Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 114)
— Матеріалістичне власництво, — знову буркнув Вілл.
— Ой, та що ти…
— Ти читала «Бгаґавад-Ґіту»?
— Звісно! — відверто збрехала Нолі.
— Володар Крішна застерігає проти носіїв демонічної природи: «Пихаті, корисливі, сповнені безуму, хтиві, і жертви приносять вони незаконні, фальшиві»[8].
— Божечки, так, повно, повно таких людей! — погодилася Нолі. — Оце на останніх зйомках…
Але її голос потонув у крику, який долинав з-за стін кухні.
72
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Двері кухні прочинилися, і в них заскочила Пенні, чиє колись зелене волосся тепер було млявим і брунатним, а перед кофти вкривали плями, схожі на кров.
— Це Лін! — закричала вона. — В жіночому туалеті. Вона… о Боже…
Першими зірвалися з місця Робін та Вілл. Робін бігом кинулася за молодиком. Коліна плуталися у фартуху, за спиною чулися кроки старших жінок. Вони вибігли на подвір’я, а тоді біля дверей гуртожитку Вілл спинився. Чоловікам не можна було заходити до жіночого гуртожитку. Робін відштовхнула його, пробігла через порожню спальню й кинулася до ванної.
— Господи Ісусе, — вголос промовила вона.
З-під дверей однієї з туалетних кабінок розтікалася кривава калюжа. Вона бачила ноги Лін — закривавлені й нерухомі.
— Лін! — закричала Робін, гупаючи у замкнені двері, але відповіді не було. Робін кинулася до сусідньої кабінки, скочила на унітаз, схопилася за верхній край перегородки і перелізла через нього.
— Чорт, — лайнулася вона, зістрибнувши з іншого боку й ковзаючи на крові, що зібралась навколо юнки, яка зіщулилася біля унітазу.
Вона думала, що це самогубство, але одразу побачила, що кров — якої було жахливо багато — натекла з вагіни Лін. Її штани були просочені кров’ю, а сама дівчина сипіла, а її шию, обличчя та руки вкривала сердита червона висипка.
— Лін, — покликала Робін, — що сталося?
— 3-з-залиш м-м-мене, — прошепотіла Лін. — П-п-просто залиш.
Робін почула кроки і поспіхом відчинила двері, за якими побачила стривожені обличчя Пенні та жінок із кухні.
— Я приведу доктора Джова, — сказала Сіта та зникла з очей.
— Н-ні, — видихнула Лін. — Н-н-не треба Джова, н-н-не Джова..
— Тобі потрібен лікар, Лін, — сказала Робін. — Тобі треба до лікаря.
— Н-н-не до нього… Н-н-не треба… це н-н-нічого…
Робін узяла Лін за руку — та була гаряча — і стиснула її.
— Все буде добре, — пообіцяла вона.
— Н-н-не буде, — мляво відповіла Лін, хапаючи ротом повітря. — Якщо вона п-п-приведе Джова… н-н-не буде… н-н-ні…
Робін почула чоловічі голоси назовні, а за кілька хвилин — гучний голос Джова.
— Геть із дороги! — гаркнув він, заходячи до ванної кімнати, і жінки біля дверей кабінки кинулися навсібіч. Робін лишилася там, де була, і відчула, як пальці Лін сильніше стиснули її руки, коли над нею нависнув Джов.
— Що ти в біса заподіяла собі? — закричав він, дивлячись на Лін. Робін прочитала на його обличчі паніку.
— Нічого… нічого… — просипіла Лін.
— Я думаю, — мовила Робін, почуваючись страшенно винною за те, що отак зраджує Лін, але боячись наслідків свого мовчання, — що вона з’їла певну траву.
— Що за трава? — загорлав Джов. Його голос відлунював від кахляних стін.
— Лін, скажи йому, — попросила Робін. — Будь ласка, скажи. Подумай про Цін, — пошепки додала вона.
— П-п-полин… — вимовила Лін, знову хапаючи ротом повітря.
— Встань, — загарчав Джов.
— Здурів? — звела на нього очі Робін. — її ноги не тримають!
