Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 15)

— Добре, — сказала Прюденс, жестом запрошуючи Страйка та Робін сісти на диван, а сама влаштувалася у великому кріслі кремового кольору і наповнила вином ще два келихи, — про одяг. Можна спитати, навіщо він потрібен?

— Робін повинна стати схожою на багату дівчину, якій настільки нема чого робити, що вона вступає в секту.

— В секту?

— Дехто вважає їх сектою, — уточнила Робін. — У них є така собі заміська резиденція, і я сподіваюся вступити до їхніх лав, щоб потрапити туди.

На подив обох детективів, Прюденс перестала всміхатися і насупилася.

— Мова часом не про УГЦ?

Робін здивовано глянула на Страйка.

— Оце так дедукція, — сказав той. — Чому ти так вирішила?

— Бо вони засновані в Норфолку.

— Хтось із твоїх клієнтів був її членом? — раптом здогадався Страйк.

— Я не розголошую персональні дані клієнтів, Корморане, — удавано суворим тоном заявила Прюденс і посунула до нього келих із вином.

— Шкода, — поремствував Страйк, — бо нам потрібні колишні віряни.

Прюденс кілька митей уважно дивилася на нього, а тоді почала:

— Мій обов’язок — зберігати конфіденційність, тому…

— Та я жартую, — запевнив її Страйк. — Я не питаю в тебе ім’я та адресу.

Прюденс із серйозним обличчям пригубила вино. А тоді сказала:

— Думаю, вам буде непросто розговорити колишніх членів УГЦ. Такий примус лишає по собі сильне почуття сорому і помітну травму.

Побачивши їх разом, Робін вперше відзначила, що її партнер справді схожий на Джонні Рокбі. І Страйк, і Прюденс мали ту саму лінію щелепи, ту саму відстань між очима. Їй, що мала трьох братів, з якими виросла, стало цікаво, як воно — вперше зустрітися з кровним родичем після сорока. Але між братом і сестрою було дещо більше, ніж ледь помітна зовнішня схожість: видно було, що між ними вже встановилося певне мовчазне порозуміння.

— Добре, — здалася під напіжартівливим тиском Страйка Прюденс, — серед моїх клієнтів і справді є колишній член УГЦ. Власне, коли ця людина вперше розповіла мені про свій досвід, я не була певна, що здатна їй допомогти. Депрограмування людей — окремий, специфічний вид роботи. Хтось починає зловживати тим, що членам громади заборонено — починає багато їсти, п’є алкоголь. Хтось починає робити ризиковані речі, протестуючи проти нагляду та контролю. Звикнути до свободи непросто, а прохання розповісти про пережите, про речі, які їх змушували робити, може принести купу стресу.

На щастя, я знаю одного терапевта, американця, який спеціалізується на роботі з жертвами сект, тож я звернулася до нього. Він провів із моїм клієнтом кілька онлайнових сесій, які дуже допомогли, і ми повернулися до роботи, а американець інколи допомагає. Саме тому я в курсі, що таке УГЦ.

— Як твоєму клієнту вдалося вирватися? — спитав Страйк.

— А що? Вас найняли, щоб витягнути когось звідти?

Страйк кивнув.

— Тоді будьте дуже обережні, — серйозно сказала Прюденс. — Якщо ця людина схожа на мого клієнта, то вона перебуває у дуже вразливому стані, і грубий підхід може більше нашкодити, ніж допомогти. Вам треба розуміти, що в сектах людей перепрограмовують. Не можна очікувати, що вони різко стануть нормальними.

— Як це вдалося твоєму клієнту?

— Цю людина… пішла не з власної волі, — відповіла Прюденс, повагавшись.

— Тобто її вигнали?

— Не в цьому річ… Це сталося через стан здоров’я, — пояснила Прюденс, — але більше я нічого не можу додати. Досить сказати, що УГЦ не випускає людей, якщо з них ще може бути якийсь зиск. Робін, будь дуже обережна. Ти читала «Реформу мислення і психологію тоталізму» Робсрта Джея Ліфтона? Чи «Боротьбу з контролем свідомості в сектах» Стівна Гассана?

Робін похитала головою.

— Я тобі дам ці книжки, коли будете йти. Якщо ти знатимеш їхні методи, зможеш їм опиратися.

— Робін розумна, — заявив Страйк. — Вона на їхню бридню не купиться.

