Джеймс С. – Пробудження Левіафана (страница 15)

– Я вірю в ідею прозорого суспільства, пане Камаль.

Алекс посміхнувся і відштовхнувшись поплив до проходу. Наомі натискала клавіші на панелі зв’язку, задоволено мугикаючи щось у підтвердження.

– Наомі, – гукнув капітан.

Жінка повернулась, і її волосся поволі, мов у потопельника, повернулось за нею.

– Якщо все піде не так, треба щоби ти… ти мусиш…

– Кинути тебе вовкам, – закінчила інженер, – звинуватити у всьому тебе і безпечно повернути інших на станцію Сатурн.

– Так, – погодився Джим, – але не грай в героя.

Вона дозволила словам повиснути в повітрі, допоки в них не залишилось ані грама іронії.

– Навіть на думку не спадало, сер.

* * *

– «Лицар», говорить капітан «Доннаджера» Яо, – пролунав голос суворої на вид жінки з екрану комунікатора. Послання отримано. Будь-ласка, утримайтесь від подальших загальних передач. Мій навігатор невдовзі надішле вам дані щодо напряму руху. Дотримуйтесь його суворо. Яо закінчила.

– Я вважаю, що ви її розізлили, – Алекс зареготав. – Отримав дані про курс. Вони перехоплять нас за 13 днів. Дамо їй час гарно поваритися в цьому.

– За тринадцять днів мене закують у залізо та штрикатимуть голками під нігті, – зітхнув Голден, і відкинувся у своєму кріслі. – Нам краще розпочати наш політ назустріч ув’язненню й тортурам. Лягайте на отриманий курс, пане Камаль.

– Прийнято, капітане... Овва, – відповів пілот.

– Проблеми?

– «Лицар» щойно просканував перед прискоренням простір на можливу наявність об’єктів зіткнення. І в нас шість белтерських об’єктів на курсі перехоплення.

– Белтерських об’єктів?

– Швидкий контакт з сигналом, але без розпізнавання. Кораблі, але йдуть без транспондерів. Вони перехоплять нас за два дні до «Доннаджера».

Голден повернув дісплей. Шість маленьких сигнатур, жовто-помаранчевих зі зміщенням до червоного. Сильне прискорення.

– Ну і що ви за одні? – запитав Голден у екрана.

РОЗДІЛ 8. Міллер

– Агресія проти Пояса – ось на чому тримаються Земля і Марс. Наша слабість, це їхня сила, – жінка в масці віщувала з екрану Міллерового термінала. Розрізане коло АЗП майоріло за нею, мов намальоване на тканині, – не бійтеся їх. Єдина їхня сила – це ваш страх.

– Це – і ще сотня чи дві військових кораблів, – прокоментував Гейвлок.

– З того, що я чув, – відповів Міллер, – якщо ви ляпнете у долоні, то вони вас не встрелять.

– Тре якось пробувати.

– Ми повинні повстати! – голос жінки гримів. – Ми маємо перехопити нашу долю, доки її в нас не відібрано. Пам’ятай «Кентербері»!

Міллер вимкнув плеєр і ліг на спинку крісла. У відділку відбувалася зміна чергувань, тож гучна балачка копів з нової зміни підганяла тих, хто вже відпрацював. Запах кави змагався з димом цигарок.

– Ще тузінь таких, як вона, – повідомив Гейвлок, кивнувши на мертвий монітор термінала, – але ця моя улюблена. Іноді вона навіть піну з рота пускає, їй-бо!

– Скільки ще файлів? – уточнив Міллер.

– Дві чи три сотні, – Дмитро знизав плечима і витягнув цигарку. Він знову почав палити. – Що декілька годин з’являється новий. Та всі з різних місць. Іноді передають по радіо. Іноді файли викидають у загальні розділи. Орлан у припортовому барі знайшла хлопаків, що запускали віртуальну наживку, типу памфлетів.

– Прихопила їх?

– Ні, – Гейвлок відреагував, начебто це було третьорядною справою.

Минув тиждень, як Джеймс Голден, самопроголошений мученик, чесно повідомив про те, що він з командою мають поговорити з кимось із марсіанського флоту, замість щоб власноруч вигрібати лайно. Зйомки загибелі «Кентербері» були повсюди, дебати розгоралися в кожній дірі. Логи, в яких зафіксовано інцидент, повністю легітимні чи сфабриковані на 100%. Торпеди, які знищили льодовоз, мали ядерні боєголовки, чи то були типові піратські, що просто вразили реактор, чи то все змонтовано зі старих кадрів, аби приховати, що ж насправді вразило «Кента». Бунти продовжувалися три дні, то розгораючись, то стихаючи, немов полум’я. коли йому додавали повітря. Адміністративні офіси відкрилися під посиленою охороною, але відкрилися. Рух в порту було зменшився, але поволі добирав свого. Безсорочечний виродок, якого Міллер наказав підстрелити, знаходився під вартою, відновлюючи коліно, писав протести на дії детектива та очікував суду за вбивство.

