Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 107)
Ляснули дверцята, і він підняв голову. Брати Франки вийшли зі складу і тепер намагалися завести охололий фургон. З четвертої спроби він пирхнув і ожив, і Страйк поїхав за ними назад до будинку. За двадцять хвилин світло у їхній квартирі погаснуло, і Страйк знову втупився у телефон, вбиваючи час до восьмої ранку, коли Шах мав прийняти в нього зміну.
Референдум щодо брекзита відбувся, але так само домінував на шпальтах. Страйк промотував ці статті, не читаючи, і курив вейп, аж тут із жахом побачив іще одне знайоме обличчя: Біжу Воткінс.
На фото, де вона виходила зі своєї квартири, Біжу була в обтислій сукні зеленувато-синього кольору, яка вигідно підкреслювала її фігуру. Її темне волосся було ретельно укладене, обличчя — як завше майстерно нафарбоване, а в руці вона тримала лискучий дипломат. Поруч із фотографією Біжу помістили світлину іншої жінки — міцної статури, без макіяжу та укладки, у рожевій вечірній сукні, яка їй не личила. Було підписано, що це леді Матільда Гонболд. Заголовок над двома фото повідомляв: «Ендрю Гонболд на прізвисько Медоїд розлучається».
Пробігшись очима по статті, в четвертому абзаці Страйк знайшов те, що боявся побачити: своє ім’я.
Відданий католик, відомий меценат Консервативної партії та покровитель Кампанії за етичну журналістику та Католицької допомоги Африки, Гонболд уперше постав невірним чоловіком на сторінках «Прайвет ай». Журнал натякнув, що неназвана коханка Гонболда також мала зв’язок із відомим детективом Кормораном Страйком. Гонболд, Воткінс та Страйк дружно спростували всі плітки, а Гонболд навіть погрожував виданню судовим переслідуванням.
— Чорт, — пробурчав Страйк.
Він уже був вирішив, що чутки про його зв’язок із Біжу успішно розвіяно. Останнє, що йому треба — це щоб «Таймз» поставила Паттерсону і Літтлджону знак: «Бруд копати тут».
Рівно у восьмій прибув перебирати стеження за Франками Шах.
— Доброго ранку, — сказав він, сідаючи в «БМВ» на пасажирське місце. Перш ніж Страйк почав розповідати йому про нічні події, Шах дістав телефон і спитав: — Оце твоя жінка з «Коннахту»? У мене дещо є.
Страйк погортав фотографії. На всіх під різними ракурсами була та сама чорнява жінка, яка в шапці та мішкуватих джинсах чатувала на розі Денмарк-стріт неподалік від офісу.
— Так, — відповів він, — схожа. Коли ти їх зробив?
— Вчора ввечері. Вона стояла там, коли я вийшов з офісу.
— Вона працювала на Паттерсона, коли ти був у його фірмі?
— Абсолютно точно ні. Я б її запам’ятав.
— Гаразд, зроби мені ласку і перешли їх Мідж та Барклею.
— Як гадаєш, чого вона добивається?
— Якщо вона теж з Паттерсонових, то, мабуть, видивляється наших клієнтів, щоб спробувати їх відлякнути. А може, дивиться, хто працює на агенцію, щоб добути на цих людей якийсь компромат.
— Я тоді не починатиму сидіти на героїні.
Поінформувавши Шаха про перебіг ночі, а тоді доїхавши до центру, Страйк зовсім утомився і роздратувався, і геть не зрадів, коли, стоячи на світлофорі, помітив величезний плакат, на який зазвичай не звернув би уваги. На ньому був Джонатан Вейс на темно-синьому й пересипаному зірками тлі. Одягнений у білі шати, він широко розкинув руки, а на красивому обличчі, піднятому до небес, квітнула усмішка. На плакаті було написано: «СУПЕРСЛУЖБА 2016! Цікавитесь Універсальною гуманітарною церквою? Приходьте на зустріч із Татом Джеєм в «Олімпії» у п’ятницю, 12 серпня 2016 року!»
— Знову дзвонила сестра Шарлотти Росс, — були перші й зовсім небажані слова Пат до неголеного Страйка, який прийшов до офісу о пів на десяту, маючи в руці куплену на вулицю булку з шинкою: до біса ту дієту.
— О. Лишила повідомлення? — спитав Страйк.
— Сказала, що на місяць поїде з країни, а коли повернеться — хоче зустрітися з вами.
— Вона чекає на якусь відповідь? — спитав Страйк.
— Ні, більше нічого не сказала.
Страйк рохнув і пішов до чайника.
— А ще вам дзвонив такий собі Джейкоб Мессенджер.
— Що? — здивувався Страйк.
— Каже, що зведений брат сказав, що ви його шукаєте. Каже, що сьогодні зранку ви можете дзвонити йому в будь-який час.
— Зробіть таку ласку, — мовив Страйк, розмішуючи підсолоджувач у каві, — передзвоніть йому і спитайте, чи він не проти поговорити у фейстаймі. Хочу бути певен, що то справді він.
Страйк пішов до кабінету, досі розмірковуючи про красуню, що внадилася стежити за його офісом. Якби тільки розмісити кашу, яку заварив Паттерсон, — і життя стало б значно простішим. І значно дешевшим.
— Він не проти фейстайму, — повідомила Пат за п’ять хвилин, заходячи до кабінету з папірцем, де записала номер Мессенджера. Коли вона вийшла, Страйк зайшов у фейстайм з комп’ютера і ввів номер Джейкоба Мессенджера.
