Джоан Роулинг – Стрімка могила (страница 108)
Робін розуміла, що дійшла до краю простимих помилок, і якщо тільки не згодиться на секс із Тайо чи Джонатаном Вейсом, жити на фермі їй лишилося недовго. Вона поки не знала, як саме планує втекти. Знадобиться чимало сміливості, щоб озвучити бажання піти Тайо чи Мадзу, і чи не простіше буде просто перелізти через колючий дріт уночі. Однак, зважаючи на те, як мало лишилося часу, значно нагальнішим питанням було визначити пріоритетні цілі й досягнути їх якнайшвидше.
По-перше, вона хотіла скористатися таємним порозумінням з Емілі, щоб витягнути з неї якомога більше інформації. По-друге, потрібно було спробувати поговорити з Віллом Еденсором наодинці, щоб повідомити серу Коліну якісь новини про сина. І нарешті, вона вирішила спробувати пошукати сокиру, сховану десь у лісі.
Робін розуміла, що навіть це обмежене коло справ приховує чимало каверз. Навмисно чи випадково (Робін підозрювала, що навмисно) після повернення з Норвіча їм з Емілі давали завдання, які встановлювали між ними максимальну відстань. Вона помітила, що в їдальні Емілі весь час оточує та сама група людей, ніби їм наказано наглядати за нею. Емілі двічі намагалася сісти поруч із Робін, але щоразу хтось із цих наглядачів заважав цьому. Кілька разів погляди Емілі та Робін перетиналися у спальні, і одного разу Емілі навіть усміхнулася, а тоді хутко відвернулася, бо зайшла Бекка.
Заскочити Вілла Еденсора наодинці теж виявилося непростою справою, бо Робін взагалі мало з ним перетиналася, а після розмови на городі спільних завдань їм майже не призначали. Його статус на Чапмен-Фарм зводився до чорнороба попри помітний інтелект і трастовий фонд, а за всякою роботою, яку він та Робін робили разом, пильно наглядали, тож нагоди поговорити не випадало.
Що ж до схованої в лісі сокири, Робін розуміла, що шукати її з ліхтариком уночі буде необачно: її можуть помітити з вікна спальні. На жаль, пошуки при денному світлі простішими не були.
Необроблену ділянку використовували тільки для дитячих ігор, і за винятком Лін та Вілла, які ходили туди без дозволу, та молодого чоловіка, який шукав там Бо, коли той утік, Робін більше не бачила, щоб до лісу заходили дорослі. Як утекти з котрогось завдання і пояснити своє перебування там, Робін поки не придумала.
Після екскурсії до Норвіча Робін ніби присудили якийсь новий гібридний статус: вона виконувала чорну роботу й водночас перебувала на одному щаблі з високорівневими новачками. Більше її не запрошували до міста збирати пожертви, однак вона й надалі вивчала церковну доктрину зі своєю групою. У Робін склалося враження, що пожертвувана церкві тисяча фунтів зробила її надто цінною, щоб остаточно понизити до батрачки, але водночас вона відбуває якийсь неозвучений випробувальний термін. Вів’єн, яка завжди була точним барометром того, хто нині у фаворі, а хто в неласці, демонстративно ігнорувала її. Наступний лист від Робін до Страйка був коротким і, як вона чудово розуміла, розпачливо не містив корисної інформації, але на ранок потому, як вона поклала його до пластикового каменя, на Чапмен-Фарм сталася визначна подія: повернувся Джонатан Вейс.
Усі прийшли подивитися на те, як до садиби під’їде сріблястий «мерседес» Тата Джея у супроводі менших машин. Процесія ще не спинилася, а всі віряни почали гукати та аплодувати, і Робін теж. Коли Вейс вийшов із машини, юрбу охопила мало не істерика.
Вейс здавався засмаглим, відпочилим і як завше вродливим. Його очі знову наповнилися сльозами, коли він обвів поглядом радісний натовп, притиснув руку до серця і зі звичною ніяковістю вклонився. Підійшовши до Мадзу, яка тримала на руках маленьку Їсінь, він обійняв її та оглянув дитину з таким задоволенням, наче то була його власна донька — а втім, зненацька дійшло до Робін, вона цілком могла бути його дитиною. Крики юрби стали оглушливими, а сама Робін аплодувала так старанно, що аж руки заболіли.
З машини, яка їхала одразу за Вейсовою, вийшло п’ятеро молодих людей, всі незнайомі. З ідеального вигляду їхніх зубів Робін виснувала, що це американці. Двоє охайних молодиків і троє дуже красивих молодих жінок, всі у білих одностроях УГЦ, стояли й усміхалися британським вірянам. Робін здогадалася, що їх привезли на Чапмен-Фарм у центру у Сан-Франциско. На її очах Джонатан представив кожного з п’ятірки Мадзу, а та милостиво приймала гостей.
Увечері в обідній залі, знову прикрашеній червоними та золотими паперовими ліхтарями, влаштували ще один бенкет. Вперше за багато тижнів подали справжнє м’ясо, а Вейс виступив із довгою пристрасною промовою про війни в Сирії та Афганістані та розкритикував передвиборчі промови кандидата в президенти Дональда Трампа. Робін відзначила, як завзято кивали американці, коли Вейс розписував жахи фашизму, які запанують, якщо Трампа оберуть.
