Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 113)

В особі Бекки вона, безсумнівно, отримала грізного ворога. Робін боялася, що не так уже важко змусити заговорити Лін, Дзяна чи Вів’єн, якщо Бекка захоче дістати від них якийсь компромат на Робін. Недозволені прогулянки до лісу, ліхтарик, той факт, що вона зреагувала на своє справжнє ім’я: Робін поважала інтелект Бекки і не сумнівалася, що та швидко роздивиться в «Ровені» розслідувачку під прикриттям. В останньому листі Робін розповіла Страйку про рибку, але так само промовчала і про зустріч із Лін у нічному лісі, і про свою дурну обмовку при Вів’єн.

До цих приводів нервувати додавалося й розуміння того, що з кожним днем, коли вона не пропонує Тайо секс, її становище на фермі погіршується. Тайо злісно поглядав на неї здаля, коли вона ходила туди-сюди у справах, і Робін починала боятися прямої вимоги «духовного єднання», відмова від якого спровокує кризу. І все ж минали години та дні, а Робін не відступала, сподіваючись дізнатися ще щось від Емілі чи Дзяна або знайти можливість поговорити з Віллом Еденсором.

Тим часом на ферму прибули Нолі Сеймур, доктор Джов та решта принципалів церкви. З підслуханих розмов Робін дізналася, що Маніфестація Утопленої пророчиці, що мала ось-ось настати, зазвичай збирала всю раду там, де церква народилася. Доктор Джов не виходив зі свого розкішного кабінету, Джайлз Гармон більшу частину часу друкував у своїй кімнаті, де його було добре видно з подвір’я, а Нолі Сеймур і кілька чоловіків повбиралися у білі однострої звичайних вірян. Вони не принизили себе до ночівлі в гуртожитках, але ходили серед робітників ферми й долучалися до різних завдань із виглядом скромної чеснотливості й нерідко так невміло, що звичайний член церкви за таке вже наслухався б нищівної критики.

Робін, яка так само існувала в дивному лімбі між високорівневою вірянкою і батрачкою, якось увечері отримала завдання приготувати вечерю, перед тим вислухавши довгу лекцію про церковну доктрину у виконанні Мадзу. Зайшовши до кухні, вона побачила, що Вілл Еденсор шинкує цілу гору цибулі. Зав’язавши фартуха, вона не стала чекати на накази, а рушила допомагати йому.

— Дякую, — промимрив він, коли Робін підійшла.

— Нема за що, — відповіла вона.

— У мене від цього завжди так, — мовив Вілл, витираючи мокрі запалені очі рукавом.

— Якщо спершу цибулю заморозити, буде легше, — пояснила Робін.

— Правда?

— Так, але для цього вже пізно. Нам, мабуть, треба працювати швиденько.

Вілл усміхнувся. На якусь мить він здався значно молодшим, ніж зазвичай.

Гамір у кухні був невпинним: брязкотіли величезні пательні, шипіла витяжка над промисловими печами, булькали і бризкалися на численних газових конфорках незмінні розварені овочі.

— Вілле, а ти давно у церкві? — спитала Робін.

— Е… вже десь чотири роки.

— Тобто й мені аж стільки часу знадобиться, щоб так само добре засвоїти доктрину?

Цим питанням вона сподівалася підлеститись до нього чи спровокувати на лекцію. Обидва варіанти допомогли б підвести його до теми відданості УГЦ.

— Просто треба вчитися, — без ентузіазму відповів Вілл.

Не знаючи, звідки така відсутність звичної самовпевненості — через подразнені очі чи з іншої, глибшої причини — Робін спитала:

— Тобто ти бачив уже чотири Маніфестації Утопленої пророчиці?

Вілл кивнув, а тоді мовив:

— Але я не можу про це розповідати. Щоб зрозуміти, ти маєш пережити це сама.

— Здається, я вже мала такий собі передпоказ, — сказала Робін. — Під час мого Одкровення Дайю прийшла до храму. Сцена мало не перекинулася.

— Так, чув про це, — відповів Вілл.

— Знаю, я це заслужила, — провадила Робін, — тож, мабуть, треба радіти, що так сталося. Пам’ятаю ті твої слова на городі, що не буває «втрапити в халепу», так? Що це все тільки зміцнює.

Мить чи дві Вілл мовчав. А тоді спитав:

— Ти вже була в бібліотеці?

— Я там шукала рибинку Мадзу, — відповіла Робін. — Так, щоб по-справжньому — ні.

Бібліотека мала красивий інтер’єр, столи з червоного дерева і бронзові настільні лампи, але книжок там було небагато, і половину з них написав Джонатан Вейс. Решту асортименту складали священні писання усіх основних релігій. Робін тільки пораділа б тихій годинці у бібліотеці, але не думала, що матиме сили зосередитися на «Гуру Грантх Сахіб» чи Торі й не заснути.

— Ти читала Біблію? — спитав Вілл.

— Ем… ну, трохи, — обережно відповіла Робін.

— Я вчора саме перечитував. Від Івана, розділ перший, вірш 4:1: «Улюблені, не кожному духові вірте, але випробовуйте духів, чи від Бога вони, бо неправдивих пророків багато з’явилося в світ»[7].

Робін підняла на нього очі. Їй здалося, що Вілл має стривожений вигляд — хоч, може, то було через набряклі, червоні очі.