— Інтелект сам по собі не дає захисту від цього, — заперечила Прюденс. — Недоїдання, примусове співання мантр, жорсткий контроль над середовищем, а ще вони намацують вразливі місця психіки, то засипають тебе знаками любові, то принижують… від цього ніхто не застрахований, хоч яка розумна ця людина… Гаразд, — сказала Прюденс, підводячись, — час приміряти речі.

— Прюденс, це дуже люб’язно з твого боку, — мовила Робін, піднімаючись разом із терапевткою нагору.

— Та нічого, — знову заусміхалася Прюденс. — Я страшенно хотіла з тобою познайомитись, бо дуже видно, що ти — найважливіша людина в житті Корма.

Від цих слів Робін немов протяв удар струму.

— Він… він для мене теж дуже важливий.

Вони пройшли повз відчинені двері кімнати, де панував страшний безлад. Робін здогадалася, що кімната підлітка, ще до того, як звідти вискочила чорнява дівчинка в мініспідниці зі шкіряною курткою в одній руці і портфелем в іншій.

— Ого! — гукнула вона, побачивши Робін. — Круте волосся!

Не чекаючи на відповідь, вона пробігла повз них і помчала сходами. Прюденс гукнула їй услід:

— Напиши, коли треба буде тебе забрати!

— Напишу! — крикнула дівчинка, а тоді: — Па-па, новий дядечку!

Потім ляснули вхідні двері.

— Це Сильві, — пояснила Прюденс і завела Робін до великої спальні, обставленої з розкішною простотою, а тоді до гардеробної з дзеркалами і рядами вішаків. — Корм казав, тоді треба два-три комплекти?

— В ідеалі, — відповіла Робін. — Обіцяю, я буду дуже обережна.

— А, за це не переймайся, в мене забагато одягу… це моя слабкість, — додала Прюденс із винуватою усмішкою. — Сильві саме підросла настільки, щоб позичати речі, які я більше не ношу, тож я все лишаю замість віддавати на благодійність. Який у тебе розмір взуття?

— Шостий, — відповіла Робін, — але…

— Чудово. У мене теж шостий.

— …ти зовсім не повинна…

— Якщо ти маєш здаватися багатою, аксесуари теж грають значну роль, — заперечила Прюденс. — Насправді це так цікаво — допомагати людині замаскуватися! Корм про ваші заняття нічого не розповідає… в сенсі про ваші професійні заняття, — додала вона.

І вона почала діставати повсякденні сукні та різні топи і віддавати їх Робін, а та дивилася на етикетки брендів, які ніколи не змогла б собі дозволити: «Valentino», «Chanel», «Yves Saint Laurent».

— …а це тобі ну дуже личитиме, — сказала Прюденс за п’ять хвилин, додавши до вже чималої ноші Робін ще сукню від «Chloe». — Так, а тепер міряй і скажеш, чи підходить. Сюди ніхто не зайде, Деклана не буде ще мінімум годину.

Коли за Прюденс зачинилися двері, Робін скинула купу одягу на двоспальне ліжко і зняла светр і джинси, роззираючись. Все в кімнаті — від дубових мостин і широкого старовинного ліжка з червоного дерева до елегантної модернової люстри, довгих газових штор і телевізора з пласким екраном на стіні — все промовляло про добрий смак і великі гроші. Робін подумала, що Страйк міг би жити так само, якби проковтнув свою гордість і прийняв батькову щедрість — хоч, звісно, не було певності, що саме Джонні Рокбі купив цей будинок.

Унизу Прюденс приєдналася до Страйка, принісши дві книжки.

— Це для Робін, — сказала вона, поклавши їх на кавовий столик.

— Дяка, — сказав Страйк, а вона налила їм ще два келихи вина. — Слухай, можна в тебе дещо спитати?

— Питай, — відповіла Прюденс, сідаючи навпроти.

— Цей твій клієнт не був свідком надприродних явищ на Чапмен-Фарм?

— Корме, я не можу про це говорити.

— Я не шукатиму твого клієнта, — запевнив він. — Мені просто цікаво.

— Боюся, я вже й так забагато розповіла, — сказала Прюденс.

— Зрозумів, — сказав Страйк. — Без питань.

Потягнувшись уперед, він взяв «Боротьбу з контролем свідомості у сектах», перевернув і прочитав анотацію на звороті.

— Я тепер тривожуся за Робін на тій резиденції значно більше, ніж пів години тому, — зізнався він.

— Добре, — відповіла Прюденс. — Вибач, не в тому сенсі, що добре, що ти тривожишся, просто я думаю, що їй краще уявляти, на що вона йде.

— От на біса людям вступати в секти? — задумливо спитав Страйк. — Кому приємно, коли його життя настільки контролюють?