Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 106)
— Забуду, — збрехала Робін.
— Просто Бекка, — сказала Емілі, намагаючись наново себе опанувати й витираючи сльози, — каже мені, що я весь час брешу… вона не… відколи вона пішла… мені здається, вона тепер інша людина…
— Коли вона пішла? — спитала Робін.
— Дуже давно… Її відправили до Бірмінґема… живі речі розлучають… вони вирішили, що ми занадто близькі… і коли вона повернулася… вона не… вона стала однією з них, вона і слова кривого не хоче про них чути, навіть про Мадзу… Іноді, — додала Емілі, — мені хочеться криком кричати правду, але… це егомотивність…
— Казати правду — не егомотивність, — заперечила Робін.
— Не говори такого, — гикнула Емілі. — Мене саме за це перевели.
— Я прийшла до церкви, щоб пізнати правду, — відповіла Робін. — Якщо це чергове місце, де я не можу її казати, мені тут нема чого робити.
— «Єдина подія у тисячі різних переказів. Лише Благословенне Божество знає правду», — відповіла Емілі, цитуючи «Відповідь».
— Але правда є, — твердо відказала Робін. — Не чиясь думка, не спогад. Правда є!
Емілі дивилася на Робін з якимсь наляканим захватом.
— Ти віриш у неї?
— У кого? В Бекку?
— Ні. В Утоплену пророчицю.
— Я… так, мабуть, вірю.
— І дарма, — пошепки відповіла Емілі. — Вона не була тим, чим вони її називають.
— Про що ти?
Емілі озирнулася на вітрину, а тоді:
— На фермі вона завжди любила секрети і заборонені речі.
— Що за речі?
— Всякі речі в сараї та в лісі. Бекка теж їх бачила. Каже, що я все вигадую, але вона знає, що саме сталося. Я знаю, що вона це пам’ятає, — з відчаєм додала Емілі.
— Що саме Дайю робила в сараї та в лісі? Що ти бачила?
— Не можу тобі сказати, — відповіла Емілі. — Але я знаю, що вона не померла. Знаю!
— Що? — тупо спитала Робін.
— Вона не померла. Вона десь там, уже доросла. Вона не пото…
Емілі зойкнула. Робін озирнулася: з-за рогу полиць виходила жінка у білій футболці і білих штанях, тримаючи за руки двох маленьких крикливих хлопчиків, і Робін зрозуміла, що на мить Емілі переплутала її з кимсь із УГЦ. Тоді хлопчики почали випрошувати іграшки з серії «Паровозик Томас».
— Я хочу Персі. Оно Персі! Персі!
— Ти справді скажеш, що мені стало зле? — пошепки спитала Емілі у Робін. — У туалеті… і все інше?
— Так, звісно, — кивнула Робін, боячись зараз тиснути на Емілі, але сподіваючись, що це початок зв’язку, який не змерхне на фермі. — Ти готова йти?
Емілі кивнула, все ще шморгаючи носом, і вийшла з крамниці слідом за Робін. Вони зробили пару кроків галереєю, коли Емілі схопила Робін за руку.
— Тайо хоче, щоб ти з ним духовно поєдналася, так?
Робін кивнула.
— Якщо ти проти, — тихо мовила Емілі, — ти повинна піти з Татом Джеєм, коли він повернеться. Іншим чоловікам не можна торкатися духовних дружин Тата Джея. Бекка — його духовна дружина, і тому вона ні з ким більше не ходить до кімнат усамітнення.
— Не знала про таке, — сказала Робін.
— Іди з Татом Джеєм, — повторила Емілі, — і все буде добре.
— Дякую, Емілі, — відповіла Робін, цінуючи не стільки саму пораду, скільки добрий намір за цими словами. — Ходімо, нам краще поспішити.
67
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Плануючи перечитати листа від Робін, Страйк узяв його з собою на нічне стеження за Франками понеділковим вечором. Він знайшов у ньому чимало цікавого.
Робін написала, що Ван перевели з Чапмен-Фарм, але куди — невідомо. Дитину вона залишила Мадзу, яка назвала дівчинку Їсінь і всюди тягала її з собою, поводячись так, ніби була її біологічною матір’ю. Також Робін розповіла про свою поїздку до Норвіча, та оскільки про випадкову реакцію на своє справжнє ім’я не написала нічого, Страйк не переймався новими тривогами за її безпеку, а тільки розмірковував про твердження Емілі, що насправді Дайю не втопилася.
Навіть без доказів, які б її підкріпили, думка Емілі зацікавила детектива, бо перегукувалася з його міркуваннями на еспланаді в Кромері, де він розбирав імовірність того, що Дайю принесли на пляж не на зустріч зі смертю, а щоб передати комусь. Сидячи в темній машині та поглядаючи на вікна квартири Франків, які о цій годині були, як не дивно, освітлені, він питав себе, чи могло статись так, що Дайю пережила мандрівку на пляж, але жодних висновків не дійшов.
Вейси мали чіткий мотив для організації зникнення Дайю: цим вони завадили Ґрейвзам отримати зразки ДНК і відновити контроль над мільйоном фунтів у «синіх фішках». Вбивати її не було потреби: досить було надійно сховати Дайю від Ґрсйвзів. Але якщо Дайю жива, то де вона? Невже у Мадзу чи Джонатана є якісь невідомі родичі, які погодилися прихистити дитину?
