Джеймс С. – І прокинеться Левіафан (страница 10)
— Наомі, що може повільно розігріватися і не повертати при цьому сигнали радара чи ладара? Хоч якісь здогади маєш? — поцікавився Голден.
— Гммм… — протягнула Наомі, даючи собі час подумати. — Усе, що поглинає енергію зі спектра, в якому працює сенсор, не повертатиме сигнал. Але потім може розігріватися, скидаючи поглинуту енергію.
Давач інфрачервоного випромінювання на панелі сенсорів Голдена спалахнув, наче сонце. Алекс голосно вилаявся на загальному каналі, а тоді запитав:
— Ви всі те бачите?
Проігнорувавши його, Голден відкрив канал до Мак-Давелла.
— Капітане, тут сильний спалах інфрачервоного.
Відповіді не було кілька довгих секунд. Коли капітан знову з’явився на каналі, його голос звучав напружено. Ніколи раніше Голден не чув переляку в голосі старого.
— Джиме, з тієї теплої плями щойно вигулькнув корабель. Скидає тепло, як чортяка. Звідки в біса та хрінь узялася?
Голден почав відповідати, але крізь капітанову гарнітуру долинув приглушений голос Бекки:
— Гадки не маю, капітане. Одначе корабель менший за свій тепловий слід. Судячи з розмірів, фрегат.
— Обладнаний чим? Невидимістю? Магічною телепортацією крізь червоточини?
— Капітане, — втрутився Голден, — Наомі припускає, що цей виплеск тепла пов’язаний із матеріалами, які поглинають енергію. Стелс-матеріалами. Тобто корабель ховався навмисне. Інакше кажучи, він іде не з мирними намірами.
Наче у відповідь, на Голденовому радарі спалахнули шість нових сигнатур — цятки, забарвлені спершу жовтим, а за мить помаранчевим, коли система зареєструвала їх прискорення. Десь на «Кентербері» Бекка закричала:
— Швидкісні об’єкти! Шість потенційних контактів ідуть курсом на зіткнення!
— Господи Ісусе Христе на велосипеді, цей корабель запустив у нас торпеди? — вигукнув Мак-Давелл. — Вони хочуть нас вирубати?
— Так, капітане, — відповіла Бекка.
— Час до зіткнення?
— Трохи менше восьми хвилин, капітане.
Мак-Давелл вилаявся під ніс.
— Пірати, Джиме.
— Що маю робити? — запитав Голден, намагаючись говорити спокійно та професійно.
— Ти маєш вимкнути радіо і не заважати команді працювати. Тобі до нас летіти годину в кращому разі. Торпедам — вісім хвилин. Мак-Давелл, кінець зв’язку.
На лінії зв’язку з капітаном клацнуло, і Голден не чув більше нічого, крім легенького потріскування статики.
Зате вибухнула голосами загальна лінія зв’язку. Алекс вимагав ужарити по джину і перегнати торпеди на шляху до «Кента»; Наомі розмірковувала про стратегії блокування торпедних ударів; а Еймос кляв корабель-невидимку і висловлював припущення про родовід його команди. Шед був єдиним, хто не обзивався.
— Усім замовкнути! — загорлав Голден у свою гарнітуру. На «Лицарі» запала бентежна тиша. — Алексе, розрахуйте найшвидший курс до «Кента», який нас не вб’є. Дайте мені знати, коли закінчите. Наомі, налаштуй тристоронній канал між мною, тобою і Беккою. Спробуємо допомогти бодай трохи. Еймосе, лаятися можна, але вимкніть мікрофон.
А тоді він став чекати. Час до зіткнення спливав.
— Є зв’язок, — повідомила Наомі. Тепер Голден міг розчути два різні джерела фонового шуму в навушниках.
— Бекко, це Джим. Наомі теж на цьому каналі. Скажи, як ми можемо допомогти. Наомі щось говорила про генерування радіоперешкод?
— Я роблю все, що вмію, — голос Ребекки був напрочуд спокійним. — Вони навели на нас лазер-цілевказівник. Я викидаю в ефір білий шум, щоб його заглушити, але апаратура в них дуже, дуже потужна. Якби ми були ближче, цей лазер пропалив би діру в нашій обшивці.
— А як щодо фізичної приманки? — подала голос Наомі. — Можемо напустити снігу?
Поки Наомі та Бекка перемовлялися, Голден відкрив приватний канал до Аде:
— Привіт, це Джим. Алекс розробляє план швидкісного прискорення, щоб ми до вас дісталися, перш ніж…
— Перш ніж торпеди нас перетворять на летючу цеглину? Чудова ідея. Абордаж піратами — розвага, яку точно не хочеш пропускати, — попід глузливим тоном Аде Голден чув страх.
— Але, будь ласка, дай мені сказати…
— Джиме, то що ти думаєш про це? — спитала Наомі на іншому каналі.
