Джеймс С. – І прокинеться Левіафан (страница 7)

Еймос підняв м’ясисту руку.

— Офіцере, зброя? Мож’, на тому судні пірати засіли…

— Ну, якщо там хтось засів, — усміхнувся Голден, — то хіба тому, що проспав виліт додому. Але якщо вам від цього спокійніше, то гаразд, беріть зброю.

Якщо великий і кремезний механік-землянин візьме зі собою зброю, Голдену теж буде від того спокійніше — та він вирішив не показувати цього. Не варто, щоб командир виявляв невпевненість.

Видобувши офіцерський ключ, Голден відімкнув зброярний сейф. Еймос узяв спеціально пристосований до невагомості великокаліберний автоматичний пістолет із нульовою віддачею, що стріляв самохідними зарядами. Старомодні порохові набої були надійнішими, але в безгравітаційних умовах така зброя була ще й маневровим рушієм. Традиційний пістолет надав би стрільцеві достатнього прискорення, аби на астероїді такого розміру вийти на другу космічну швидкість і вилетіти у відкритий космос.

Екіпаж пролетів униз до вантажного відсіку, де на них чекав брухтозбирач Наомі: яйцеподібна відкрита клітка на павучих лапах. Кожну з чотирьох лап увінчували клешня маніпулятора та різноманітний арсенал різальних і зварювальних інструментів. Задня пара лап була здатна чіплятися за обшивку корабля чи іншу поверхню, а передню пару можна було використовувати для ремонту або розпилювання брухту на зручні для транспортування шматки.

— Шапки на вуха, — наказав Голден, і учасники команди допомогли одне одному надягти й закріпити шоломи.

Кожен перевірив свій скафандр, а тоді скафандр колеги поруч. Коли шлюз розчахнеться, буде надто пізно перевіряти, чи всі як слід застебнулися.

Поки Наомі вилазила на свого збирача, Еймос, Голден і Шед прикріпили до його металевої клітки карабіни буксирів із поясів своїх скафандрів. Наомі перевірила механізми збирача, а тоді перемкнула вимикач шлюзового циклу, щоб викачати повітря з вантажного відсіку й відчинити стулки. Тепер Голден чув під шоломом тільки посвист повітря і потріскування статики в рації. Дихальна суміш у скафандрі трохи відгонила медичним запахом.

Наомі прокладала шлях, спрямовуючи збирача до поверхні астероїда легенькими викидами струменів стисненого азоту; всі решта тяглися за нею на триметрових буксирах. Поки вони летіли, Голден озирнувся на «Лицаря»: масивний сірий клин із конусом сопла з ширшого боку. Як і все, що люди будували для космічних подорожей, цей космічний апарат був сконструйований з огляду на ефективність, а не естетику. Голден завжди трохи сумував через це. Варто повсякчас знаходити місце для краси, навіть у таких умовах.

«Лицар» ніби сам віддалявся від нього, все меншаючи і меншаючи, поки Голден завис на місці. Ілюзія зникла, коли він обернувся до астероїда й побачив, як той стрімко наближається. Голден відкрив канал зв’язку з Наомі, але вона мугикала собі під носа, а отже, принаймні не хвилювалася. Він нічого не сказав, просто залишив канал відкритим — і слухав її мугикання.

Зблизька «Скопулі» мав не такий уже й кепський вигляд. Окрім діри, що зяяла в корпусі збоку, пошкоджень не було. Корабель точно не влетів у астероїд — його просто залишили достатньо близько, і він повільно придрейфував. Поки вони наближалися, Голден зняв кілька фотографій на камеру, вмонтовану в скафандр, і вислав на «Кентербері».

Наомі провела маневр зупинки і зависла за три метри від пробоїни в корпусі «Скопулі». Еймос присвиснув у загальний радіоканал.

— Офіцере, не торпеда тут жахнула. Це абордажний заряд. Бачте, як метал погнуто по краях? Кумулятивні заряди ліпили на обшивку.

Еймос був не тільки кваліфікованим механіком — хірургічно точними вибухами він розколював айсберги, що літали довкола Сатурна, на транспортабельні шматки. Ще одна причина взяти його із собою на «Лицар».

— Отже, — подав голос Голден, — наші друзі на «Скопулі» зупинилися, випустили назовні когось із команди з завданням закласти абордажний заряд на корпусі, щоби пробити діру і вигнати все повітря. Ймовірна історія?

— Ні, — відповіла Наомі. — Аніскілечки. Ми все ще хочемо всередину?

«Якщо раптом там виявиться якась херня, то не вдавай із себе героя знову. Збирайте іграшки і валіть додому».

Але на що він міг очікувати? Звісно, «Скопулі» стояв покинутий. Звісно, сталась якась халепа. Хернею було б не побачити нічого дивного.

— Еймосе, — сказав Голден, — тримайте зброю при собі, про всяк випадок. Наомі, можеш розширити цю пробоїну? Обережно. Якщо хоча б щось піде не так — здавай назад.

