Джеймс С. – І прокинеться Левіафан (страница 22)
Але також загрозливий. Голден сидів поруч із Алексом у кокпіті «Лицаря» та спостерігав, як гігантське бойове судно вирівнює з ними курс, насуваючись, а потім ніби завмираючи над їхніми головами. Розчахнувся швартувальний люк, прорізаючи гладеньке чорне черево «Доннаджера» квадратом червонястого сяйва. «Лицар» усе тривожно гудів попереджувальним сигналом, повідомляючи про мітки лазерів-цілевказівників на своєму корпусі. Голден спробував знайти націлені на них гармати точкового захисту. Безуспішно.
Коли Алекс подав голос, Голден аж підскочив.
— Прийнято, «Доннаджер». Курс орієнтування погоджено. Вимикаю основний рушій.
Останні залишки тяжіння випарувались. Обидва кораблі й далі летіли крізь космос зі швидкістю сотень кілометрів на годину, але, йдучи нарівні, здавалися нерухомими.
— Кеп, є дозвіл на швартування. Заводимо конячку в стайню?
— Гадаю, нам уже не вдасться накивати п’ятами, пане Камалю, — сказав Голден. Уява намалювала Алекса, який припускається помилки, «Доннаджер», що сприймає їх як загрозу, і гармати точкового захисту, що дірявлять «Лицаря» сотнею тисяч сталевих снарядів у тефлоновій оболонці.
— Помалу, Алексе.
— Кажуть, така махина може зруйнувати планету, — озвалася по рації Наомі. Вона була в командному центрі палубою нижче.
— Із орбіти будь-хто може зруйнувати планету, — відповів Голден. — Навіть бомби не особливо потрібні. Треба просто накидати достатньо маси згори. Але ця штука може зруйнувати… та будь-що.
Маневрові рушії ввімкнулися і стали коригувати курс легенькими доторками. Голден знав, що їх веде Алекс, але не міг позбутися відчуття, ніби «Доннаджер» їх заковтує.
Швартування зайняло майже годину. Коли «Лицар» опинився у шлюзі, велетенський маніпулятор заграбастав
Марсіяни вивели стикувальну трубу зі стіни і причепили її до шлюзу «Лицаря». Голден зібрав команду перед внутрішнім люком.
— Жодних ножів, пістолетів, нічого схожого на зброю, — давав останні настанови. — Сподіваюся, нам дозволять особисті планшетні термінали, але про всяк випадок вимкніть їх. Якщо накажуть віддати термінал — віддавайте без суперечок одразу. Виживання може залежати від того, наскільки слухняними вони нас вважатимуть.
— Прекрасно, — пробурчав Еймос. — Ті мудаки вбили Мак-Давелла, а
Алекс відкрив рота, але Голден його зупинив.
— Алексе, ти відходив двадцятку з ФМРК. Що ще треба знати?
— Та ти все сказав, командире. «Так, офіцере», «слухаюсь, офіцере», не зволікати з наказами. З рядовими і старшинами можна порозумітись, а от зі старших офіцерів витравлюють будь-яке почуття гумору.
Голден оглянув свою крихітну команду, сподіваючись, що не вкоротив їм віку, привізши сюди. Він відкотив шлюзовий люк убік, і вони попливли в невагомості короткою стикувальною трубою. Дісталися шлюзу на іншому кінці труби — всі поверхні з рівномірно сірого композиту, бездоганно чисті — та притулили ноги до підлоги. Магнітні черевики зачепилися за палубу. Шлюз зачинився і зашипів на них повітряним потоком. За кілька секунд відчинилися двері до іншої, більшої кімнати, в якій стояло кільканадцятеро військових. Голден упізнав капітанку Терезу Яо. Кілька людей в офіцерській формі — з її штабу; один чоловік в уніформі молодшого складу та з ледве стримуваним виразом нетерплячості на обличчі; шестеро космопіхотинців у важких обладунках зі штурмовими гвинтівками. Гвинтівки наведені на нього, тож Голден підняв руки.
— Ми не озброєні, — сказав, намагаючись звучати якомога невинніше.
Гвинтівки не поворухнулися; капітанка Яо ступила крок уперед.
— Вітаю на борту «Доннаджера». Старшино, перевірте їх.
Чоловік в уніформі молодшого офіцерського складу наблизився до них, брязкаючи підошвами, та обшукав — швидко і професійно. Тоді підняв великого пальця, дивлячись на одного з піхотинців. Зброя опустилася, і Голден ледве стримався, щоби не зітхнути.
— Що тепер, капітанко? — запитав Голден якомога буденнішим тоном.
Яо кілька секунд міряла Голдена поглядом, перш ніж відповісти. Її волосся було туго стягнуте на потилиці, окремі сиві пасма прокреслювали в ньому прямі лінії. Вік позначався на ній трохи обвислими щоками та зморшками в кутиках очей. Непроникний вираз обличчя зберігав стриману зарозумілість, яку Голден бачив у всіх флотських капітанів. Цікаво, що вона бачила в ньому? Він подолав спокусу пригладити своє масне волосся.
— Старшина Ґандерсон проведе вас до кают і допоможе влаштуватися, — нарешті сказала вона. — Невдовзі вас викличуть.