Розказавши про жахіття матеріалістичного світу, Вейс перейшов до незмінного успіху УГЦ і запевнив, що тільки їхня церква здатна протистояти силам зла, що нині гуртуються в світі. Він похвалив американських гостей за їхні внески і розповів, що скоро буде створено новий центр УГЦ у Нью-Йорку, а тоді почав кликати на сцену різних вірян і розхвалювати їхні особисті зусилля. Вочевидь, Мадзу інформувала Вейса про перебіг подій на Чапмен-Фарм, бо серед інших на сцену покликали й Амандіпа. Той схлипував і хитав головою, крокуючи до Вейса, який обійняв його та оголосив, що Амандіп зрівнявся з минулим рекордом церкви по збору пожертв. Новоприбулі американці аплодували й кричали, потрясаючи кулаками в повітрі.
Коли Вейс закінчив промову, залунала музика, точно як на попередньому святі, і люди кинулися танцювати. Робін теж підвелася: вона старалася за всякої нагоди демонструвати ентузіазм, а ще сподівалася серед штовханини підібратися до Вілла чи Емілі. Однак це виявилося неможливим. Зрештою вона опинилася перед Кайлом, який колись був високорівневим новачком, але через нездатність чи відмову зайнятися сексом з Вів’єн був понижений до чорнороба. З порожнім обличчям він смикався навпроти Робін, уникаючи її погляду, а вона ніяк не могла зрозуміти, що він собі думає, поки не помітила, як губи Кайла без упину ворушаться, безгучно й усупереч музиці співаючи мантру.
69
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Сніданок на Чапмен-Фарм зазвичай був найтихішим прийомом їжі, оскільки відбувався о пів на шосту ранку. Під час попереднього візиту Джонатана Вейса на ферму його присутність на спільних трапезах обмежилася двома вечерями, тож коли на ранок після свого прибуття він увійшов до обідньої зали о шостій ранку, Робін зі здивованих поглядів вірян виснувала, що це украй незвичайна подія. Пролунали невпевнені аплодисменти: люди крутили головами, а тоді всі замовкнули, коли Вейс піднявся на сцену вже з мікрофоном. Мадзу стояла за ним неусміхнена, довгі крила чорного волосся ховали її обличчя в тіні.
— Друзі мої, — сумно всміхнувся Вейс, — моя кохана дружина пережила утрату. Дехто з вас міг помітити, що вона носить особливу прикрасу в формі перламутрової рибинки. Колись вона належала Дайю, Утопленій пророчиці. Рибинку знайшла у ліжку Дайю у ранок її вознесіння.
Зала тихо ахнула.
— Два дні тому моя дружина виявила, що мотузочка розірвалася, і рибка зникла. Вона шукала підвіску, але не знайшла. Певен, ви розумієте, що я не прошу вас долучитися до пошуків якоїсь незначної матеріалістичної дрібнички. Йдеться про артефакт церкви. Ми — Мадзу та я — будемо глибоко вдячні тому, хто зуміє повернути цю дорогоцінну річ. Я прошу вас відкласти звичні справи і допомогти нам знайти її.
Робін нюхом відчула нагоду. Лише раз на її пам’яті, у ніч, коли маленький Бо втік із дитячого гуртожитку, негнучку групову структуру на фермі було порушено. Якщо всі розійдуться хто куди, обшукуючи територію, щось може вийти і в неї. Пробігшись поглядом по залі, вона помітила, що до столу, де сиділа Емілі, підійшла Бекка і влаштувала інструктаж. Робін була певна, що тій групі було наказано під час пошуків триматися разом.
Натомість Вілл Еденсор саме виходив із їдальні на самоті. Робін схопила свою миску з-під каші, поспіхом поставила її на возик для брудного посуду й кинулася слідом.
Було тепло, але сипалася легесенька літня мжичка. Вілл прямував до подвір’я, схиливши голову й оглядаючи землю. Прикинувшись, що й сама виглядає підвіску, Робін повільно пройшла повз сараї та пральню, потай поглядаючи на Вілла, який саме дійшов до подвір’я і почав шукати там. Робін, якій дощ крапав за комір, саме оглядала постамент статуї Цілющого пророка, коли почувся гучний голос:
— Та я тутки вже шукала!
— Привіт, Шоно, — з підупалим серцем сказала Робін.
— Вілле! — гукнула Шона, чия вагітність уже стала помітною. — Тамки я теж уже шукала!
Вілл не відповів, а тільки відвернувся і поплентався до садиби. На розчарування Робін, до нього приєдналося ще двоє чоловіків, з жестів яких вона виснувала, що Віллу пропонують доєднатися до систематичних спільних пошуків у садку за садибою.
— Чула, казали, що вона могла упасти десь у класних кімнатах, — збрехала Робін Шоні, вирішивши, що спробує її якось здихатися. — Мадзу туди днями заходила.