Шістсот кубометрів нітрогену було втрачено зі складу в п’ятнадцятому секторі. Шльондру, що не мала ліцензії, відлупцювали та замкнули в шафі: щойно дасть усі показання проти своїх кривдників, її буде заарештовано. Злапали хлопчину, який в шістнадцятому секторі ламав камери спостереження. На перший погляд, все йшло як завжди. Але тільки на перший погляд. Коли Міллер почав працювати у відділі вбивств, одна з речей, яку він не розумів – це нереальний спокій родичів жертв. Люди, які щойно втратили дружину, чоловіка, дітей чи коханих. Люди, чиї життя щойно позначило насилля. Здебільшого вони спокійно пропонували напої і відповідали на питання, припрошуючи детективів. Це могло б навіть ввести в оману цивільних, якби вони заглянули туди на хвилину. Трималися вони дуже акуратно, і лише коли їх погляд був розфокусований на долю секунди довше – тоді тільки Міллер міг бачити усю глибину втрати.

Станція Церера трималася дуже акуратно. Її очі лише на чверть секунди довше були без фокусу. Середній клас: власники крамниць, обслуговуючий персонал, комп’ютерники – уникали його погляду, мов дрібні злочинці. Коли він наближався, то розмови нишкли. Станція наче перебувала в осаді, і це відчуття зростало. Лише місяць тому Міллер з Гейвлоком, Кобб з Ріхтером та інші були непохитною рукою закону. Тепер вони працювали на охоронну фірму з Землі.

Різниця тонка, проте глибока. Вона примушувала його робитися вище, аби тілом продемонструвати, що він белтер. Що він свій. Йому хотілося відвоювати позитивне людське враження назад. Попередити купку хлопців, що випускали пропаганду в віртуальній реальності. Це не було розумним імпульсом.

– Та-ак, що нам Боженька прислав? – запитав Міллер.

– Дві крадіжки зі зламом, схоже, одного почерку, – начитував Гейвлок, – та домашня розборка потребує написання рапорту. На «Наканеш Імпорт Консорціум» зроблено дуже вдалий напад, але Шаддід мала говорити про це з Дайсоном і Пателем, то мабуть, вже говорила.

– То ти хочеш… – напарник подивився вгору, аби приховати факт відведення очей. З тих пір як справи пішли кепсько, він це робив все частіше.

– Нам справді треба скласти ті рапорти. І не тільки про розборку. Там чотири чи п’ять тек не закритих тільки тому, що їх треба підписати.

– Угу.

Як почалися заворушення, у барі почали поглядати на напарника. Він бачив, як інші копи з відділку Шаддід відходили з їхньої дороги, аби запевнити Міллера, що він один з гарних хлопців. Наче мовчки вибачаючись, що йому доводиться працювати з землянином. І він бачив, що Гейвлок теж це бачив.

Це примушувало Міллера захищати чоловіка, давати можливість працювати з безпечними паперами і кавою. Допомогти йому зробити вигляд, що його не ненавидять за гравітацію, у якій він виріс. Це теж був не найрозумніший імпульс.

– Що там з твоєю дріб’язковою справою?

– Що?

Гейвлок тримав теку. Справа Жулі Мао. Викрадення. Підробіток. Міллер кивнув і потер очі. Перед відділком хтось заволав. Ще хтось засміявся.

– Так. Ні. Ще навіть не торкався до неї.

Напарник посміхнувся і передав теку. Міллер розгорнув її. Дівчина всміхалась йому ідеальною посмішкою.

– Мені не хотілося, аби ти так довго сидів за столом.

– Та ти не один, хто тримає мене подалі. Це Шаддід наказала. Та й у будь-якому випадку це ж паперова робота, ще поки ніколи нікого не вбила. Якщо почуваєшся винним, то купи мені пива після роботи.

Міллер постукував текою по краю стола, струси потроху тасували папірці догори дригом.

– Правильно, – погодився Міллер, – я піду і зроблю щось із того списку. Повернусь до обіду і щось напишу там, аби зробити босса трохи щасливішою.

– Я буду тут, – відповів Дмитро, а коли Міллер піднявся, додав: – Тут така справа. Я не хотів казати, поки нема нічого певного, та аби ти не почув про це від когось іншого…

– Шукаєш переводу?

– Атож. Перетер з одним з цих контракторів з «Протогена». Вони кажуть, що на їм в офіс на Ганімеді треба новий головний слідчий. І я подумав… – Гейвлок знизав плечима.

– Вірне рішення, – підтримав детектив.

– Просто хочу потрапити кудись, де є небо, навіть якщо дивитися крізь скло, – голос напарника не міг приховати бентегу. Вона пробивалась навіть через маскулінність поліцейської роботи.

– Вірне рішення, – знов підтримав його Міллер.

***

Жульєтта Андромеда Мао квартирувала на 9 рівні 43 тунелю біля порту. Величезна літера V мала майже півкілометра у верхній частині, а нижня завширшки не більше стандартного транспортного тунелю. То були залишки однієї з тузні камер реактивної маси, за роки до того, як астероїду надали фальшиву гравітацію. Наразі тисячі дешевих дір було вигризено в стінах, сотні на кожному рівні. Вони розташовувались суворо перпендикулярно осі тунелю, житла мали планування типу «вагончик». Діти гралися на вулицях-терасах, вигукували і реготали просто так. Хтось на нижчих рівнях запустив повітряного змія, і яскравий майларовий шестикутник у приємному, постійному бризі скручувався і збивався від мікротурбулентності.

Міллер перевірив термінал біля номера, намальованого на стіні: 5151. Рідний дім бідної багатої дівчинки.