Старшина Ґандерсон уже вів їх за собою, коли Яо заговорила знову, несподівано суворим тоном.
— Голдене, якщо знаєте хоч щось про ті шість бортів, які летять за вами назирці, кажіть зараз. Ми дали їм дві години, аби вони змінили курс, і година вже спливла. Вони курс не змінили. За годину я накажу випустити торпеди. Якщо то ваші друзі, ви ще маєте змогу їх порятувати.
Голден виразно похитав головою.
— Капітанко, усе, що знаю — вони вилетіли до нас із Поясу тоді ж, коли ви почали наближення. Вони з нами не говорили. Можу тільки припустити, що це стурбовані поясани, які хочуть спостерігати за всіма подіями зблизька.
Яо кивнула. Якщо її збентежила думка про можливих свідків, вона цього не показала.
— Ведіть, старшино, — наказала Яо й відвернулася.
Старшина Ґандерсон покликав їх посвистом і показав на одні з двох дверей. Команда Голдена рушила за ним, процесію замикали піхотинці. Йдучи через «Доннаджер», Голден нарешті зміг зблизька роздивитися флагман марсіян. За сім років у флоті ООН йому не випало служити на крейсерах, а він бував на таких кораблях, може, тричі за весь час — щоразу ті стояли в доках, а Голден приходив туди на вечірку. Кожен міліметр конструкції «Доннаджера» хоч на трохи, але перевершував свій відповідник на будь-якому земному судні, що бачив Голден. «
— Ніхера собі, старпоме, ти тільки глянь, до якого блиску вони його віддраїли, — озвався Еймос у нього за спиною.
— А чим іще займатись особовому складові у довгих польотах? Як нема чого робити, то вимиваєш кожну плямку, — пояснив Алекс.
— Ха, оце тому я й ходжу на вантажниках. Ти або п’єш і трахаєшся, або палубу драїш. Вибір очевидний.
Поки вони рухалися лабіринтом коридорів, корабель ледь відчутно завібрував. Помалу виникла гравітація — двигуни увімкнули тягу. П’ятами Голден зісунув бігунці на черевиках, вимикаючи магнітну підошву.
Дорогою їм майже ніхто не зустрівся — а ті кілька людей, яких вони побачили, кудись поспішали і говорили мало, не затримуючи на них увагу. Наближалися шість кораблів, усі мали бути на своїх бойових станціях. Обіцяючи випустити торпеди за годину, капітанка Яо не таїла жодної погрози в голосі. Просто констатувала факт. Для більшості молодого екіпажу на кораблі це буде перше бойове зіткнення — якщо справа до того дійде. Голден сумнівався, що буде бій.
Він розмірковував, як розуміти готовність капітанки Яо збити кілька поясанських кораблів лише за те, що вони підійшли занадто близько і занадто тихо. Не було підстав вважати, ніби вона вагалася б перед тим, як знищити «Кентербері», — їй потрібна лише причина.
Ґандерсон зупинив їх перед дверима з написом
— Затишніше, ніж я очікував, — вражено промовив Шед.
Каюта була великою як за флотськими мірками. Вона мала шість амортизаційних крісел-колисок та столик, довкола котрого стояли чотири стільці на магнітних присосках. У протилежній стіні були ще одні двері, прочинені — там менше приміщення з умивальником та унітазом. Ґандерсон і лейтенант космопіхотинців зайшли до каюти вслід за командою Голдена.
— Поки ваше місце буде тут, — сказав старшина. — Панель зв’язку онде на перестінку. Лейтенант Келлі залишить двох людей за дверима. Якщо щось треба — викликаєте їх, а вони передадуть далі.
— Буде що пожувати? — запитав Еймос.
— Скажу, щоб надіслали. Залишатиметеся тут, поки вас не покличуть. Пане лейтенанте, маєте що додати?
Лейтенант космопіхотинців зміряв їх поглядом.
— Я залишаю тут людей, щоб вони вас захищали. Але якщо ви зчинятимете галас, їм це не сподобається. Прийнято?
— Прийнято, лейтенанте, — відповів Голден. — Не переймайтеся, мої люди будуть найспокійнішими вашими гостями.
Келлі кивнув із виразом, як здалося Голденові, щирої вдячності. Він був професіоналом, що мусив виконувати неприємну роботу. Голден йому співчував. Також Голден добре знав, що може статись, якщо космопіхотинцеві щось не сподобається.
Ґандерсон сказав:
— Пане ел-те, можете дорогою назад відвести до місця призначення Голдена? Я ще залишуся і з’ясую деякі питання з рештою.
Лейтенант Келлі кивнув і взяв Голдена над лікоть.
— Пройдіть, будь ласка, зі мною.
— Куди, лейтенанте?
— Лейтенант Лопес воліє поговорити з вами. Просив привести, щойно ви пристикуєтеся.
Шед перевів стурбований погляд із лейтенанта на Голдена й назад. Наомі кивнула. «
Келлі швидкою ходою вів Голдена через корабель. Гвинтівку він уже не тримав напоготові, а звісив із плеча. Або він вирішив, що Голден не завдаватиме клопоту — або що він без проблем впорається з Голденом у разі чого.