Джеймс С. – І прокинеться Левіафан (страница 9)
— Я збіса хороший коп, — повторив. А тоді, після паузи: — То якого хріна?
— Справа не в тобі, — сказав Міллер. — Коли люди дивляться на тебе, вони не бачать Дімітрі Гевлока, хорошого копа. Вони бачать Землю.
— Бздури. Я вісім років служив на орбіталках і Марсі, перш ніж перевівся сюди. На Землі я тільки, може, шість місяців прослужив.
— Земля. Марс. Однаково.
— Скажи це марсіянинові, — гірко засміявся Гевлок. — Зубів потім не збереш.
— Я не те мав… Слухай, ну я знаю, що вони в усьому різні. Земля ненавидить Марс за те, що його флот ліпший. Марс ненавидить Землю, бо в неї більший. Футбол цікавіший за земної гравітації… або гірший, не знаю. Але що це все для тих, хто далі від Сонця? Їм начхати. Звідси ти можеш Землю і Марс разом закрити великим пальцем. І…
— І мені тут не місце, — сказав Гевлок.
Двері раменної відчинилися позаду них, і з неї вийшли четверо поясан у сіро-зелених робах. Один із них мав на рукаві нашивку з розкресленим колом ОПА. Міллер напружився, але поясани розвернулися в інший бік, а Гевлок їх не помітив. Обійшлося.
— Я знав це, — вів далі Гевлок. — Коли підписував контракт зі «Спіраллю», то знав, що потрібно буде вписуватись у колектив. Я просто думав, що це буде так само, як і всюди, розумієш? Приходить новенький, його трохи ганяють, потім бачать, що він це гідно витримує, і новачок стає одним з команди. Тут усе не так.
— Не так, — погодився Міллер.
Гевлок похитав головою, сплюнув і нарешті помітив у своїй руці гранчасту склянку.
— Здається, ми вкрали склянки з «Ропухи».
— А ще ми в загальному тунелі з алкоголем у відкритій посудині… Принаймні ти. У мене просто газованка.
Гевлок гиготнув, але в його голосі вчувався відчай. Коли заговорив знову, залишився тільки сум:
— Ти справді думаєш, що я спускаюся сюди і шукаю людей із внутрішніх планет, аби з ними побитися і сподобатися Шаддид, чи Рамачандрі, чи усім іншим?
— У мене була така думка.
— Так от, ти помиляєшся.
— Зрозумів, — погодився Міллер. Він знав, що не помилявся.
Гевлок підняв склянку в руці.
— Повернемося туди?
— Як щодо «Шляхетного гіацинта»? Я пригощаю.
Салон «Шляхетний гіацинт» розміщувався на три рівні вище — достатньо далеко, щоб із порту ніхто туди не забрідав. І це був поліційний бар. Там пили переважно копи із «Зоряної спіралі», але траплялися і службовці дрібніших корпоративних структур — «Протоген», «Пінквотер», «Аль-Аббік»… Міллер був майже впевнений, що кризі вдалося запобігти — але якщо він помилявся і його напарник таки наживе собі проблем на дупу, то краще не виносити сміття на широку публіку.
Інтер’єр був оформлений у суто поясанському стилі — старовинні складані столи і стільці, пригвинчені до підлоги та стін — так, ніби гравітація може будь-якої миті вимкнутися. Стінами зміїлися плющі — сансевієрія і епіпремнум, основа систем вентиляції першого покоління. Музика — достатньо тиха, щоб розчути співрозмовника, і достатньо гучна, щоб його не розчув ніхто інший. Перший власник, Хав’єр Лю, був інженером-конструктором із «Тайко», прилетів сюди на розкрутку астероїда, вподобав Цереру і залишився тут. Тепер закладом керували його внуки. Хав’єр Третій стояв за стійкою бару, спілкуючись із доброю половиною відділу проституції та сексуальної експлуатації. Міллер повів Гевлока до столиків під дальною стінкою, киваючи знайомим чоловікам та жінкам. У «Синій ропусі» він був обачним і дипломатичним, тут розігрував показну маскулінність. Це було так само маскою.
— Отже, — почав Гевлок, коли Кейт, представниця четвертого покоління цього бару, пішла, несучи на таці склянки «Синьої ропухи», — що за суперсекретне приватне розслідування, яке на тебе накинула Шаддид? Чи землянам не можна такого знати?
— Так то ця муха тебе вкусила? — здивувався Міллер. — Там нічого особливого. Донька якихось акціонерів загубилася, вони хочуть, щоб я її знайшов і доправив додому. Фігня на паличці.
— Звучить, як справа для них, — Гевлок кивнув на компанію з відділу ПСЕ перед стійкою.
— Донька, але не дитина. Треба її викрасти.
— І тобі норм?
Міллер відхилився на спинку. Плющ над ними колихався. Гевлок мовчав, і Міллер не міг позбутися неприємного відчуття, що гра тепер пішла в інші ворота.
