Джеймс С. – Пробудження Левіафана (страница 39)
«Росінант». Належить позамісячному холдингу «Сіленсьйо Куран». Газовоз, що пристикувався до Тихо за годину до закінчення «вікна» прибуття. «Сіленсьйо Куран» – компанія-середняк без очевидного відношення до АЗП. План польоту з Палласа виглядав пристойно. Міллер поклав кінчик пальця на кнопку «видалити», але зупинився. Прибрав палець.
Чому газовоз курсує між Палласом і Тихо? Обидві станції є СПОЖИВАЧАМИ газів. Польоти від споживача і до споживача без дозаправки посередині курсу є непоганим способом одного разу не нашкребти потрібну суму на стикувальні збори. Він відправив запит на план польоту «Росінанта» з попереднього місця на Паллас і вмостився чекати. Якщо дані закешовано на Церерському сервері, то очікувати доведеться хвилину-півтори. Поле очікування показало півтори години. Отже, запит перенаправлено на стикувальний сервер Палласа і його не було в локальному бекапі.
Міллер почухав підборіддя: п'ятиденна щетина вже майже тягнула на початок бороди. Губи почали розтягуватися у посмішці. Він подивився значення слова «Росінант». В прямому сенсі означало «більше не робочий кінь» – перша згадка була про коня Дона Кіхота.
– Це ти, Голдене? – запитав Міллер у екрана. – Хитаєшся собі на вітряках?
– Сер? – перепитав офіціант, але колишній детектив махнув на нього.
Там містилися ще сотні записів, які тре було передивитися, декілька тузнів у файлі для повторного аналізу. Міллер проігнорував їх усі, вдивляючись у стрічку щодо Тихо так пильно, наче силою волі міг примусити екран показати більше інформації.
Потім поволеньки відкрив повідомлення Гейвлока. Натиснув на кнопку відповіді і втупився в чорноту дрібної, мов вістря шпильки, камеру терміналу:
– Агов, партнере. Дякую за пропозицію. Я б попросив тебе про допомогу, але є декілька вузлів, які варт розв'язати, перш ніж завіятись. Знаєш, як воно буває. Якби ти міг мені зробити послугу... мені потрібно відслідкувати судно, а в мене є тільки відкриті бази даних, ну й до того Церера може вже бути у стані війни з Марсом. Хтозна, як воно викрутится. У будь-якому випадку, якщо ти можеш отримати перший рівень доступу до будь-якого з його польотних планів, то з мене буде могорич.
Він зупинився. Важко ще щось сказати.
– Тримайся там, партнере.
Переглянув повідомлення. На екрані він виглядав втомленим, посмішка була трохи фальшивою, а голос дещо вищим за той, що звучав в його голові. Проте сказано було все, що треба. Відправив.
Ось до чого він дійшов: доступ відібрано, службовий ствол конфісковано (парочка, звісно, була прихована в його норі), у калитці катма. Він мав шкребти по засікам, просити про послуги в звичній раніше сфері, обходити систему заради дрібниці. Він був копом, а вони перетворили його на мишу.
«Чекай-но, – заспокоїв він себе, всівшись у крісло, – непогана робота як для миші».
Звук вибуху пролунав з протилежного боку обертання, і голоси підвищились до сердитих криків. Діти на майданчику кинули грати в квача і почали вглядатися в бік звуків. Міллер підвівся. Дим був, а от полум'я він не бачив. Рециклери піддали темпу, аби очистити повітря від часток, тож сенсори вважали, що нема ризику роздмухати вогонь. Три постріли прозвучали поспіль, і голоси злилися в грубу мелодію. Міллер не розрізняв слова, але ритм був красномовним. Не лихо, не пожежа, не витік повітря. Просто заворушення.
Діти почали рухатися в бік штовханини. Міллер зловив одну за лікоть. Їй було не більше шістнадцяти, чорноока з обличчям у формі ідеального сердечка.
– Не ходіть туди, – попередив, – збери друзів і гайда в інший бік.
Дівчинка подивилася на нього, на його руку на її лікті, на віддалений ґвалт.
– Ти не зможеш допомогти, – продовжив він.
Дівчина вивільнила лікоть:
– Ну я хоч спробую? Podra intentar, знаєш.
– Я вже пробував, – відповів Міллер, вклав термінал у чохол і пішов геть. За спиною ширились звуки штовханини. Але він вирішив, що поліція дасть цьому раду.
***
Протягом наступних чотирнадцяти годин мережа повідомила про п'ять заворушень на станції та несерйозне пошкодження інфраструктури. Дехто, досі невідомий Джозефу, проголосив трифазну комендантську годину: люди, що будуть поза своїми норами за годину до та годину після зміни, підпадають під арешт.
Хто б тепер не смикав за нитки, він вважав, що зачинивши шість мільйонів людей, можна досягти стабільності й миру. Цікаво, що про це думає Шаддід.
Поза Церерою все було гірше. Віддалену астрономічну лабораторію на Тритоні було захоплено бандою старателів-симпатиків АЗП. Вони повернули прилади в бік подій і передали розташування кожного марсіянського корабля в системі разом з високоякісними зображеннями поверхні Марса – аж чітко було видно, як люди топлесс загорають у парках під куполами. Фактично, залп ядерних ракет вже дали, і за тиждень прилади обсерваторії перетворяться на яскравий пил.
