Джеймс С. – Пробудження Левіафана (страница 40)

Джим і Алекс сиділи на дивані і дивилися новини. На екрані велося обговорення дій астероїдян з використанням слів типу «кримінальник», «терорист» і «саботаж». Марсіяни були «миротворцями». Це був новиннєвий канал з Червоної Планети. Амос чмихнув і завалилвся на кушетку. Голден вимкнув звук і запитав з посмішкою:

– Еге ж, непогано зійшов на берег, моряче?

– Я більше ніколи не питиму, – прокрехтав Амос.

Озвався Алекс:

– Тут Наомі з їдлом на підході, повертається з тієї сушарні. Непогана сира риба, завернута в підробні водорості.

Амос знову закрехтав.

– Це недобре, Алексе, – вступився Джим, – най печінка цього чолов'яги помре мирно.

Двері в номер відчинилися і зайшла Наомі, несучи високу купу білих коробочок.

– Їжа прибула, – повідомила вона.

Алекс відкрив усі коробочки і роздав невеличкі одноразові тарілочки. Голден продовжував глузувати, накладаючи їжу на тарілку:

– Щоразу коли твоя черга замовляти їжу, ти обираєш роли з лососем. Це вказує на брак уяви.

– Мені подобається лосось, – відповіла старпом.

Поки люди їли, в кімнаті стояла тиша. Єдиними звуками були клацання пластикових паличок і вологий плюскіт чогось, що вмочалось у соєвий соус та васабі. Коли їжу підмели, капітан витер очі від вологи, що утворилася через спеку, і ліг у своє крісло, зайнявши майже горизонтальне положення.

Амос однією з паличок чухав під гіпсом на нозі:

– Друзяки, ви кльово наклали цю штуку. Вона з усього тіла зараз болить найменше.

Наомі взяла пульт, знову увімкнула звук і почала перестрибувати по різних передачах. Алекс закрив очі, сповз по дивану, гладив живіт і задоволено видихав. Голден раптом відчув ірраціональний неспокій – настільки комфортно почувався поряд зі своєю командою.

– Ну що, всі вже нассалися з Фредової цицьки? – запитав він. – Бо я вже по горло.

– Що, в душу бога мать, ти торочиш? – здивувася механік. – Я ж тіко почав.

– Я що хотів сказати? – продовжив капітан. – Як довго ми плануємо тусити по Тихо, пити, парубкувати і їсти суші за Фредів рахунок?

– Так довго, як вдасться? – уточнив Алекс.

– То в тебе є кращий план? – уточнила Наомі.

– Нема в мене плану. Але я хочу повернутися до гри. Долетівши сюди, ми були сповнені праведного гніву і мріяли про помсту, а тепер, пару мінетів і похмілль по тому, вже типу нічого не сталося?

– Кеп, типу помста має бути над кимось, – відповів Алекс. – Чисто про всяк випадок: у нас із цим проблеми.

– Той корабель десь там залишається. Люди, які наказали йому стріляти, теж, – пояснив кеп.

– Тож, – поволеньки запитав Алекс, – ми знімаємося з якоря і починаємо намотувати кола аж поки не злапаємо їх?

Наомі регонувши кинула в нього пакетом соєвого соусу.

– Я не знаю, що нам робити, – пояснив Джим, – але сидіти тут, поки люди, що знищили наш корабель, роблять, що ЇМ заманеться, – зводить мене з ґлузду.

– Ми тут три дні, – відповіла Наомі, – ми заслужили трохи комфортних ліжок, гідної їжі, можливість відволіктися. Не намагайся примусити нас почуватися винними у тому, що ми отримуємо.

– Та й Фред казав, що ми притягнемо тих виродків до суду, – докинув механік.

– Це якщо той суд буде. Якщо. Цього не станеться через місяці і можливо навіть через роки. А якщо навіть так, то Фреду потрібні ці домовленості. Амністія може бути ще одним предметом торгу, чи не так?

– Щось ти швидко прийняв його слова, Джиме, – здивувалася Наомі. – Змінив думку?

– Якщо Фреду потрібні показання в обмін на те, щоб ми відпочивали і збирались до купи, то це вигідно. На мою думку, це не означає, що суд все вирішить, або що я хочу залишатися осторонь, поки це станеться.

