Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 116)
— Музика, — мовив Вейс, із брязкотом відклавши ніж та виделку, підвівся і спокійно підійшов до прихованої панелі на стіні. Він натиснув кнопку, і кімнатою полинула класична мелодія. Робін почула, як ляснули вхідні двері садиби. Вона встигла згадати, що Лін — майже напевно рідна донька Вейса, поки він повернувся на канапу і провадив так, наче нічого не сталося: — Тож ти, Артемідо, мене інтригуєш. З одного боку — пасивність, слухняність без питань, робота без скарг, щоденник без сумнівів, чимала пожертва церкві.
А з іншого — сильна, енергійна особистість. Поза семінарами з доктрини ти кидаєш виклик авторитетам і опираєшся глибшому зануренню у вчення церкви. Ти демонструєш сильну матеріалістичну схильність до важливості тіла замість духовних потреб. Звідки ці суперечності, Артемідо?
Робін, у якої завдяки їжі та воді побільшало сил, відповіла:
— Я стараюся вчитися і змінюватися. До церкви я дуже любила сперечатися. Саме тому мій наречений мене покинув. Мабуть… мабуть, моє фальшиве «я» нікуди не зникло і тримає мене.
— Дуже гарна, чітка, дотепна відповідь, — знов усміхнувся Вейс.
— Я стараюся бути чесною, — сказала Робін. Вона подумала, чи не допоможуть сльози переконати Вейса в її щирості. Після всіх потрясінь минулої години заплакати буде зовсім не важко.
— Чув, — мовив Вейс, — що єдиний випадок, коли ти показала інтерес до суперечки про церковну доктрину, мав місце у розмові з юним Віллом на городі.
— Я з ним не сперечалася, — якомога сумирніше відповіла Робін. — Я помилилася, а він мене виправив. Власне, це сталося кілька разів.
— А, он як… Віллові краще вдається запам’ятовувати доктрину, ніж утілювати її в життя, — знов усміхнувся Вейс. — Він розумний юнак, але досі не досягнув чистого духу, тому що раз у раз затинається на шостому кроці. Тобі відомо, що цей крок означає?
— «Чистий дух знає, що прийняття важливіше за розуміння», — процитувала Робін.
— Дуже добре, — кивнув Вейс. — Матеріаліст шукає розуміння, а чистий дух — істину. Де матеріаліст бачить суперечності, чистий дух усвідомлює, що різні концепції та ідеї є частинами цілого, осягнути яке здатне лише Божество. Вілл не може звільнити себе від прихильності до матеріалістичної концепції знання. Він старається, іноді майже досягає успіху, але тоді знову відкочується назад.
Вейс зазирнув Робін в обличчя, але вона утрималася від коментарів, розуміючи, що небезпечно показувати особливу цікавість до Вілла. Зрозумівши, що вона нічого не скаже, Вейс провадив:
— А ще ти кинула виклик Дзянові, коли він напоумляв Емілі на городі.
— Так, — кивнула Робін, — я зреагувала інстинктивно…
— «Інстинктивно», — повторив Вейс, — це вельми цікаве слово, яке дуже люблять матеріалісти. Тільки коли людство звільниться від низьких емоцій, що їх ми кличемо інстинктами, у нас буде шанс перемогти зло. Але твій… інстинкт, як ти його називаєш, Артемідо, здається, особливо збуджують Бунтарі.
— Я не розумію, що це означає, — сказала Робін.
— Вілл. Емілі. Навіть маленька мишка Лін має схильність до Бунту, — відповів Вейс.
— Та я їх майже не знаю, — відповіла Робін.
Кілька секунд Вейс мовчав. Він доїв усю їжу зі своєї тарілки, тоді поплескав по губах лляною серветкою і сказав:
— Я чув, що ти мала важке Одкровення. Маніфестувалася Дайю.
— Так, — відповіла Робін.
— Вона це робить, — мовив Вейс, — коли відчуває, що церкві щось загрожує.
Він дивився на Робін уже без усмішки, а вона змусила себе не відводити очей і тримати вираз подиву, а не паніки. Великі сині очі Вейса були непрозорі.
— Ти ж… не думаєш, що я загрожую церкві?
Ці слова прозвучали пошепки, і Робін навіть не прикидалася. Їй справді стиснуло горло.
— Що ж, побачимо, — без усмішки відповів Вейс. — Підведися для мене.
Робін опустила ніж та виделку на тарілку і встала.
— Сюди, — звелів Вейс, відходячи від канапи у центр килима та кімнати, подалі від меблів.
Тепер вони стояли лицем до лиця. Робін не знала, що буде: інколи Бекка чи Мадзу показували їм прості рухи з йоги під час медитацій, і з пози Вейса здавалося, що він даватиме подібні настанови.
Секунд із десять він холодно дивився на неї, а тоді простягнув руки і поклав їй на перса, свердлячи її очі поглядом. Робін завмерла, відчуваючи чистий шок. Вона ніби дивилася на своє тіло збоку, ледь відчуваючи пестощі Вейса.
— Тільки дух має значення, — промовив Вейс. — Тіло неважливе. Згодна?
Робін автоматично відповіла «так» чи принаймні спробувала це зробити, але з її вуст не злетіло ані звуку.
Вейс прибрав праву руку з її перса, поклав натомість на міжніжжя і почав рухати нею.