Земля імітувала равлика, втягуючи земні і місячні компанії назад у гравітаційний колодязь. Не всі, навіть не половину, але досить для того, аби подати послання – на нас не розраховуйте. Марс закликав до солідарності; Пояс закликав до справедливості, але здебільшого пропонував колисці людства виграти саму себе.
Це ще не втрата контролю, але вже ескалація. Ще декілька інцидентів – і буде не важливо, як все починалося. І буде не важливо, що поставлено на карту. Марс знає, що Пояс не може виграти, а Пояс знає, що йому нема чого втрачати. Це натякало на такі масштаби різанини, які людство ще ніколи не бачило. І так само, як на Церері, Міллер не міг нічого з цим поробити. Але він міг відшукати Джеймса Голдена, розібратися, що сталося зі «Скопулі», пройти по зачіпкам до Жулі Мао. Він був детективом, і це те, що він вмів робити.
Збираючи манаття у своїй дірі, він пробирався крізь купи зібраного десятиріччами мотлоху, що наріс, мов короста, і розмовляв з нею. Він намагався пояснити, чому за будь-яку ціну намагається її відшукати. Після знахідки «Росінанта» важко було втриматися від слова «донкіхотство».
Його уявна Жулі сміялася або була розчулена. Вона вважала його сумним, зворушливим маленьким людцем, який не мав іншої мети в житті, як відшукати її. Вона розпікала його за те, що був інструментом в руках її батьків. Вона плакала і обіймала його. Вона сиділа з ним на неймовірній терасі і дивилася на зірки.
Все, що в нього було, влізло в сумку через плече. Дві зміни одягу, документи, ручний термінал. Фото Кандес з добрих старих часів. Всі копії матеріалів по справі Жулі, які він встиг зробити, поки Шаддід не видалила його мережевий диск, зокрема три фотографії дівчини. Здавалося, що за все життя мало би назбиратися більше бебехів, але ні. Всього стільки, скільки треба.
Останній день він провів, накручуючи кола по станції в порушення комендантської години. Мав попрощатися з декількома, за ким міг сумувати, або хто сумував би за ним. На диво, Масс, яку він відшукав у напруженому і незручному поліцейському барі, взагалі розплакалась і обнімала його, допоки ребра не розболілися.
Міллер забронював місце на транспорті до Тихо. Це обійшлося в чверть накопиченого, і вже вкотре він міркував, що треба або Жулі чимшвидше віднайти, або взятися до роботи, яка підтримає його, допоки просувається розслідування. Роботи не передбачалося, та й світ більше не був настільки стабільним, а довготермінове планування виглядало на невдалий жарт.
Мов на доведення цієї точки зору його термінал дзеленькнув якраз тоді, коли Джо стояв у черзі на посадку.
– Агов, напарнику, – привітався Гейвлок, – тобі треба була послуга? На ось: твій клієнт щойно надіслав польотний план до Ероса. Я приклав відкриті дані. Хотів би зробити більше, але той хлопака в «Протогені» вперся. Розказав про тебе рекрутеру, і вона, здається, зацікавилась. Тож тримай мене в курсі, домовились? До зв'язку.
Ерос.
Чудово.
Міллер кивнув жінці позад себе, вийшов з черги і попрямував до каси. Поки відкрили касу, то гучномовець вигукував попередження про закінчення посадки на Тихо. Він повернув квиток, отримавши символічне відшкодування, і тут-таки бахнув третину своїх коштів на квиток до Ероса. Власне, могло б бути гірше. Він вже міг прямувати до Тихо, коли отримав би повідомлення. Тож є сенс вважати це удачею, а не навпаки.
Підтвердження перельоту прийшло під дзвін оркестрового трикутника.
– Сподіваюсь, я правий щодо цього, – сказав він Жулі. – Якщо Голдена там нема, я пошиюсь у дурні.
– Життя – це ризик, – відповіла дівчина.
РОЗДІЛ 21. Голден
Кораблі маленькі. Простір завжди був розкішшю, навіть на таких велетнях, як «Доннаджер», коридори і приміщення були вузькими і некомфортними. На «Росінанті» єдиними кімнатами, де Голден міг стояти з розведеними руками і не торкатися стін, були камбуз і вантажний трюм. Ніхто з тих, хто літав заради заробітку, не страждав на клаустрофобію, проте навіть загартовані старателі-белтери відчували, як росте напруга, якщо довго перебувати в дуже обмеженому просторі. Змога вийти з корабля в порту давала раптове й несподіване полегшення.
Часто воно приймало форму питної гри.
Як і всі професійні моряки, Голден іноді завершував довгі польоти, напиваючись, мов чіп. Більше ніж один раз він забирався в бордель і виходив, вірніше, його викидали за поріг з пустим рахунком, розпухшою пахвиною і простатою сухою, мов пустеля Гобі. Тож коли Амос, хитаючись, зайшов у свою кімнату на третій день перебування на станції, Голден точнісінько знав, як почувається кремезний механік.