— Покличте сюди двох чоловіків! — гавкнув Джов на жінок, які повиходили до спальні.
— Що ти надумав? — спитала Робін.
— Ану пішла звідси! — гаркнув на неї Джов, але Робін лишилася на місці, так само тримаючи Лін за руку.
За дверима кабінки з’явилися Тайо та Вілл. Тайо здавався згидженим, Вілл — нажаханим.
— Обгорніть її рушником, — наказав Джов, — щоб все на заляпати. А тоді несіть до садиби.
— Н-н-ні, — запротестувала Лін, мляво відбиваючись від Тайо, який почав грубо обв’язувати її рушником.
— Я зроблю, — сказала Робін, відкинувши руку Тайо.
Лін підняли на ноги, загорнули в рушник, а тоді Вілл і Тайо понесли її геть.
— Прибери тут усе, — кинув Джов Робін на прощання, а тоді вийшов, і Робін почула, як він гаркнув ще до когось: — А ти йди допоможи їй.
Холоші штанів Робін набрали теплої червоної рідини. Вона повільно підвелася, гостро відчуваючи залізистий запах крові Лін, а до ванної, скрадаючись, повернулася Пенні з великими очима.
— Що з нею сталося? — пошепки спитала вона.
— Думаю, хотіла спровокувати викидень, — відповіла Робін, відчуваючи нудоту.
— О-о, — промовила Пенні. — Я не знала, що робити. Побачила кров з-під дверей…
Те, що сталося, нарешті почало наздоганяти Робін. А раптом Лін помре? Чи доктор Джов здатен дати раду невідкладній ситуації? Також вона усвідомила, що зреагувала на кризу не як Ровена Елліс, а як Робін Еллакотт: накричала на Джова, не слухала його наказів, відштовхнула Тайо, стала на бік дівчини, яка намагалася скинути свою дитину. Ще й зізналася, що знала, що Лін їла ту траву…
— Доктор Джов сказав, щоб я допомогла тобі прибрати, — несміливо сказала Пенні.
— Та нічого, — відповіла Робін, якій дуже хотілося побути наодинці з собою. — Я сама впораюся.
— Ні, — сказала на це Пенні, яку наче нудило, але вона набралася рішучості, — він же мені наказав… ти справді на нього накричала, — стривожено додала вона.
— Я просто була в шоці, — відповіла Робін.
— Знаю… але ж він лікар…
Робін не відповіла, а пішла по один із шорстких та грубих рушників, якими витиралися жінки, розклала його над калюжею й почала вибирати кров, водночас намагаючись придумати, як пояснити, що вона знала про Лін і ту траву й при тому не зізнатися, що сама була в лісі, де вона росте, поночі.
Наслідуючи Робін, Пенні теж принесла рушник і почала вибирати кров. Коли більшу частину калюжі було вимокано, Робін кинула закривавлений рушник у кошик із пранням, пішла по чистий рушник і потримала його під холодною водою. Її очі знову помандрували до високих вікон над раковинами. Серце боляче закалатало, коли вона уявила, як піде звідси просто зараз. Вона щойно почула перший натяк на те, що Вілл Еденсор має сумніви щодо церкви, але не уявляла, як витягнути себе з халепи, в яку вона щойно вскочила. Якби здихатися Пенні, то можна спробувати видертися на одне з тих вікон і стрибнути назовні, з іншого боку будівлі, який не видно з подвір’я. А тоді вона побіжить до лісу, поки очільники зайняті Лін, підніме людей, прижене на ферму швидку. Саме це і треба зробити. Її час настав.
Вона повернулася до залишків калюжі й почала витирати підлогу мокрим рушником.
— Ходи поїж, — сказала вона до Пенні. — Я доприбираю, тут майже все.
— Гаразд, — відповіла Пенні, підводячись. — Сподіваюся, ти не вскочиш у халепу.
— Дякую, — відповіла Робін.
Вона дочекалася, коли кроки Пенні затихнуть, а тоді підвелася, кинула мокрий рушник до кошика з пранням і рушила до раковини, аж тут у дверях з’явилася біла постать.