Джеймс С. – Пробудження Левіафана (страница 16)

Спецдопуск допоміг, і брудні зелені двері відчинилися, дозволивши йому увійти. Діра мала ухил до центру станції. Три маленькі кімнати: вітальня спереду, потім спальня, лиш трошки більша за розкладачку, що в ній і стояла. Далі була душова кабіна, туалет і рукомийник – все на відстані не більше ліктя. Стандартний дизайн, він бачив такий сотні разів. Міллер постояв хвилину, ні на що не дивлячись, слухаючи шипіння повітря у вентиляції. Він притримав оцінку, чекаючи, поки у потилиці створиться враження про місце і через нього – уявлення про дівчину, що жила тут.

По-спартанськи – це був невірний вислів. Місце було простеньким, так. З прикрас – абстрактне жіноче обличчя аквареллю над столом у рамці і декілька плакеток над ліжком у спальні. Міллер нахилився, придивляючись до тексту. Стандартна нагорода, що підтверджувала фіолетовий пояс Жулі Мао – не Джульєтти – з джіу-джітсу на Церері. Ще одна сходинка до коричневого поясу за два роки. Типу правильна школа. Він приклав палець до місця, де мав би бути диплом за чорний пояс. Нічого не порушувало гармонії – ні стилізованих сюрикенів, ні мечів. Лише мале визнання того, що Жулі Мао досягла того, чого досягла. Він звернув на це увагу.

Шафа містила два комплекти одягу, один пошитий з важкої тканини та деніму, інший – блакитний льон із шовковим шарфом. Один для роботи, інший для відпочинку. Це було менше, аніж у нього самого, а Міллера точно не назвеш шмоточником.

Між шкарпетками та білизною лежала нарукавна пов’язка з розірваним колом АЗП. Не дивина як для дівчини, що обрала життя у подібній дірі замість багатства і привілеїв. У холодильнику знайшлася коробка простроченої їжі і пляшка місцевого пива. Поколивавшись, детектив узяв пиво. Вмостився у фотель і дістав квартирний термінал. Пароль підійшов, дяка Шаддід.

Фото обкладинки було кастомне – фото гоночного пінаса. Інтерфейс теж було кастомізовано – маленькі зрозумілі іконки. Зв’язок, розваги, робота, особисте. Елегантно. Ось яке слово пасувало найбільш. Не по-спартанськи, а елегантно. Він швиденько прогортав робочі файли – так само побіжно, як і квартиру оглянув. Пізніше буде час для суворої оцінки, а перші враження корисніші за цілу енциклопедію. Вона мала тренувальне відео по декількох типах легких транспортів. Якась політика, що не привернула уваги. Скановане видання поезії перших поселенців у Поясі.

Перейшов у папку «особисте». Все трималося акуратно і організовано, як і належить белтерам.

Всі вхідні розкидані по відповідним директоріям. Робота. Особисте. Передачі. Шопінг. Відкрив «Передачі». Декілька сотень політичних стрічок, анонси дискусійних груп, бюлетені та оголошення. Лише декілька були переглянуті – там і сям, але без релігійної прискіпливості. Жулі могла пожертвувати собою, але пропагандою не захоплювалась. Міллер це відкинув. «Шопінг» мав довгий перелік простих комерційних повідомлень. Трохи чеків, трохи об’яв, запити на товари та послуги. Відмова від підписки на групу одинаків з Поясу привернула його увагу. Відсортувавши повідомлення, він легко знайшов підписку Жулі на «Низьке тяжіння, малий тиск» – сервіс знайомств за лютий минулого року. Відмовилась, не скориставшись жодного разу.

Тека «Особисте» була різноманітнішою. На перший погляд 16-17 директорій, відсортованих за іменами. Деякі були людьми – Саша Ллойд-Наварро, Ерен Міхаельс. Інші мали позначки – розірване коло, АЗП. Дурні пригоди з почуттям вини.

– А це вже може бути цікаво, – сказав він пустій квартирі. П’ятдесят повідомлень, що надійшли з Торгової Станції Мао-Квіковський у Поясі та на Місяці. На відміну від політичних текстів, всі як одне були прочитані.

Сьорбнувши пива, відкрив свіжі повідомлення. Найновіші від Ж.П.М. були непрочитані. Жуль П’єр Мао, без варіантів. Останнє прочитане мало три відповіді у чернетках, жодна не відправлена. Це була Аріадна. Матір.

Робота детектива завжди має елементи вуаєризму. Він мав законні права бути тут, копирсатися у приватному житті жінки, яку він ніколи не зустрічав. Це була частина законного розслідування – з’ясувати, що вона була одинокою, що речі особистої гігієни у ванній кімнаті належали лише їй. Цим би вона пишалася. Ніхто би не поскаржився на те, що він прочитав усі особисті листи з її розділу, ну чи це ніяк не вплинуло би на роботу в подальшому. Вживання її пива – це найтяжчий злочин, у якому його можна звинувачувати звідтоді, як він увійшов в квартиру. І він все ще вагався перед тим, аби відкрити передостаннє з прочитаних повідомлень.

Екран змістився. На дорожчому обладнанні це було б не відрізнити від чорнил на папері, але дешева залізяка Жулі дрижала на найтонших лініях, а ліва частина екрану блимала м’яким світлом. Почерк був акуратним і розбірливим, незалежно, чи виконали його за допомогою спеціальної програми, яка вирівнювала букви і лінії, чи мо, писали руками.

