Джеймс С. – Пробудження Левіафана (страница 65)
– Прийнято, – почулося в навушниках з напускною лінню.
Потім капітан звернувся до Міллера по приватному каналу:
– Ти щось знайшов?
– Нічого неочікуваного, – відповів детектив, – а ти?
– Взагалі так, знайшов. Поглянь-но.
Міллер штовхнув себе до екрану, біля якого працював Голден. Той повернувся до консолі і почав перемотувати відео:
– Я подумав, що має бути хтось, хто пішов останнім. Тобто хтось мав би бути найменш хворим, коли все пішло шкереберть. Тож я продивився в директорії, яка активність мала місце перед тим, як система померла.
– І?
– Тут ціла купа подій, які схоже що відбувалися за пару днів до того, як систему вимкнули, потім пауза на цілі два дні. Потім невеличкий сплеск. Купа відкритих файлів і системної діагностики. Потім хтось ґакнув захист і випустив атмосферу.
– Тоді це була Жулі.
– Я теж так думав, – відповів Джим, – але один зі стрімів, що їх відкривали був… Лайно, де ж він? Був прямо-о-о… ось він. Дивись.
Екран блимнув, консоль перейшла в режим стендбай, і виникла емблема, зелена з золотим, у високій якості. Корпоративне лого «Протоґена» зі слоганом, якого раніше Міллер не бачив:
– Яка дата у файлі? – запитав Джо.
– Оригінал було створено два роки тому, – відповів капітан, – а цю копію зроблено місяців вісім тому.
Емблема згасла, і з’явився чоловік із симпатичним обличчям. Темне волосся лиш торкнуте сивим на скронях, губи, якими часто посміхались. Він кивнув на камеру. Посмішка очей не торкнулась, бо вони були пустими, мов у акули.
Губи чоловіка почали рухатись беззвучно.
– Холера, – вилаявся капітан і перемкнув трансляцію звуку в їхні шоломи. Потім перемотав відео на початок.
– Містер Дрезден, – промовив чоловік. – Я хотів би подякувати вам та членам правління за те, що знайшли час переглянути цю інформацію. Ваша підтримка, фінансова і не тільки, стала найважливішою умовою тих неймовірних відкриттів, яких ми досягли на проекті. Хоча моя команда і була на вістрі досліджень, проте лише невтомна прибічність «Протоґена» науковому прогресу зробила нашу роботу можливою. Панове, я буду відвертим. Фебська протомолекула перевершила всі наші очікування. Я вірю, що вона дозволить зробити технологічний прорив, який змінить усі правила гри. Я знаю, що подібні корпоративні презентації схильні до гіпербол. Тож прошу вас, зрозумійте, що я міркував над цим і дуже ретельно добираю слова: «Протоґен» може стати найважливішою і найпотужнішою організацією в історії людської раси. Але це вимагатиме ініціатив, амбіцій і впевнених дій.
– Він веде про вбивство людей, – сказав Міллер.
– Ти вже це бачив? – запитав Голден.
Міллер похитав головою. Картинка змінилася. Чоловік на екрані згас, натомість з’явилася анімаційна схема сонячної системи. Орбіти лишали по собі мазки кольорів на площині екліптики. Віртуальна камера відійшла від внутрішніх планет, де пан Дрезден і члени правління, можливо, розташовувались, і рушила в бік газових гігантів.
– Для тих з вас, хто вже знайомі з проектом: вісім років тому перший керований людиною апарат сів на Феб, – пояснив соціопат.
Анімація неслася до Сатурна, кільця і планети пролітали з тріумфом графічного дизайнера, що пожертвував певною точністю.
– Маленький льодяний місяць. Можна зробити припущення, що перспектива добування води значно вища, аніж власне з кілець. Уряд Марса відрядив наукову розвідку більше задля бюрократичної звички, аніж з якимось очікуваним економічним зиском. Було взято проби з ядра, і коли виявили аномалію в силікатах, «Протоґен» запропонував спонсорство у заснуванні довготермінової дослідницької установи.
Місяць власною персоною заповнив екран, обертався повільно, демонструючи усі свої принади, мов повія в дешевому борделі. Це була поцяцькована кратерами брила, і на погляд Міллера, її важко було відрізнити від тисяч інших астероїдів та планетоїдів. Соціопат вів далі:
– Враховуючи орбіту поза екліптикою, одна з теорій каже, що це тіло належало Поясу Койпера і було захоплене Сатурном, коли Пояс проходив крізь Сонячну систему. Проте існування складних кремнієвих структур у внутрішньому льоду разом з натяком на ударостійкі структури та архітектура тіла в цілому змусили нас переглянути це. Використавши методи аналізу, що належать «Протогену» і які ще не передані Марсу, ми без жодного сумніву визначили, що те, що ви зараз бачите, не є планетоїдом природного походження, але є зброєю. Головним чином, зброєю, що розроблена для несення корисного навантаження через безмежжя міжпланетного простору і безпечної доставки на Землю два з третиною мільярди років тому, коли власне, життя знаходилось на самих ранніх етапах. І корисне навантаження, панове, перед вами.
