Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 153)
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Страйк повільно крокував уздовж Чарінґ-Кросс-Роуд, повертаючись з Чайнатауна, де він на самоті повечеряв у ресторані на Вардор-стріт. Визираючи на темну вулицю за мискою сінгапурської локшини, він побачив кількох людей у синіх спортивних костюмах, які прямували в бік Руперт-Корт, про щось розмовляючи. Їхніх облич Страйк не роздивився, але недобрий гумор підказав йому, що теревенять вони про приватну розслідувачку, що кілька місяців прожила на їхній дорогоцінній фермі непоміченою.
Дорогою до офісу його оповив знайомий пригнічений стан. Думка про те, що Робін просто зараз сидить у Мерфі й дивиться ті інтерв’ю, і так псувала йому апетит за вечерею. Похмуро цмулячи вейп, поки повз нього мчали машини, Страйк зізнався собі, що сподівається отримати дзвінок від Робін, коли вона додивиться. Хоча, звісно, там у неї поруч Мерфі, — він і розрадить, і підтримає…
У нього задзвонив мобільний. Страйк дістав його з кишені, побачив номер Робін і відповів.
— Можеш говорити? — спитала вона.
— Так, звісно, роблю це багато років.
— Дуже смішно. Ти зайнятий?
— Ні. Кажи.
— Я щойно подивилася інтерв’ю поліції з Беккою Пірбрайт, і вона сказала дуже дивні речі про Шері. Тобто про Керрі.
— А Керрі там з якого дива?
— Як приклад того, що на позір диявольське може направду виявитися божественним.
— Мені потрібна примітка перекладача.
— Бекка пояснювала, що готова була почути від мене пояснення моєї поведінки з Джейкобом, бо колись знала вмістилище божественної волі, яке вчинило дещо на позір жахливе, але насправді… ну, ти зрозумів. Також додала, що Керрі «поділилася з нею своїм призначенням».
— Дуже цікаво, — прокоментував Страйк.
— І вона знає, що в Керрі є доньки. Сказала, що чекає, коли вона повернеться на ферму, ще й своїх донечок візьме.
Страйк, який саме переходив через дорогу, обміркував почуте.
— Ти ще там?
— Так, — відповів Страйк.
— Що скажеш?
— Скажу, що це навіть цікавіше, ніж те, що вона «поділилася своїм призначенням» із одинадцятирічною дитиною.
Звернувши на Денмарк-стріт, він сказав:
— То виходить, церква стежила за Шері, коли вона пішла? Це їм коштувало певних зусиль, як я розумію. Я ж тобі казав, що перед спробою самогубства Джордан Рейні прийняв підозрілий дзвінок із Норфолку, так?
— Так… але до чого тут… А! Ти хочеш сказати, що церква і за ним стежила?
— Саме так, — відповів Страйк. — І от цікаво: вони стежать за всіма, хто пішов, чи тільки за особливо небезпечними для них людьми?
— Вони зуміли вистежити Кевіна на орендованій квартирі… тобі ж відомо, що Кевіна вбили вони, — додала Робін, не дочекавшись від Страйка відповіді.
— Ми цього не знаємо, — заперечив він, відчиняючи двері внизу. — Ще ні. Але я вважаю це робочою гіпотезою.
— А як щодо листів, які отримував і рвав Ральф Догерті, коли він забрав дітей із ферми? Навіть після переїзду до іншого міста і зміни прізвища?
Страйк рушив угору сходами.
— То що спільного між цими людьми, крім того, що вони свого часу були членами УГЦ?
— Вони пов’язані або з утопленням Дейрдре, або з утопленням Дайю, — відповіла Робін.
— З Рейні тут сумнівно, — заперечив Страйк. — Адже він тоді проспав. Щодо Кевіна теж є сумніви. Скільки він мав років, коли загинула Дайю — шість? І я сумніваюся, що церква знає, що Емілі поділилася з ним своїми сумнівами. Хіба він був достатньо дорослим, щоб потрапити на Маніфестацію, коли, на нашу думку, втопилася Дейрдре?
— Був, — відповіла Робін, швидко рахуючи в голові. — Коли це сталося, йому було тринадцять чи чотирнадцять років.
— Що дивно, — відповів Страйк, — бо він наче вірив, що вона пішла з власної волі.
— Ну добре, — сказала Робін, яка чула, що Страйк піднімається металевими сходами, — побачимося завтра. Я просто хотіла розповісти тобі про Шері.
— Так, дякую. Безперечно, є про що подумати.
Робін поклала слухавку. Страйк піднявся до дверей офісу. Коли Робін висадила його в Лондоні, він одразу вирушив до Чайнатау-на, тож тепер уперше мав нагоду перевірити замок після того, як звільнив Літтлджона. Ввімкнувши ліхтарик у телефоні, Страйк нахилився до щілини.