Наомі наблизила збирача до діри — білі хмарки азоту були не більшими за пару людського віддиху зимної ночі. Газовий пальник на збирачі прокинувся і запалав свічкою — спершу червоногарячим, тоді білим, опісля блакитним. У повній тиші лапи збирача розгорнулися — геть зовсім як у комахи — і Наомі почала різати. Голден та Еймос стали на обшивку корабля і приліпилися магнітними підошвами. Ногами Голден відчував вібрацію, поки Наомі шматувала корпус. За мить пальник згас, і Наомі залила свіжі краї діри вогнегасником збирача, щоб охолодити. Голден показав Еймосові великий палець і дуже обережно опустився всередину «Скопулі».

Абордажний заряд поставили майже посередині корабля, і пробоїна вела на камбуз. Опустившись черевиками на протилежну стіну камбуза, Голден відчув, як під ногами хрумтять шматки їжі, заморожені за мить. Тіл у полі зору не було.

— Еймосе, заходьте, — покликав Голден у рацію. — Екіпажу не видно.

Він відступив убік, і за хвильку Еймос опустився поруч, тримаючи пістолет перед собою у правій руці й потужний ліхтар у лівій. Білий промінь гасав стінами поруйнованого камбуза.

— Куди зара’, офіцере?

Голден постукав пальцями по стегну і замислився.

— У машинний відсік. Хочу подивитися, що сталось із реактором.

Загальним трапом вони почали підніматися до корми. Усі люки між палубами були відчинені навстіж, і це поганий знак. Вони мають бути задраєними навіть у штатній ситуації — і вже безперечно тоді, коли прозвучала тривога щодо пробоїни в корпусі. Якщо вони всі розчахнуті, значить, на жодній із палуб корабля не залишилося повітря. А отже, не залишилось і вцілілих. Так можна було очікувати — але це все одно породжувало відчуття поразки. Вони швидко перетнули невеликий корабель, зупинившись тільки в майстерні. Дорогі запчастини двигуна та інструменти залишалися на місці.

— Не грабували, — прокоментував Еймос.

Голден не став казати у відповідь «а що тоді?», але німе запитання все-таки зависло між ними.

Машинний відсік був зразково охайним, холодним і позбавленим життя. Голден добрячих десять хвилин безладно літав довкола реактора, чекаючи, поки Еймос усе роздивиться.

— Вимкнули за процедурою, — зрештою сказав Еймос. — Реактор не відключило вибухом, його вимкнули потім. Не бачу пошкоджень. І не шарю взагалі. Якщо всіх убили, то хто вимкнув? Якщо пірати, то чому не забрали корабель? Він на ходу.

— І перш ніж вимкнути живлення, вони пройшлися кораблем та порозчиняли усі внутрішні люки. Виганяли все повітря. Гадаю, хотіли переконатися, що ніхто не заховався, — докинув Голден. — Гаразд, ходімо до командного центру і спробуємо зламати комп’ютер. Може, хоч там дізнаємося, що тут сталося.

Уздовж основного трапа вони попливли у бік носової частини корабля, до палуби командного центру. Приміщення також порожнє і без видимих пошкоджень. Відсутність трупів почала непокоїти Голдена більше, ніж непокоїла б їхня присутність. Він підлетів до основного термінала й натиснув кілька кнопок, щоби перевірити, чи не працює той часом від резервного живлення. Не працював.

— Еймосе, починайте вирізати ядро пам’яті. Заберемо з собою. Я поки перевірю комтермінал, спробую знайти цей аварійний маячок.

Еймос наблизився до центрального комп’ютера і заходився виймати інструменти, чіпляючи їх до найближчої перегородки. Під час роботи він бурмотів щось нерозбірливо-лайливе — це було геть не так утішно, як мелодійне мугикання Наомі, тож Голден вимкнув рацію і полетів до термінала зв’язку. Той стояв мертвий, як і решта корабля. Голден побачив аварійний маячок.

Ніхто його не вмикав. Їх прикликало щось інше. Голден спохмурнів та відступив на крок.

Тепер заходився оглядати все місце, вишукуючи будь-що недоречне. Ось там, на підлозі під терміналом зв’язку. Маленька чорна коробочка, ні до чого не під’єднана.

Його серце відчутно завмерло між ударами. Він покликав Еймоса:

— Це схоже на бомбу?

Еймос не звертав на нього уваги. Голден увімкнув радіозв’язок і повторив:

— Еймосе, це схоже на бомбу?

І показав на чорну коробочку на підлозі.

Еймос облишив комп’ютер та підлетів ближче, щоб подивитись — а тоді швидким рухом, від якого Голденові перехопило подих, відліпив коробочку від підлоги.

— Нє-а. Передавач. Бачте? — він підніс її до Голденового шолома. — Передавач і примотаний акумулятор. Нащо це тут?

— Це маячок, на сигнал якого ми прийшли. Боже милий… Маячок на кораблі ніхто не вмикав. Хтось зробив фальшивку і причепив на нього акумулятор… — прошепотів Голден, усе ще долаючи напад паніки.

— Нафіга їм таке робити, офіцере? Не шарю, яка їм вигода.

— Вигода може бути, якщо передавач чимось відрізняється від стандартного.

— Чим, офіцере?

— Наприклад, тим, що він пересилає ще один сигнал, коли його хтось знаходить… — а тоді Голден перемкнувся на загальний канал: — Гаразд, хлопчики й дівчатка, ми знайшли херню, тепер забираймося. Усі повертаємося на «Лицаря» і будьте дуже обачними, коли…