimmy Choo», а тоді спитала:
— А у тебе з батьком близькі стосунки?
— Ем… — озвалася Прюденс, яка стояла на колінах і перебирала взуття, — я б сказала, що близькі настільки, наскільки це можливо з такою людиною. Він досить-таки молодявий. Кажуть, людина застрягає у тому віці, коли стала знаменитою. Тобто тато так і залишився парубійком років вісімнадцяти. Він хоче тільки отримувати задоволення, а з наслідками хай інші розбираються. Я його люблю, але це не батько у традиційному сенсі, бо йому ніколи не доводилося дбати навіть про себе, не те що про інших. Але я чудово розумію, чому Корм такий злий на нього. Важко уявити двох більш несхожих між собою людей. Приміряй оці, — сказала вона, даючи Робін пару чобітків. Робін натягнула їх, а Прюденс провадила:
— Тато відчуває перед Кормом щиру провину. Він знає, що повівся дуже погано. Пару років тому намагався примиритися з ним. Не знаю, що саме він…
— Рокбі запропонував йому гроші за зустріч, — прямо сказала Робін. Прюденс скривилася.
— Боже, я так і знала… Тато, мабуть, вважав це за прояв щедрості… який дурень! Звик все вирішувати грошима… Ні, ці затісні на вигляд.
— Трохи є, — погодилася Робін, знову розстібаючи чобітки. — Знаєш, — додала вона за пориванням серця, — я дуже рада, що ви з Кормораном познайомилися. Мені здається, ти… навіть не знаю… що ти — та, кого йому не вистачало.
— Справді? — просяяла Прюденс. — Бо я багато років хотіла з ним познайомитися. Так-так, багато років! Мені непросто почуватися серед них єдиною байстрючкою змішаної раси. Ми непогано ладнаємо, але я ніби не зовсім у клані Рокбі, але знаючи, що десь є Корм, якому на все це чхати і який сам торує собі шлях… Звісно, він весь час переймається, що я почну проводити з ним психоаналіз, — додала Прюденс, подаючи Робін пару від «Manolo Blahnik». — Я багато разів казала йому, що не зможу цього, навіть якби захотіла. Ці стосунки надто… надто складні… довгий час він був для мене ніби талісман. Сама думка про нього. Неможливо після цього сприймати людину об’єктивно… Ти ж залишишся на вечерю, так? Корма я вже запросила.
— Я
— Так, звісно, буде чудово. Деклан любить Корма і буде радий познайомитися з тобою. То що, ти береш ці, ці і ці? — спитала Прюденс, відкладаючи речей ще на кілька тисяч фунтів. — А тепер — сумочка…
Унизу в порожній вітальні Страйк знову роздивлявся фотографію кімнати Кевіна Пірбрайта, яку дав йому Вордл і яку він приніс показати Робін. Він вже кілька хвилин напружував очі, намагаючись краще роздивитися кілька загадкових моментів.
Зрештою він роззирнувся і побачив саме те, що треба: старовинне збільшувальне скло, задля краси покладене на стос мистецьких альбомів.
За десять хвилин до вітальні повернулася Робін і здивовано розсміялася.
— Що? — спитав Страйк, піднявши очі.
— Шерлок Голмс, якщо не помиляюся?
— Не смійся, а сама спробуй, — відповів Страйк, простягнувши їй фото і лупу. — Це кімната Кевіна Пірбрайта в тому стані, в якому знайшла її поліція. Мені їх Вордл дав.
— О, — сказала Робін. Вона сіла на диван поруч зі Страйком і взяла в нього фотографію і скло.
— Глянь, що він понаписував на стінах, — сказав Страйк. — Може, щось розбереш. На жаль, у нас є тільки це фото. Я сьогодні дзвонив власнику житла. Щойно поліція закінчила, він там все перефарбував.
Робін рухала збільшувальне скло туди-сюди, намагаючись прочитати кривулі на стінах. Вона так зосередилася, що аж підскочила, коли ляснули вхідні двері.
— Привіт, новий дядечку, — сказав чорнявий підліток, зазирнувши до кімнати. І зніяковів, побачивши Робін.
— Привіт, Ґеррі, — сказав Страйк. — Це Робін, моя партнерка з детективної агенції.
— О, — зашарівся хлопчик. — Клас. Привіт.
Він знову зник.
Робін повернулася до фото. Після хвилини зосередженого розглядання вона почала читати вголос:
— «П’ятеро пророків»… Що то таке над дзеркалом? «Відплата»?
— Здається, — відповів Страйк і підсунувся до неї мало не впритул.
Частину написів на стінах кімнати Пірбрайта неможливо було прочитати на фото, але тут і там виділялося якесь слово.
— «Бекка», — прочитала Робін. — «Гріх»… «соло»… незрозуміло… «солома»? А це що, «змова»?
— Схоже, — погодився Страйк.
— «Ніч перед»… «ніч перед»… Більше нічого не розберу.
— Я теж. А про це що скажеш?
Страйк показував на напис на стіні над незастеленим ліжком. Вони присунулися ще ближче, волосся Страйка торкнулося волосся Робін, і вона знову відчула електричний імпульс внизу живота.
— Схоже, — сказала вона, — що щось намагалися стерти… чи взагалі обдерли фарбу?
— Я подумав те саме, — відповів Страйк. — Ніби хтось намагався буквально здерти напис зі стіни, але не встиг. Вордл казав, що сусід Пірбрайта почав стукати в двері, коли в нього замовкла музика. Можливо, саме тому убивця втік через вікно, не встигнувши стерти весь напис.
— І лишив оце, — погодилася Робін, дивлячись на залишки ніби речення чи фрази.
Це було одне слово, розбірливе, написане великими літерами і кілька разів обведене: «СВИНІ».
10
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Після застереження Прюденс Страйк наступні два вечори читав «Боротьбу з контролем свідомості у сектах» у своїй квартирі на горищі. А після того наполіг, що Робін повинна ретельніше, ніж звичайно, пропрацювати своє прикриття, перш ніж іти до храму на Руперт-Корт. Він цілковито довіряв умінню Робін імпровізувати, але дещо з прочитаного й особливо слова Прюденс про те, що секта шукає слабини у психіці своїх членів, щоб ними маніпулювати, занепокоїли його.
— Між твоїм життям і життям Ровени не має бути нічого спільного, — сказав він Робін (яка назвалася Ровеною Елліс — завжди простіше, особливо коли ти втомлена чи захоплена зненацька, відреагувати на псевдонім, що звучить схоже на твоє справжнє ім’я). — Не надихайся своїм справжнім минулим. Це має бути чиста вигадка.
— Знаю, — терпляче відповіла Робін, — не хвилюйся, я все продумала.
— І акцент не змінюй. Такі штуки моментально злітають, коли ти виснажений.
— Страйку, та знаю я, — озвалася Робін, дратуючись і водночас розвеселившись. — Але якщо я не потраплю туди найближчим часом, волосся відросте, і доведеться знову стригтися.
У п'ятницю напередодні запланованого візиту до лондонсько-го храму УГЦ Страйк влаштував Робін іспит, розпитуючи про шкільні роки Ровени, її навчання в університеті, сім’ю, друзів, хобі, домашніх тварин, колишнього нареченого і їхнє буцімто скасоване весілля, і на всі питання Робін відповідала без пауз і вагання. Під кінець Страйк поцікавився, що спонукало «Ровену» прийти до храму на Руперт-Корт.