На екрані з’явилася графіка, яку Міллер не зміг осягнути. Виглядало це, мов медичний опис вірусу, але з більш ширшими, циклічними структурами, одночасно красивими і неймовірними.
– Протомолекула вперше привернула нашу увагу своєю здатністю підтримувати первинну структуру в широкому спектрі умов, включаючи вторинні і третинні зміни. Вона також продемонструвала схожість із вуглецевими та кремнієвими структурами. Активність цього натякає, що воно саме по собі не живе, але є набором інструкцій, які створені для адаптації та керування іншими реплікантними системами. Досліди на тваринах вказали, що ефект не обмежується лише реплікацією, але фактично множиться.
– Досліди на тваринах, – прокоментував Міллер, – вони що, кота ним облили?
– Зворотній бік цього, – продовжував соціопат, – існує більша біосфера, щодо якої наша Сонячна система є лише частиною, протомолекула ж є артефактом цього середовища. Вже цей факт, я думаю, ви маєте погодитись, корінним чином змінює уявлення людей про всесвіт. Але дозвольте запевнити вас, що це не варта уваги дрібничка. Якби через випадковість в орбітальній механіці Феб не був би захоплений, то життя, яким ми його знаємо, могло б і не існувати. Але щось інше існувало б. Раннє клітинне життя на Землі було б примусово змінено. Перепрограмовано згідно інструкцій, що містяться у протомолекулі.
На екрані знову виник соціопат. Вперше, мов пародія на самого себе, навколо його очей з’явився натяк на посмішку. Міллер відчув глибинну ненависть, що росла зсередини, і він задобре себе знав, аби зрозуміти, що це було. Страх.
– «Протоґен» отримав виключне право власності не тільки на перші технології істинного позаземного походження, але також і на заготовку механізму маніпулювання живими системами і першими натяками на природу більшої, я б сказав,
Закликаю вас переглянути технічні деталі, що викладені в аттачменті. Швидке просування в розумінні програмування, механізму і призначення протомолекули і разом з тим прямого застосунку до людських істот визначить статус «Протоґену» – чи поведе в майбутнє, чи залишиться в минулому. Я закликаю до термінових і невідкладних дій з виборення ексклюзивного контролю над протомолекулою і поступу вперед до великомасштабного дослідження. Дякую за вашу увагу.
Соціопат знову посміхнувся, і з’явилося корпоративне лого.
Міллерове серце калатало:
– Що ж. Добре. Трясця.
– «Протоген», «протомолекула», – сказав Голден. – Вони гадки не мають, для чого воно, але хочуть наліпити своє лого так, немовби вони це винайшли. Вони знайшли чужинську зброю і все, що змогли придумати, то – забрендували її.
– Є причини вважати, що ці хлопці в захваті від себе, – кивнув Міллер.
– Знаєш, я не вчений абощо, – вів Голден, – але здається, що взяти позаземний вірус і вкинути його до космічної станції є поганою ідеєю.
– Їм було потрібно два роки, – сказав детектив, – вони робили досліди. Вони робили… я не знаю, що ще з біса вони робили, але Ерос – це їхня справа. І всі знали, що там трапилось. Інша сторона це зробила. Жодних дослідницьких чи рятувальних суден, тому що вони або воюють одне з одним, або щось охороняють. Війна? Це лише відвернення уваги.
– А що «Протоґен» робить… що?
– Спостерігає, що виробляє їхня іграшка. Я так думаю, – відповів детектив.
Обидва надовго замовкли. Першим порушив тишу Голден:
– Тож ти береш компанію, якій, схоже, бракує інституційної свідомості та в якої стільки державних дослідницьких контрактів, що майже стає на створення віськового підрозділу. І як далеко вони зайдуть у пошуках Священного Граалю?
– Перші. Найшвидші. Найдалі, – відповів Міллер.
– Отож.
– Хлопці, – озвалася Наомі, – вам варто підійти. Здається, я щось знайшла.
РОЗДІЛ 35. Голден
Коли Міллер і Голден запливли в кімнату, старпом сказала:
– Я знайшла логи системи зв’язку.
Голден поклав руку їй на плече, і тут-таки забрав назад, зненавидівши себе за те, що забрав. Ще тиждень тому вона би нормально сприйняла простий жест хвилювання типу цього, а він би не боявся її реакції. Про нову дистанцію між ними він шкодував лише трохи менше, аніж про те, що нічого їй не сказав. Він хотів їй це озвучити.