Він махнув рукою в бік дивану зі шкірзаму і великого екрану біля них.

– На додачу все це може бути в'язницею. Не найгірша, але допоки Джонсон тримає руку на гаманці, і це беззаперечно – він тримає руку і на нас.

Наомі вигнула брови, погляд став серйозним.

– Які варіанти, сер? – запитала вона. – Звалити?

Голден схрестив руки, його думки оберталися навколо всього, що він сказав – так, наче все це він почув від когось іншого. Проговорення слів вголос завжди робило їх зрозумілішими.

– Я вважаю, нам потрібна робота, – нарешті озвався Джим. – У нас добрий корабель, і що важливо – не простий. Він швидкий, ми можемо за потреби вимкнути транспондер. Навіть попри війну багатьом людям потрібно перевозити речі з місця на місце. Знайти нам заняття, поки ми очікуємо на Фредів суд, покласти гроші до кишень з тим, аби відмовитись від «допомоги по безробіттю». І позаяк ми літатимемо з місця на місце, то триматимемо очі і вуха відкритими. Ніколи не знаєш, що ми зможемо знайти. Ну і справді, як довго ви троє можете бути станційними щурами?

Запала тиша.

– Я можу побути станційним щуром ще з... тиждень? – запитав Амос.

– Слушна ідея, кеп, – кивком погодився Алекс.

– Це ваше рішення, капітане, – сказала Наомі,– я з вами, і мені подобається думка знову отримати мої гроші. Але я сподіваюся ви не будете поспішати. Мені б не завадило ще декілька вільних днів.

Голден плеснув у долоні і звівся на ноги:

– Ні, наявність плану все змінює. Відпочинок тягнеться легше, якщо я знаю, що він закінчиться.

Алекс з Амосом попрямували до дверей: Алекс виграв у дартс пару доларів, і чоловіки наразі хотіли помножити статки за картярським столом.

– Не чекай на мене сьогодні, бос, – мовив механік до старпома, – сьогодні мені трафить.

Вони пішли, і Джим вирішив у кухонному закутку приготувати каву. Старпом пішла за ним.

– Іще дещо.

Голден відкрив новий пакет з кавою і сильний аромат поплив кімнатою.

– Кажи вже.

– Фред потурбувався про тіло Келлі. Його протримають тут, аж поки ми не з'явимось на публіці. Потім тіло доставлять на Марс.

Джим наповнив кавову машину водою з крану, і вона м'яко забурмотіла.

– Добре. Лейтенант Келлі заслуговує на всю повагу і гідність, які ми спроможні йому надати.

– Це нагадало мені про його куб з даними. Мені не вдалося його хакнути, в мене від цього військового криптування голова вже болить. Тож...

– Просто скажи це, – насупився Джим.

– Я б віддала його Фреду. Так, це ризиковано. Ми навіть не уявляємо, що на ньому, і попри усю гостинність і шарм, Фред залишається членом АЗП. Але він ще й військовий ООН високого рангу. І має під собою групу експертів. У нього є шанс відкрити дані.

Голден замислився на хвилинку, а потім кивнув:

– Окей, давай пометикуємо. Я хотів би знати, що Яо намагалася відправити з судна, але...

– Отож…

Поки кава готувалася, вони дружньо мовчали. Коли напій був готовий, Голден наповнив два горнятка і передав одне Наомі.

– Капітане, – почала жінка. – Джиме. Я до цього була таким старпомом, як колючка в сраці. Я була в шоці або перелякана до всирачки близько вісімдесяти відсотків часу.

– Тобі чудово вдавалося це приховувати, – відповів Голден.

– У будь-якому випадку, я була щось дуже напористою там, де не мала б.

– Не біда.

– Окей, дай мені скінчити: я хочу, щоб ти знав, що ти зробив чудову роботу, зберігаючи нам життя. Ти концентруєш нас на завданні, яке ми здатні вирішити, замість того щоб жаліти себе. Ти всіх тримаєш біля себе. Не всі так можуть, от я, наприклад, не можу. А це дуже важливо для впевненості.