Джеймс С. – Пробудження Левіафана (страница 66)
Замість цього він сказав:
– Знайшла щось корисне?
Вона декілька разів ткнула пальцем в екран і вивела лог.
– Вони суворо дотримувались комунікаційної дисципліни. Навіть по радіо нічого не передавали, лише вузьким променем. Все мало подвійний сенс, купа звичних кодових фраз.
Рот Міллера заворушився всередині шолома. Голден постукав по своєму склу. Детектив з огидою закотив очі, а тоді перемкнув підборіддям зв’язок на спільний канал:
– Пробачте, я нечасто користувався скафандром. Що ми такого корисного знайшли?
– Небагато. Але остання передача була чистою англійською, – сказала вона і постукала по останній стрічці в списку.
СТАНЦІЇ ТОТ
КОМАНДА РОЗКЛАЛАСЯ. ВТРАТИ СКЛАЛИ 100%. МАТЕРІАЛИ ЗАХИЩЕНІ. КУРС І ШВИДКІСТЬ СТАБІЛІЗОВАНО. СЛІДУЙТЕ ВЕКТОРНИМ ДАНИМ. ЕКСТРЕМАЛЬНА НЕБЕЗПЕКА ЗАРАЖЕННЯ ВХІДНОЇ КОМАНДИ.
КПТ. ХІҐҐІНС.
Голден прочитав це декілька разів, уявляючи, як капітан Хіґґінс безпорадно спостерігає за поширенням інфекції серед команди. Його люди блювали посеред герметизованої вакуумної коробки, навіть одна молекула цієї субстанції на шкірі є віртуальним смертельним вироком. Чорні патьоки-паростки, що витягнуться з їхніх очей і ротів. А потім та… каша, що вкрила реактор. Він дозволив собі здригнутися, дякуючи, що Міллер не бачить це через скафандр.
– Тож цей приятель Хіггінс побачив, що його команда перетворюється на блюючих зомбі, і відправив останнє повідомлення своїм босам, так? – вимовив Міллер, вриваючись в Джимів політ фантазії. – Там щось було про векторні дані?
– Він знав, що всі помруть, тож він дав своїм людям зрозуміти, як впіймати корабель, – відповів капітан.
– Але вони не впіймали, бо він тут, бо Жулі перехопила контроль і перелетіла деінде, – розвинув думку детектив, – а це означає, що корабель у розшуку, вірно?
Голден не звернув на це уваги і знову поклав руку на плече Наомі, з компанійською, як він вважав, буденністю.
– В нас є вузьконаправлені повідомлення і векторні дані, – сказав капітан, – чи всі вони спрямовані в одне й те саме місце?
– Типу того, – відповіла Наомі, кивнувши правою рукою, – не в одне місце, але всі, схоже, на точку в Поясі, що обертається і не на стабільній орбіті.
– Тоді, може, це корабель?
Наґата ще раз кивнула.
– Можливо, – відповіла жінка. – Я погралася з локаціями і не змогла знайти в реєстрах нічого подібного. Ані станцій, ані обжитих скель. Судно мало б сенс, але…
– Але що? – перебив Міллер Голденове бажання дати жінці закінчити.
– Але як вони знають, де воно має бути? – відповіла Наґата. – У мене немає вхідних зв’язків в лозі. Якщо корабель рухається рандомно в Поясі, як вони знають, куди відправляти послання?
Голден ледь стиснув її плечі, настільки слабо, що вона могла навіть не відчути це через важкий скафандр, і відштовхнувшись, ширнув під стелю.
– Тож це не було рандомно, – сказав він, – у них є щось типу мапи, на якій вказано позицію корабля у певний час, коли треба надсилати лазером повідомлення. Мо, то один із суден-невидимок.
Наомі повернулась у кріслі в його бік:
– Має бути станція.
– Це лабораторія, – втрутився Міллер, – вони запустили на Еросі експеримент, тож мають тримати білих комірців десь поряд.
– Наомі, – звернувся до старпома капітан, – «Матеріали захищено». Там є закритий сейф у капітанській каюті. Чи не могла б ти спробувати відкрити?
– Я не знаю, – відповіла Наґата. – Може, Амос спробував би підірвати його тією вибухівкою, з ящика зброї в трюмі.
Голден засміявся:
– Ну, там може бути купа дрібних ампул зі злим інопланетним вірусом. Варт відмовитись від думки про варіант з підривом.