Голден вилаявся. Аби не видати себе, він запитав:
— Про що саме?
— Про те, щоб «Лицар» спробував відвести на себе торпеди, — відповіла Наомі.
— Ми це можемо?
— Можемо спробувати. Голдене, ти взагалі мене слухав?
— Ем… Дещо трапилося й відвернуло на хвильку мою увагу. Повтори, будь ласка, ще раз.
— Спробуємо зчитати частоту світлового розсіювання «Кента» і вивести її в ефір нашим передавачем. Можливо, торпеди повважають своєю ціллю нас, — терпляче, ніби розмовляючи з дитиною, пояснила Наомі.
— І підірвуть нас?
— Сподіваюся, ми втечемо, тягнучи торпеди за собою. А тоді, коли вони достатньо віддаляться від «Кентербері», ми вимкнемо передавач і заховаємося за астероїд.
— Не спрацює, — зітхнув Голден. — Загальний напрямок руху вони вловлюють за відбитим променем цілевказівника, але все одно роблять оптичний знімок, щойно захоплюють ціль. Тож із першого погляду допетрають, що ціль — не ми.
— Але варто хоча б спробувати?
— Навіть якщо нам це вдасться, то що? Торпеди, призначені вирубити двигун «Кента», розмажуть нас тонким шаром по вакууму.
— Гаразд, — зітхнула Наомі. — Що ще можемо зробити?
— Нічого. Дуже розумні хлопчики зі станцій розрахунку передбачили все, що ми можемо вигадати за найближчі вісім хвилин… — Голден вимовив це вголос і нарешті зізнався самому собі у такому факті.
— То що ми робитимемо, Джиме? — ще раз запитала Наомі.
— Сім хвилин, — повідомила Бекка з моторошним спокоєм у голосі.
— Летимо туди… Може, вдасться евакуювати когось із корабля після торпедного удару. Допоможемо ліквідувати наслідки. Алексе, ви вже маєте курс?
— Атож, офіцере! Заніс у систему розгін і розворот із таким перевантажем, що вуха закривавлять. Заходимо під кутом, аби наш рушій не пропалив діру в «Кенті». Вжаримо рок-н-рол?
— Починайте. Наомі, пристібайтесь усі внизу, — скомандував Голден, а тоді відкрив канал до капітана Мак-Давелла: — Капітане, мчимо до вас повним ходом. Ви там поки тримайтеся, прибуде «Лицар» — і ми кого-небудь заберемо чи допоможемо усунути наслідки.
— Прийнято, — відповів Мак-Давелл і вимкнув канал.
Голден знову викликав Аде:
— Ми зараз врубаємо прискорення, тож говорити я не буду, але залиш цей канал зі мною, будь ласка… Розповідай мені, що відбувається. Трясця, просто наспівуй яку-небудь пісеньку. Пісенька — це добре. Мені дуже важливо знати, що з тобою все гаразд.
— Добре, Джиме, — відповіла Аде. Вона не стала наспівувати, але й не вимикала зв’язку. Голден чув її дихання.
Алекс почав зворотний відлік на загальному каналі. Голден перевірив ремені, що пристібали його до крісла-колиски, та поклав долоню на кнопку запуску джину. Десятки голочок увіп’ялися в спину крізь мембрану його скафандра. Серце затріпотіло, а мозок стиснули залізні лещата хімічного коктейлю. Хребет занімів намертво, а обличчя розпашілося, немов від радіаційного опіку. Він гупнув кулаком по бильцю крісла. Голден ненавидів цей етап підготовки, але наступний був іще гірший. Алекс завзято гикав у загальний канал, поки його тіло накачував коктейль із медикаментів. Решта екіпажу на нижній палубі отримували суміш, що не тільки не дасть їм загинути від перевантажень, а й занурить у сон.
Алекс сказав: «Один», і Голден став важити пів тонни. Нерви в очницях заволали від тиску очних яблук. Мошонку причавило до стегон. Голден зосередився на тому, щоб не проковтнути язик. Довкола нього рипів і стугонів корабель. На нижній палубі щось страхітливо бамкнуло, проте на екрані його термінала нічого не загорілося червоним. Доепштейнівський реактивний двигун «Лицаря» міг дати сильну тягу, але споживав при цьому аж надто багато пального. Втім, якщо вони встигнуть порятувати «Кентербері», то на пальне можна не зважати.
Кров шуміла у вухах, але Голден фіксував, як Аде дихає ледь чутно і клацає по клавіатурі. Він хотів би, щоб ці звуки заколисали його до сну, проте джин бушував у кровоносній системі. Сну в Голдені було менше, ніж будь-коли.
— Слухаюся, — сказала Аде кудись повз мікрофон.
Голден лише за секунду второпав, що вона говорить до Мак-Давелла. Він підвищив гучність, аби розчути, що мовить капітан.
— …основний двигун. Повний хід.