Щойно Робін відскочила від нього, двері за її спиною прочинилися. Вони з Вейсом синхронно озирнулися, він опустив руку, якою торкався її грудей. До кімнати ввійшли Бекка та Мадзу, — перша в однострої, друга у довгих білих шатах. Із розпущеним чорним волоссям вона здавалася відьмою-нареченою. Коли двері відчинилися, з другого поверху почувся плач маленької Їсінь.
Важко було сказати, котра з жінок дивилася більш розлючено та обурено. Ні Мадзу, ні Бекка не засвоїли уроків про матеріалістичне власництво: видно було, що їх обох збісило видовище рук Вейса на тілі Робін. Минуло кілька мовчазних застиглих митей, а тоді Бекка промовила тонким крижаним голосом:
— Джайлз має питання.
— То нехай заходить. Іди собі, Артемідо, — сказав цілковито розслаблений і знов усміхнений Вейс.
— Дякую, — відповіла Робін.
Проходячи повз двох розлючених жінок, вона відчула характерну суміш ладану та немитого тіла, якою пахнула Мадзу. Опинившись у коридорі, Робін мало не побігла. Над головою горлало немовля, у голові гуділа паніка, тіло там, де його торкався Вейс, пекло, ніби він затаврував її крізь одяг.
«Тікай, тікай негайно».
«Але вони побачать мене на камерах».
Робін відчинила двері із різьбленими драконами і вийшла. Призахідне сонце заливало небо кров’ю. Через подвір’я прямували у своїх справах люди. Робін автоматично рушила до басейну Дайю, чия ряба поверхня рубіново сяяла під вечірнім сонцем. Незамовкаючий плюскіт фонтану відлунював у вухах.
— Утоплена пророчиця благословить…
Слова відмовлялися вимовлятися. Знаючи, що зараз виблює, і вже не дбаючи про цікаві погляди, вони помчала до гуртожитку й забігла до туалетної кабінки, де вивергнула з себе крихти поленти та рагу, спожиті за столом Джонатана Вейса, а тоді упала навколішки і зігнулася вже у сухих конвульсіях, а її плоть була аж липка від огиди.
74
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Минуло два дні, протягом яких Робін ні на мить не полишав страх, ще й такий, якого вона ще не відчувала. Не було куди сховатися, не було безпечного місця для втечі: вона розуміла, що було наказано невпинно пильнувати за нею, бо коли вона не спала, поруч завжди була котрась вірянка, — навіть у туалеті. Єдиним плюсом в її оточенні була відсутність Тайо, який повіз Лін невідомо куди і досі не повернувся на ферму.
Робін знадобилася уся сміливість, щоб у ніч із четверга на п’ятницю встати з ліжка і піти написати Страйкові. Вона чекала довше, ніж зазвичай, щоб точно пересвідчитися, що всі сплять, сама не ризикуючи задрімати, — так її лихоманив адреналін. Вислизнувши з гуртожитку, вона помчала через поле до лісу, щомиті чекаючи почути окрик за спиною.
Діставшись паркану, вона знайшла у камені два листи. Мерфі писав, що на два тижні летить на Сан-Себастьян, і хоч тон листа був теплий, вона відзначила натяк на невдоволення тим, що вона не складає йому товариства. Лист від Страйка розповідав про вчинений Джорданом Рейні замах на самогубство.
Написавши дві відповіді, Робін лишилася сидіти на холодній землі, паралізована страхом. Чи слід їй покинути ферму, поки ще є шанс? Перелізти через колючий дріт і дочекатися колеги, який приїде по її листи? Викликати швидку для Лін було вже надто пізно, але тепер за нею стежили так пильно, що Робін сумнівалася в можливості розвідати щось іще, лишаючись на фермі. Вона вже не вірила, що зможе поговорити з Емілі Пірбрайт, бо їх обох постійно оточували інші віряни.
Однак лишався Вілл, який у розмові з Нолі на кухні продемонстрував виразні сумніви щодо церкви. Тепер, знаючи, що це не аномалія і що Вілл щоразу спотикається на шостому кроці до чистого духу, Робін зрозуміла, чому такого розумного та освіченого молодика з великим трастовим фондом не випускають із Чапмен-Фарм замість доручати йому проведення семінарів та поїздки світом в товаристві Вейса. Якщо їй вдасться організувати ще хоч одну розмову з Віллом, це буде варте подальшого перебування на фермі.
Тож Робін склала листи, сховала їх у пластиковий камінь, порвала та викинула на дорогу записки Страйка та Раяна, тоді дві хвилини присвятила поїданню шоколадки, яку передала агенція, і пішла назад до лісу.
Вона не пройшла й десяти метрів, коли почула, як за спиною зупиняється машина, і кинулася за дерево. В освітленому зсередини салоні вона побачила Барклея, який вийшов зі своєї «мазди», обережно переліз через дріт і дістав з пластикового каменя листи Робін. Зі свого сховку Робін дивилася крізь гілки й подумала, чи не озватися до нього, але не наважилася на це. До колеги були лічені метри, але вона почувалася привидом, якому нема чого спілкуватися з живими людьми. Вона дочекалася, коли Барклей перелізе через паркан на дорогу, сяде в машину та поїде геть, а тоді повільно відвернулася, стримуючи сльози.