Наомі вимкнула лог зв’зку і ввімкнула загальне суднове системне меню.
– Я можу глянути, чи має комп’ютер доступ до сейфу, – сказала вона, – спробую відкрити його таким робом. На це знадобиться якийсь час.
– Зроби, що можеш, – відповів капітан, – ми не будемо пхати носа не в свою справу.
Голден відштовхнувся від стелі і перелетів крізь люк містка. За мить до нього приєднався Міллер, зафіксував ноги на палубі магнітними підошвами і обернувся на капітана. Той підлетів до Міллера.
– Що думаєш? – запитав капітан. – За усім стоїть «Протоґен»? Чи ще хтось, схожий настільки, що не відрізнити?
Міллер мовчав два довгих подихи. Нарешті майже нехотя відповів:
– Цей виглядає справжнім.
Амос піднявся по драбині знизу, тягнучи чималий металевий кейс:
– Агов, капітане, я знайшов цілий ящик паливних пелет для реактора в машинному відділенні. Можливо, ми захочемо прихопити їх з собою.
– Гарна робота, – промовив Голден, одночасно піднявши руку, аби утримати детектива, – візьми це з собою. І продумай план знищення цього борту.
– Чекайте, що? – перепитав Амос.– Ця штука коштує джільйон баксів, кеп. Ракетоносний невидимець? АЗП бабусю свою віддасть за це. Шість апаратів мають ще рибу всередині. Винищувач лінкорів. Та цим можна знищити невеличкий місяць. Забудьте про бабусю, АЗП свої дочок продасть за цей апарат. Якого ж біса нам його підривати?
Голден визвірився на нього з недовірою:
– Ти забув, що там біля реактора?
– Йо-майо, кепе, – фиркнув механік, – це все лайно замерзло. Пару годин з пальником – і я його відчищу і витрушу в шлюз. Почну хоч зара.
Уявне видиво, як Амос здирає поплавлені тіла колишньої команди судна за допомогою плазмового пальника і потім акуратно викидає їх через шлюз, спочатку трусонуло Голдена, потім змусило відчути нудоту.
Можливість кремезного механіка просто ігнорувати те, що він не хоче помічати, певно, стає у нагоді, коли він повзає у тісних і брудних нетрях двигунів. Його можливість витрусити геть жахливу мутацію декількох тузнів людей змусила Голдена змінити відразу на злість:
– Відкидаючи болото і реальні можливості того, що се болото породило, ми не можемо відкинути той факт, що хтось відчайдушно шукає це дуже дороге і дуже невидиме судно, і що
Голден перестав говорити і кивнув Амосу, поки той пережовував почуте.
Він бачив, як на широкому обличчі чолов’яги відбиваються роздуми.
Амос зблід:
– Вірно, – вичавив він, – я налаштую реактор так, аби він поплавив корабель, – потім поглянув на монітор, вбудований в передпліччя: – Холєра, ми тут серйозно затрималися. Варто вибиратися.
– Атож, варто, – погодився Міллер.
***
Наомі була вправною. ДУЖЕ вправною. Голден дійшов до цього, коли завербувався на «Кентербері», і за роки служби він додав це знання до списку фактів, таких як космос
– Я не можу відкрити сейф, – сказала жінка.
Вона плавала біля сейфу в капітанській каюті, впершись ногою в койку, аби триматися під час жестикуляції. Міллер розмістився в люці, що вів у коридор. Голден стояв на підлозі з увімкнутими магнітними підошвами:
– Що тобі потрібно для цього?
– Якщо ти не дозволиш його підірвати, то я не зможу його відкрити.
Голден похитав головою, але Наґата або не помітила цього, або проігнорувала:
– Сейф розроблено так, аби відкривався за допомогою дуже особливого патерну магнітних полів біля цієї металевої пластини спереду. Хтось має спеціальний ключ, створений для нього, але він відсутній на кораблі.
– Він на тій станції, – впевнено сказав детектив. – Капітан не відправив би те повідомлення, якби вони не мали змоги відкрити сейф.
– Які шанси, що ми натрапимо на пастку? – запитав Джим.
– Охуєнні, капітане, – докинув Амос. Він слухав розмову з торпедного відсіку, намагаючись зламати захист невеличкого термоядерного реактора, що живив одну з шести торпед, щоб вивести його в надкритичний режим. Працювати з головним реактором, зважаючи на знятий захист, було занадто небезпечно.