Джеймс С. – Пробудження Левіафана (страница 18)

Пауза затягнулася. Вони могла тривати і секунду або й годину.

– Боже, – це все що спало на думку Джиму.

Чоловік на екрані був свого часу серед числа найбільше відзначених нагородами серед офіцерів війська Об’єднаних Націй, але скінчив карєру завдяки найнеприємнішій невдачі. Для белтерів він був земним шерифом Нотінґемським, що перетворився на Робіна Ґуда. Для землян він був героєм, що потрапив у немилість.

Фред Джонсон розпочав своє сходження до слави резонансною серією захоплень піратів під час чергового періоду напруження між Землею і Марсом. Такі напруження виникали щодекілька десятиліть і поступово зникали. Щоразу коли обидва гіганти брязкали шаблями, злочинність у Поясі зростала. Полковник Джонсон тоді ще був капітаном Джонсоном, і його невелика група з трьох ракетних фрегатів за дворічний період знищила тузінь піратських суден та дві головні бази. Поки коаліція скінчила сваритися, з піратством у Поясі було покінчено, а ім’я Фреда Джонсона було у всіх на вустах. Його підвищили і доручили командувати дивізією морської піхоти Коаліції, яка підтримувала порядок серед астероїдів. Там він зразково ніс службу.

Аж до станції Андерсон.

Більшість з людей, також і белтерів, не змогли б показати це місце на мапі – невеличке транспортне депо майже на протилежному кінці Поясу, якщо дивитися від Церери. Єдина роль –другорядне забезпечення водою і повітрям одного з найвіддаленіших та розпорошених куточків Поясу астероїдів. Менше ніж мільйон белтерів отримували повітря з Андерсонівської.

Густав Марконі, станційний кар’єрист-бюрократ Коаліції, вирішив застосувати тривідсоткову надбавку за перевалку вантажів через Андерсонівську, сподіваючись підвищити надходження. Менше п’яти відсотків астероїдян, що купували тут повітря, жили на межі бідності або, як кажуть, з балоном біля роту. Це означало, що близько 50 000 людей не могли дихати один день на місяць. Лише незначний відсоток з цих п’ятдесяти тисяч мав запас у системах рециркуляції, аби покрити ці короткочасні недостачі. Лише незначна частина вважала збройне повстання правильним курсом.

Ось чому лише 170 озброєних белтерів прибули на Андерсонівську, перебрали владу і вкинули Марконі до шлюзу. Вони вимагали державних гарантій щодо непідвищення ставок транзиту на воду і повітря.

Коаліція відправила полковника Джонсона.

Під час бійні на Андерсонівській станції жителі тримали станційні камери увімкненими, транслюючи все на цілу Сонячну систему. Всі бачили, як морпіхи коаліції вступали в довгі, шокуючі перестрілки в коридорах з людьми, яким не було чого втрачати і які не мали причин здаватися. Перемога Коаліції була неминучою але ця перемога сталася коштом триденної різанини в прямому ефірі. Іконічним зображенням на відео стала не одна з сутичок, а останні кадри, які потрапили до обєктивів камер за мить до відімкнення: полковник Джонсон в центрі управління станцією, оточений трупами белтерів, які тримали оборону до останнього, руки-в-боки оглядає місце кривавої розправи.

В ООН намагалися утримати в таємниці Джонсонову відставку, та він був занадто публічною фігурою. Відео битви домінувало тижнями в мережі і поступилося, лише коли відставний полковник Джонсон зробив публічну заяву з вибаченнями та розповів про те, що відносини між Поясом та внутрішніми планетами є безвихідні і прямують до ще більших трагедій.

Потім він зник. Його майже забули – відбиток ноги в історії людських боєнь, аж поки за чотири роки не відбулося повстання в Палласовій колонії. Цього разу викинули за борт коаліційного губернатора вже металурги. Замість крихітної станції зі 170 заколотниками повстала головна скеля Поясу з населенням 150 000 душ.

Коли наказ було віддано морпіхам, всі очікували море крові.

Полковник Джонсон узявся нізвідки і заспокоїв металургів. Він умовив командуючих коаліційними силами притримати морпіхів, допоки станцію можна буде повернути мирним шляхом. Потім понад рік вів перемовини з губернатором щодо покращення умов праці на ливарнях. І раптом Різник Андерсонівської став героєм Поясу та іконою.

Іконою, що транслювала приватне послання на «Лицар».

Голден запустив відео, і той самий Фред Джонсон промовив:

– Містер Голден, я вважаю, що ви є фігурою у грі. Я скажу прямо: я розмовляю з вами як офіційний представник Альянсу Зовнішніх Планет. Не знаю, що ви чули, але ми не є купкою ковбоїв, які шукають можливостей зброєю вибороти собі свободу. Я особисто провів останні 10 років, працюючи над тим, аби зробити життя для жителів Поясу легшим і нікого при цьому не встрелити. Я настільки вірю в цю ідею, що перед прибуттям сюди позбувся громадянства Землі.

Я кажу це для того, аби довести, наскільки я дотичний до справи. І я є останньою особою у Сонячній системі, яка б прагнула війни, а мій голос має вагу серед представників АЗП.