— Попався, мудило, — пробурмотів він.
Дорогий новий замок із захистом від відмичок за день встиг надбати нові подряпини. Поруч з дверей злущилася крихітна латка фарби. Страйк вирішив, що хтось дуже хотів вибити двері.
Він підняв очі на другий із запобіжних заходів, вжитих проти Паттерсонової помсти. У темному кутку під стелею з’явилася мініатюрна камера, майже невидима, якщо не знати, що вона там є. Страйк відімкнув двері, увімкнув світло і сів за стіл Пат, щоб подивитися зафіксоване камерою за день. Він відкрив програму, прокрутив прихід Пат, листоноші та Шаха, потім Пат вийшла до вбиральні на сходах, потім Шах пішов…
Страйк різко вдарив по кнопці паузи. Сходами скрадалася висока міцна постать у балаклаві, вся в чорному. Вона поглядала то вгору, то вниз, переконуючись, що все чисто. На очах у Страйка постать дісталася їхнього сходового майданчика, підійшла до дверей, дістала набір відмичок і почала шарудіти ними в замку. Страйк глянув на час — виходило, що це потрапило на камеру скоро після заходу сонця. З цього можна було виснувати, що непроханий гість не знав, що Страйк мешкає на горищі — а Літтлджон це знав чудово.
Постать у чорному колупалася в замку майже десять хвилин, але безуспішно. Зрештою здавшись, постать відступила і придивилася до скляної панелі, яку Страйк під час останнього ремонту замінив броньованою. Людина в чорному ніби розмірковувала, чи спробувати вибити скло, аж тут розвернулася і глянула на сходи вниз. Вочевидь, вона виявила, що більше не сама.
— Курва, — тихо промовив Страйк, коли постать дістала з-під своєї чорної одежі пістолет, а тоді дуже повільно позадкувала від дверей угору сходами до майданчика, який прилягав до Страйкової квартири.
З’явився доставщик із коробкою піци. Він постукав у двері, зачекав. Минула хвилина чи дві, він дістав телефон, подзвонив, зрозумів, вочевидь, що помилився адресою, і пішов.
Минуло ще зо дві хвилини. Непроханий гість дочекався, коли зачиняться двері надвір, а тоді вибрався зі сховку і ще хвилину роздивлявся двері офісу, а тоді розвернув пістолет руків’ям уперед і спробував вибити скло. Скло не піддалося. Постать у балаклаві сховала пістолет у куртку, почала спускатися сходами і зникла.
Страйк прокрутив запис назад і проглянув ще раз — кадр по кадру. Неможливо було сказати, чи пістолет справжній, бо освітлення на майданчику було погане, а з нього не стріляли, та в будь-якому разі детектив розумів, що з цим треба звертатися до поліції. Переглядаючи запис, Страйк відзначив зловісну поведінку людини в балаклаві, і справа була не тільки у спробі проникнути в офіс. Непроханий гість роззирався туди й сюди, рухався акуратно, сховався, коли з’явилася небезпека викриття: все це вказувало на людину з досвідом.
Задзвонив мобільний. Страйк прийняв дзвінок, не відводячи очей від екрана.
— Алло?
— Це Корморан Страйк? — спитав задиханий чоловічий голос.
— Так. Хто це?
— Що ти зробив із моєю дружиною?!
Страйк відвернув очі від екрана і насупився.
— Хто це?
— ЩО ТИ ЗРОБИВ ІЗ МОЄЮ ДРУЖИНОЮ? — загорлав чоловік так гучно, що Страйк мусив відсунути динамік від вуха. На іншому кінці він почув фоновий жіночий голос, який повторював: «Містере Вудз, містере Вудз, заспокойтесь…» Також там гучно плакали діти.
— Я не розумію, про що ви говорите, — промовив Страйк, але в глибині душі він уже здогадався і аж окам’янів від передчуття ще гіршого, ніж коли Біжу заявила, що вагітна.
— МОЯ ДРУЖИНА! МОЯ ДРУЖИНА…
Чоловік кричав і плакав водночас.
— Містере Вудз, — промовив жіночий голос, тепер уже гучніший, — дайте мені телефон. Містере Вудз, ми про все подбаємо. Віддайте телефон. Ви потрібні донькам, містере Вудз.
Страйк почув, як телефон передають із рук у руки. Тепер жіночий голос із брістольським акцентом говорив йому у вухо; чути було, що жінка йде.
— Містере Страйк, це констебль поліції Гізер Вотерс. Наскільки ми розуміємо, ви сьогодні заходили до місіс Керрі Вудз? Ми знайшли вашу візитну картку.
— Заходив, — відповів Страйк, — так.
— Я можу спитати, у зв’язку з чим це було?
— А що сталося? — спитав Страйк.
— Я можу поцікавитися, про що ви говорили з місіс Вудз, містере…
— Що сталося?