Дзвінок був негайно прийнятий тим самим засмаглим молодим чоловіком, який усміхався з дошки на стіні в кабінеті. Так само білозубо усміхнений, з гладеньким темним волоссям і висмиканими бровами, він був відверто радий поспілкуватися зі Страйком, а от детектив відчув перш за все розчарування. Джейкобом Мессенджером хвора чи навіть присмертна людина на Чапмен-Фарм точно не була.
За кілька хвилин Страйк дізнався, що цікавість Мессенджера до церкви спалахнула, коли його агент отримав запрошення Джейкобові відвідати одну з благодійних ініціатив УГЦ, а тоді сфотографуватися у кофті з логотипом УГЦ, протрималася до невеликого інтерв’ю, де він розповів про свій інтерес до духовності та благочинства, а тоді згас, коли його було запрошено на тижневий ретрит на фермі без участі преси.
— Нафіга мені якась клята ферма, — розповідав Джейкоб, сяючи сліпучо-білими зубами. — Яка мені від неї користь?
— І справді, — погодився Страйк. — Що ж, це було дуже…
— Чекай, чекай, — продовжив Джейкоб, — а ти не думав зробити шоу?
— Що?
— Типу прихована камера, шоб знімала тебе на розслідуваннях. Я тебе погуглив. Слухай, мій агент зацікавиться. Я собі придумав таке, шо ми будемо командою, і ти мені типу показуватимеш, шо там як, а знімальна група…
— Я не…
— Буде тобі така реклама, — не відставав Мессенджер, а за його спиною саме пройшла якась сонна білявка у міні-сукні. — Більше слави. Я типу не хвалько, але скажу тобі, шо аудиторія в мене…
— Ні, це не варіант, — твердо відповів Страйк. — На все добре.
І він вимкнувся, хоча Мессенджер досі балакав.
— Придурок, — пробурмотів Страйк, підводячись, щоб зняти фото Мессенджера з дошки УГЦ, а тоді розірвав його і кинув до сміття. Потім він написав на папірці: «ХТО ТАКИЙ ДЖЕЙКОБ?» і прикріпив на місце світлини Мессенджера.
Відступивши на кілька кроків, Страйк вкотре порозглядав фото мертвих, незнайдених чи невідомих людей, пов’язаних із церквою. Окрім записки про Джейкоба, за останній час на дошці змінилося тільки те, що на ній з’явився інший папірець, який Страйк почепив сюди одразу після поїздки до Кромера. На ньому було написано: «БІГУН НА ПЛЯЖІ?» Папірець також знаходився в колонці «ще треба знайти/ідентифікувати».
Насупившись, Страйк дивився то на одне фото, то на інше, і нарешті спинив погляд на Дженніфер Вейс із пишною зачіскою і перламутровою помадою, навіки застиглій у вісімдесятих. Після мандрівки до Кромера Страйк дослідив усі способи, якими можна спровокувати в людини епілептичний напад, і вірогідним варіантом видавалася тільки відмова від ліків чи заміна ліків на плацебо. Але навіть якщо Вейс підмінив таблетки дружини, звідки він міг знати, що судоми почнуться у ту конкретну мить, коли вона буде у воді? Такий спосіб убивства здавався відверто залежним від випадку, хоч і так само зухвалим, як утоплення дитини в надії, що море навічно сховає її тіло. Потираючи неголене підборіддя, детектив замислився про те, чи не заганяє він себе у глухий кут. Може, він удається до теорій змови і починає бачити якісь підступи та стратагеми там, де притомніша людина просто скаже, як Шеллі Гітон: «Овва, який дивний збіг!» — та й житиме собі далі? Чи не гординя це — вважати, що він здатен знайти зв’язок там, де досі ніхто його не встановив? Можливо, — але гординю йому закидали й раніше, і перш за все це робила жінка, недавно похована на Бромптонському цвинтарі, та ще ніколи ці закиди не змушували Страйка відмовитися від обраного курсу дій.
68
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Відколи віряни змінили червоні однострої на білі, на Чапмен-Фарм запанував дивний настрій. У повітрі повисла якась смиканість, напруга. Робін відзначила, що частина членів церкви зробилася демонстративно запопадливою у поводженні з іншими, ніби якась невидима сила весь час стежила за ними й судила.
Загальна знервованість позначилася і на нервах Робін. Вона не те щоб набрехала Страйкові в останньому листі, але й усієї правди не сказала.
Коли вони з Емілі повернулися до покинутої ятки в Норвічі та розповіли історію про те, як Емілі стало зле в туалеті, Тайо їм ніби повірив. Від полегшення, що Емі повернулася, свій гнів він вилив на Дзяна, який випустив її з поля зору й полишив на милість людям бульбашки. Більшу частину шляху на Чапмен-Фарм він щось бурмотів братові в потилицю — вочевидь, сварив його та повчав. Дзян не відповідав, мовчки горблячись над кермом.
Однак протягом наступних кількох днів Робін зауважила переміну в поведінці Тайо. Без сумніву, велика сума грошей, яку Емілі назбирала сама-одна, на тлі дуже скромної суми в скриньці з ятки збудила його підозри. Кілька разів Робін помічала, як Тайо дивиться на неї дуже неприязно, а ще звернула увагу на косі погляди тих, хто був із нею в Норвічі. Помітивши, як Амандіп поспішно зацитькав Вів’єн та Волтера, щойно вона підійшла, Робін зрозуміла, що йшлося про неї. Робін не знала, чи розповіла комусь Вів’єн про її реакцію на своє справжнє ім’я, і якщо так — то як широко розійшлася інформація.