Люба,

я сподіваюсь, у тебе все в порядку. Я б хотіла, аби ти мені сама писала іноді. Почуваюся, наче мушу писати запит у трьох примірниках, тільки щоб дізнатися, як справи в моєї дочки. Я знаю, ця твоя пригода потрібна для свободи та самореалізації, але безумовно, маєш трохи зважати.

Я не хочу втрачати з тобою контакт ще через те, що у твого батька знову чергова фаза консолідації, і ми думаємо про те, аби продати «Рейзербек». Я знаю, що раніше він був важливий для тебе, і сподіваюсь, що ми всі вже відмовились від твоїх перегонів. Та й зборів з платнею за зберігання вже чимало накапало, тож нема потреби бути сентиментальними.

Підпис складався з двох літер: А.М.

Міллер розглядав слова. Чомусь йому здавалося, що батьківські втручання у багатіїв мають бути витонченішими. Якщо ти не робитимеш, як ми тобі кажемо, ми позбудемося твоїх іграшок. Якщо ти не писатимеш. Якщо ти не повернешся додому. Якщо ти не любитимеш нас.

Детектив відкрив першу незакінчену чернетку:

Мамо, якщо ти вже так себе називаєш,

дякую, що вчергове насипали мені перцю. Я не можу повірити в те, наскільки ти егоїстична, дріб’язкова і груба. Я не вірю, що ти спокійно спиш вночі чи взагалі можеш спати.

Міллер пропустив решту. Тон здавався послідовним. Наступна чернетка датована двома днями пізніше.

Ма,

пробач, що ми були таким далекими останні кілька років. Я знаю, що це було важко для тебе і для батька. Я сподіваюсь, ви зрозумієте, що мої рішення ніколи не ставили на меті зробити вам боляче. Щодо «Рейзербека», я хочу вірити, що ви зміните ваше рішення. Це мій перший човен і я

Текст добіг кінця. Міллер відкинувся у фотелі.

– Легше, дитино! – мовив він уявній Жулі і відкрив останню чернетку.

Аріадно,

роби, що маєш.

Жулі.

Міллер реготнув і підніс пляшку до екрану, наче тост. Батьки знали, куди бити, аби зробити боляче, та Жулі вміла тримати удар. Якщо йому будь-коли вдасться її затримати і відправити домів, то це буде поганий день для них обох. Для них усіх.

Детектив покінчив з пивом, вкинув пляшку у люк для переобки і відкрив останній лист. Побоювався дізнатися про долю «Рейзербека», та його роботою було дізнаватися щонайбільше.

Жулі,

це не жарт. Це не один з драматичних вибриків твоєї матері. Я маю надійну інформацію про те, що Пояс скоро стане дуже небезпечним місцем. Які б розбіжності ми не мали, ми зможемо їх залагодити пізніше. ДЛЯ ТВОЄЇ ВЛАСНОЇ БЕЗПЕКИ НЕГАЙНО ПОВЕРНИСЯ ДОДОМУ.

Міллер насупився. Повітряний рециклер шумів. Знадвору місцева дітлашня свистіла гучно та високо. Тицьнув в екран, закриваючи останній лист з «пригоди з почуттям провини». Тоді відкрив його знову.

Листа відправили з Місяця два тижні перед тим, як Джеймс Голден і «Кентербері» піддали жару у війні між Марсом і Поясом. Підробіток ставав цікавішим.

РОЗДІЛ 9. Голден

– Кораблі все ще не відповідають, – Наомі натиснула декілька кнопок на комунікаційні панелі.

Джим відерагував:

– Я думаю, що вони не хочуть. Та я волів би показати «Доннаджеру», що нас турбує те переслідування. Це все, чим ми можемо прикрити свої сраки.

Наомі хруснула спиною, потягнувшись. Голден дістав з коробки протеїновий батончик і кинув жінці.

– Поїж.

Поки вона зривала обгортку, Амос піднявся драбиною і вмостився в сусідньому кріслі. Його одяг був такий брудний, що аж блищав. Три дні в тісному шаттлі не пішли на користь ні його особистій гігієні, ні іншим.

Голден піднявся і з огидою почухав немиту голову. «Лицар» був замалий для душової кабіни, а умивальники, розраховані на нульову гравітацію, – замалими, аби запхати в них голову.

Амос вирішив проблему миття голови шляхом збривання усього волосся. Наразі він мав лише щетину навколо лисої маківки.

Якимось чином волосся Наомі залишалось блискучим і майже не жирним. Джимові було цікаво, як же вона це робить.

– І мені їдла підкинь, старпоме, – попросив механік.

– Капітан, – виправила його Наомі.

Голден кинув батончик і лисому. Той ухопив їдло з повітря і, обдивившись довгий тонкий пакунок з відразою, сказав:

– Холєра, бос. Я ліве яйце віддав би за їжу, що не нагадує ділдо.

Тоді у жартівливому тості потицяв батончиком у бік Наомі.

– Розкажи мені за воду, – попросив Голден.

– Ну, я облазив увесь корпус. Підтягнув усе, що можна підтягнути, і обмазав епоксидкою усе, що не можна, так що ми начебто не капаємо ніде.

– Я продовжую тримати рециркуляцію на волосині, – сказала старпом. – «Лицарева» система переробки не розрахована перетворювати відходи п’ятьох людей на їжу протягом двох тижнів – тільки на волосині й тримається. Ми маємо навчитися жити зі смородом від кожного з нас. Я замало хвилювалася про те, про що варт було хвилюватися більше.