— Ой божечки, тут я сама не впораюся, — промовив гучний жіночий голос. Робін та Вілл розвернулися. До кухні саме ввійшла Нолі Сеймур у чистісінькому білому однострої. Вона комічно притиснула долоні до обличчя. — Я геть не вмію куховарити! — повідомила вона, оглядаючи приміщення. — Ви, фахівці, мусите мені допомогти!

Якщо Нолі гадала, що всі кинуться їй допомагати чи що кухарів зачарує її безпорадність, то вона помилилася. Всі були утомлені та мокрі, ніхто навіть не усміхнувся. Сіта подала Нолі фартуха. Робін здогадувалася, що буде далі, і справді, старша жінка показала новоприбулій на гору цибулі, яку змагали Робін та Вілл, вирішивши, видно, що там від Нолі буде найменше шкоди. Нолі стало акторської майстерності, щоб зобразити завзяття.

— Клас… гм… то де у вас рукавички?

— Їх немає, — відповіла Сіта, повертаючись до великої каструлі, де булькав на вогні цілий галон консервованих помідорів.

— Привіт, я Нолі, — повідомила акторка Віллові та Робін. — А де… Ой, дякую, — сказала вона, коли Робін дала їй ніж. — То як вас звати?

Вони назвалися.

Ровена, так цікаво, я грала Ровену в «Айвенго» в акторській школі, — сказала Нолі, краєм ока піддивляючись, як Робін шинкує цибулю, і пробуючи робити те саме. — Насправді то був для мене виклик. Я, знаєте, люблю грати персонажів з характером. А Ровена — ну, вона гарна і типу шляхетна, — закотила очі Нолі, — і я така: «Ой, а не простіше було поставити на сцену манекен там чи що?» Боже, я сподіваюся, тебе не на честь леді Ровени назвали! — додала Нолі, заливаючись перлистим сміхом. — Твої батьки часом не фанати тієї книжки?

Робін не встигла відповісти. Вілл, не зводячи мокрющих очей із цибулини, яку він саме нарізав, буркнув:

— Матеріалістичне власництво.

— Що? — спитала Нолі.

— «Батьки», — пояснив Вілл, не дивлячись на неї.

— А… так, і справді, — кивнула Нолі. — Але ти мене зрозуміла.

— Ні, мене назвали не на честь леді Ровени, — відповіла Робін.

— Мене вибрали за зовнішність, розумієш? — провадила Нолі, яка старалася якомога менше торкатися своєї цибулини й утримувала її, нарізаючи, самими кінчиками пальців. — Я постійно, постійно кажу моєму агентові: «Ну хіба не можна хоч раз знайти мені персонажа з характером, зі змістом?» Мені це стало ще важливіше, відколи я вступила до церкви, — додала вона серйозним тоном.

Вони втрьох якийсь час шинкували цибулю мовчки, а тоді Вілл витер подразнені очі рукавом, знову глянув на Нолі і сказав:

— Ти справді плануєш зняти фільм про Утоплену пророчицю?

Актриса здригнулася й звела на нього очі.

— А ти про це звідки знаєш?

— Так чи ні? — спитав Вілл, знову втупившись у чергову цибулину.

— Ну, не зовсім… визначеності ще немає. Я говорила з Татом Джеєм про те, щоб зняти кіно про нього. Але звідки, звідки ти про це знаєш? — зі смішком додала вона.

— То я подавав тобі картоплю, коли ти говорила про це з Татом Джеєм, — відповів Вілл. — У садибі.

Найближчі кухарі дослухалися до їхньої розмови. Дехто навіть почав працювати повільніше, щоб менше шуміти.

— А, ну звісно, це був ти, — відповіла Нолі, але Робін бачила, що вона взагалі не пам’ятає Вілла. — Я просто вважаю, що це справді цікава тема. І, звісно, можна передати УГЦ стільки грошей з прибутків! Як на мене, це чудовий спосіб познайомити широкий загал із церквою. Звісно, він не вірить, що комусь буде цікавий фільм про нього, — засмілася вона. — Це так дивно, правда?

Він узагалі не розуміє, яка він фігура! Такий скромний, і я цим так захоплююся. Він зовсім, зовсім не схожий на людей, яких я зустрічаю в своїх колах, так вам скажу.

— А ти гратимеш Дайю? — спитав Вілл.

— У жодному разі, що ти! Я надто доросла, — відповіла Нолі. — Я б залюбки зіграла першу дружину, — він мені трохи розповідав про неї, і вона… скажімо так, не вам не леді Ровена.

— А тобі не здається дивним, — мовив Вілл, так само шинкуючи цибулю, — що Тато Джей одружувався двічі, але більше нікому в церкві не можна брати шлюб?

— Що? — спитала Нолі. Її ніж зісковзнув з цибулини, з якою вона бабралася.

— Вілле!

Його окрикнула одна зі старших жінок. У тоні відверто чулося застереження. Кухарі навколо ніби прокинулися: все знову задзенькотіло і забрязкотіло, і кожен відсувався подалі.

— Тут немає нічого дивного, — відповіла Нолі. — Перший шлюб взагалі стався до того, як… і хіба це все не Високорівнева Істина?

— Що саме? — спитав Вілл, так само нарізаючи цибулю, з якої він не зводив очей.

— Тата Джея та Маму Мадзу не можна… це інше. Вони ніби батьки… батьки для нас усіх.