Можливо, ви чули, що декотрі з влогерів закликають до війни і пропонують відомстити Марсу за те, що сталося із вашим судном. Я розмовляв з усіма відомими мені лідерами чарунок Асоціяції, і ніхто не взяв на себе відповідальність. Хтось дуже сильно бажає роздмухати війну. Якщо це Марс, то ступивши на борт того судна, ви більше ніколи не промовите ані слова на публіку без згоди марсіянських діячів. Я не хочу думати, що це Марс, бо не бачу, чому їм може бути вигідною ця війна. Тож я сподіваюсь, що навіть після того як «Доннаджер» вас підбере, ви залишитесь гравцем у наступних партіях.

Надсилаю вам пароль. Коли матимете можливість виступати публічно, використайте формулювання «широко розповсюджений» у першому ж реченні передачі, аби повідомити, що на вас не тиснуть. Якщо ці слова не буде використано, то я вважатиму, що на вас здійснюється тиск. У будь-якому разі я хочу, аби ви знали, що ви маєте союзників у Поясі.

Я не знаю, ким ви були і що робили в минулому, але ваш голос тепер важливий. Якщо ви бажаєте, аби ваш голос пішов на благо, я зроблю усе можливе, щоб вам допомогти. Коли станете вільними, повідомте мені на адресу, що вказана внизу. Я думаю, що нам є багато чого обговорити.

Джонсон закінчив.

***

Команда сиділа на камбузі і розпивала пляшку ерзац-текіли, яку звідкись викопав Амос. Шед сьорбав потрошку з маленької чашечки і щоковтка намагався приховати огиду. Алекс і Амос хиляли, як моряки: тримаючи склянки за дно і ковтаючи за раз. Амос щоразу лаявся і за одинадцять шотів жодного разу не повторив лайку.

Голден спостерігав за Наомі. Жінка хилитала текілу у склянці і дивилась внікуди. Він помітив, що дивується генетичній мішанині у її зовнішності. Певно, там було трохи африканських та підвенноамериканських генів. Її останнє ім’я вказувало на японскі корені, як і ледве помітний епікантус. Вона не була привабливою у класичному розумінні цього слова, але під певним кутом зору її зовнішність була досить вражаючою.

«Холєра, я набравсь більше, ніж сподівався». Аби щось сказати, він промовив:

– Отже...

– Отже, полковник Джонсон тепер вас кличе. Ви стали важливою людиною, сер, – продовжила Наомі.

Амос поставив склянку з перебільшеною акуратністю і повів своєї:

– Якраз є сенс запитати про це, сер. Чи є шанс скористатися цією пропозицією допомоги і просто прямувати до Поясу? Не знаю, як вам, але мені здається, що з марсіянським лінкором попереду і півтузнем таємничих суден позаду тут стає, курва, трохи затісно.

Алекс пирхнув:

– Ти що, шуткуєш? Якщо ми повернемо зараз, то якраз зупинимось вчасно, щоб «Доннаджер» нас ухопив. Вони йдуть на повних парах, аби перехопити нас раніше за судна белтерів. Якщо ми почнемо змінювати траєкторію, то «Донні» сприйме це за натяк, що ми перейшли на інший бік, і повністю нас розтрощить.

– Я згоден з паном Камалем, – відповів Голден, – ми обрали курс і маємо пройти його до кінця. Я не хотів би втрачати контакт Фреда. До речі, ви вже видалили його повідомлення, Наомі?

– Так, сер. Стерла з бортової пам’яті щіткою по металу. Марсіянці ніколи не дізнаються, що він нам писав.

Голден кивнув і розстібнув льотний костюм ще трошки. На камбузі зробилося дуже спекотно від пяти п’яних осіб. Наомі побачила його спідню футболку і підняла брови. Зніяковівши, він застібнувся назад.

– Я не бачу сенсу в діях цих суден, шефе, – мовив Алекс. – Декілька кораблів, що стрімголов мчать уперед з ядерною зброєю на борту, можуть лише трошки пом’яти бойову фіру типу «Донні», та й поготів. Приготувавши свою мережу точкової оборони та рейкотрони, вони створять безпольотну зону на тисячі кілометрів навкруги. Вони б вже могли їх позбивати торпедами, та я вважаю, що їм так само цікаво, хто ж то, як і нам.

– Вони теж знають, що не мають змоги перехопити нас раніше за «Доннаджер», – відповів Голден. – Та вони не можуть і до бою його втягнути. Я також не в курсі, для чого вони там.

Амос розлив останню текілу по склянкам і, піднявши свою у тості, мовив:

– Впевнений, ми скоро, курва, дізнаємось.

РОЗДІЛ 10. Міллер

Нервуючись, капітан Шаддід стукала кінчиком середнього пальця по великому. Цей звук був ледь помітний, м’який, мов котячі лапи, але коли якось Міллер звернув на нього увагу, звук став гучнішим. Навіть такої гучності, немовби він заповнював офіс повністю.

– Міллере, – капітан щиро посміхнулась, – усім зараз непреливки. Це будуть важкі, дуже важкі часи.