Якщо Дайю жива, тепер їй мало бути двадцять вісім років. Чи погодилася б вона мовчати, знаючи, що навколо її буцімто утопленої семирічної версії виросла ціла секта?
У передостанньому рядку листа Робін відповіла на питання, яке поставив їй Страйк у попередній записці: чи є вірогідність, що її інкогніто на Чапмен-Фарм розкрито, у світлі того, що до Страйка підійшла незнайома жінка з явною метою завадити його стеженню?
Рух біля входу до будинку, де мешкали Франки, змусив Страйка підняти голову. Брати на півзігнутих ногах ішли до свого розваленого фургона, тягнучи важкі ящики і пакети, на вигляд із продуктами. Біля фургона Франк-молодший спіткнувся, і з ящика випало та відкотилося кілька великих пляшок мінеральної води. Страйк, який уже фільмував обох, побачив, як старший брат почав лаяти меншого, поставивши свій ящик на землю. Збільшивши зображення, він роздивився, що з ящика стирчить згорнута мотузка.
Страйк дав фургону невелику фору, а тоді поїхав слідом. Скоро брати зупинилися перед складом зберігання у Кройдоні. Тут детектив побачив, як вони розвантажили фургон і понесли ящики та продукти до будівлі складу.
Звісно, купити мотузку чи фургон — не злочин, і так само не злочин орендувати комірку та покласти туди їжу і воду, але Страйку вся ця діяльність здалася вельми загрозливою. Він не знаходив жодного вірогідного пояснення цим учинкам, крім одного: що брати планують викрасти й ув’язнити акторку, яка недостатньо охоче приділяла братам увагу, якої вони вимагали від неї. Наскільки він знав, поліція досі не навідувалася до Франків і не відстрашила їх. Страйк сильно підозрював, що це питання постановили вважати непріоритетним, адже Майо могла дозволити собі найняти приватних детективів, щоб стежили за її сталкерами.
Двадцять хвилин Страйк сидів і дивився на вхід складу, але брати не з’являлися. Знаючи, що обов’язково почує двигун фургона, Страйк скоро зробив те, від чого досі утримувався: загуглив на телефоні «Шарлотта Кемпбелл похорон».
Відколи читачі газет дізналися про смерть Шарлотти, до преси просочилися нові подробиці її самогубства. Так Страйк дізнався, що вона прийняла коктейль з алкоголю та антидепресантів, а тоді порізала зап’ястки і стекла кров’ю у ванні. У дев’ятій ранку прибиральниця виявила, що ванна кімната замкнена, марно стукала і гукала, а тоді викликала поліцію, і та зламала двері. Попри Страйкову волю його уява настирливо пропонувала йому яскравий образ: Шарлотта плаває у власній крові, її чорне волосся колихається серед згустків.
Йому було цікаве, яке місце вибере для останнього спочинку Шарлотти її сім’я. Рід її покійного батька походив із Шотландії, а мати, Тара, народилася й жила в Лондоні. Дізнавшись із «Таймз», що Шарлотту буде поховано на Бромптонському цвинтарі, чи не найшикарнішому в столиці, Страйк зрозумів, що вирішальний голос належав Тарі. Також Бромптонський цвинтар означав розголос, а Тара завжди мали слабкість до уваги публіки. Сидячи у темній машині, Страйк завдяки цьому мав змогу переглянути фотографії згорьованих гостей на сайті «Дейлі Мейл».
Серед людей у чорному вбранні, які вдень побували на похороні Шарлотти, він упізнав багатьох: ось віконт Яґо Росс, колишній чоловік Шарлотти, як завше схожий на п’яненького песця; ось її нечесаний зведенюк Валентин Лонґкастер; ось другий зведенюк, красунчик і актор Саша Леґард; а це Меделін Курсон-Майлз, дизайнерка прикрас, з якою Страйк колись зустрічався; ось Іззі Чизвелл, шкільна подруга Шарлотти; модель К’яра Портер, з якою Страйк був переспав; ось навіть Генрі Вортінґтон-Філдз, худий та рудочубий працівник улюбленої антикварної крамнички Шарлотти. Помітною, але нітрохи не дивною була відсутність Лендона Дормера.
Страйк не отримав запрошення на похорон і не переймався через це: свої слова прощання він сказав їй у маленькій церкві біля Чапмен-Фарм у Норфолку. Так чи інакше, зважаючи на його стосунки з частиною відвідувачів похорону, ця подія могла б стати чи не найнезручнішою в його житті.
На останньому фото була Тара. Крізь густу чорну вуаль на її капелюсі Страйк розгледів, що колись вродливі риси жінки сильно спотворило, вочевидь, зловживання косметичними філерами. Її тримали під руки з одного боку четвертий чоловік, а з другого — єдина повністю рідна сестри Шарлотти, Амелія, на два роки старша за неї. Саме ця сестра дзвонила Страйкові в офіс того ранку, коли в пресі з’явилася новина про самогубство Шарлотти. Дізнавшись від Пат, що Страйк поза доступом, вона просто кинула слухавку. Відтоді Амелія більше не намагалася зв’язатися зі Страйком, а він — із нею. Якщо чутки про залишену Шарлоттою передсмертну записку були правдою, Страйк був радий нічого не знати про її зміст.