— Така моя робота.
— Так, але ж ти говориш про дорослу людину. Якби вона хотіла повертатися додому, то просто взяла б і прилетіла, хіба ні? Але її батьки купили службу безпеки, щоби доставити її, байдуже, що вона думає. Це вже не поліційна служба. Це навіть не охорона станції. Це просто довбанута сімейка показує, що вона може.
Міллер пригадав фотографію дівчини на тлі перегонового пінаса. Її широку усмішку.
— Я ж сказав тобі, що це фігня на паличці.
До столика підійшла Кейт Лю з місцевим пивом та склянкою віскі. Міллер був радий зробити паузу. Пиво замовив він. Світле, з насиченим і на дрібочку гіркуватим смаком. Якщо вибудовувати екосистему на дріжджах і ферментації — то вчишся робити найвишуканіші сорти пива.
Гевлок цмулив своє віскі. Міллер сприйняв це як знак того, що напарник облишив свій руйнівний задум. Ніхто не хоче, щоб у нього зірвало дах перед хлопцями з роботи.
— Гей, Міллере! Гевлоку! — пролунав знайомий голос.
Євгеній Кобб із відділу вбивств. Міллер помахав йому, і розмова звернула на вихваляння детектива про те, як той розплутав особливо безнадійну справу. Три місяці він з’ясовував, звідки взялися токсини, поки нарешті дружина померлого змогла отримати страхову виплату, а повію-наркоторговицю депортували назад на Ерос.
За якийсь час Гевлок уже реготав і жартував разом з усіма. Якщо хтось раптом позирав на нього скоса чи підколював, то він витримував це з гідністю.
Міллер якраз пішов до бару замовити чергове коло на всіх, коли раптом дзенькнув його планшет. А тоді в усьому барі по черзі дзенькнули п’ятдесят інших планшетів. Міллер відчув, як нутрощі скрутило вузлом. Разом із усіма іншими поліціянтами він поліз по термінал.
На екрані була капітанка Шаддид. Її заспані очі світилися сліпою люттю; ідеальна ілюстрація владної жінки, якій не дали виспатися.
— Пані та панове, — сказала вона. — Чим би ви зараз не займалися, облиште все і будьте на робочих місцях. Нештатна ситуація.
— Десять хвилин тому, — продовжила Шаддид після паузи, — з напрямку Сатурна прийшло незашифроване підписане повідомлення. Ми не підтвердили його справжність, але цифровий підпис збігається з нашим ключем. Я поки його заблокувала, але можете бути певні, що знайдеться мудак, який зіллє його у спільний доступ, і за п’ять хвилин після того лайно розлетиться з вентилятора. Якщо поруч із вами є хоч один цивільний, вимикайте трансляцію негайно. Для всіх інших — ось із чим нам тепер працювати.
Шаддид посунулася, натискаючи щось на інтерфейсі своєї системи. Екран згас. За мить на ньому з’явилися обличчя та плечі чоловіка. Він був у помаранчевому скафандрі без шолома. Землянин, десь трохи за тридцять. Світла шкіра, блакитні очі, темне, коротко підстрижене волосся. Перш ніж він розтулив рота, Міллер розпізнав ознаки шоку та люті в його очах і в тому, як він нахилив голову вперед.
— Мене звати, — заговорив чоловік, — Джеймс Голден…
Розділ п’ятий. Голден
Голденова голова розболілася вже за десять хвилин прискорення у два g. Але Мак-Давелл наказав повертатись якнайшвидше. «Кентербері» прогрівав велетенський двигун. Голден не хотів запізнитися.
— Алексе, скільки ще? — втретє за останні десять хвилин перепитав Голден.
— Більше години лету. Бажаєте вжарити по джину?
Пілоти казали «вжарити по джину» про надвисокі прискорення, від перевантажень, за яких непідготовлена людина непритомніє. А сам «джин» — це коктейль медикаментів, які впорскує в організм пілота його крісло, аби підтримати свідомість та уважність (і, в ідеалі, вберегти від інсульту), коли він важить п’ятсот кілограмів. У флоті Голденові випадала нагода політати під джином кілька разів — і похмілля було щоразу тяжким.
— Лише якщо іншого виходу нема.
Голден видобув язиком таблетку знеболювального із шолома та вп’яте переглянув показники сенсорів від Ребекки. «Кентербері» проводив сканування найближчого космосу, і на ділянці приблизно за двісті тисяч кілометрів від корабля давач примітив флуктуацію — темно-сіру пляму на розфарбованому псевдокольором зображенні, краї якої поступово теплішали. Коливання температури було мінімальним — менше двох градусів. Голдена вразила спостережливість Бекки. Він подумав, що треба буде написати їй блискучу рекомендацію, коли компанія наступного разу розглядатиме кандидатури претендентів на підвищення.