Джеймс С. – І прокинеться Левіафан (страница 20)
Голден кивнув і трохи розстібнув робу. Тут, у приміщенні з п’ятьма п’яними людьми, ставало трохи спекотно. Наомі звела брову, побачивши його футболку кількаденної давнини. Голден збентежено застібнувся.
— Не можу допетрати, чого ті поясани хочуть, командире, — сказав Алекс. — Ну ладно, якщо це шість бортів-камікадзе з примотаними до корпусів атомними бомбами — таке може трохи пошкодити «Донні», але нічого решта цю бойову машину не візьме. Мережа точкового захисту і рейкотрони можуть створити мертву зону з радіусом тисячу кеме. Вони, трясця, давно вже могли прибити ті кораблі торпедами, але, гадаю, їм так само, як і нам, невтямки, хто то такі.
— Вони знають, що не доженуть нас раніше, ніж «Доннаджер», — відповів Голден. — І в бою вони не рівня «Доннаджеру». Гадки не маю, що вони задумали.
Еймос розлив залишки текіли в усі кухлі й підняв свій:
— Ну що ж, скоро, бляха, дізнаємося.
Розділ десятий. Міллер
Коли капітанка Шаддид дратувалася, вона стукала подушечками середнього та великого пальців одна об одну. Звук був майже нечутним — ніби киця наступає лапою — але відколи Міллер помітив за капітанкою цю звичку, стук вчувався йому дедалі голоснішим. Яким би тихим він не був, а все одно заполоняв увесь її кабінет.
— Міллере… — вона усміхалася з показною щирістю, — усім нам тяжко. Буремні часи настали.
— Так, капітанко, — Міллер нахилив голову вперед, наче регбіст, який готується прориватися крізь стрій захисників. — Але я вважаю, що це питання достатньо важливе, аби ми ретельніше…
— Це просто послуга для одного з акціонерів, — урвала його Шаддид. — Її батько нервується. Нема жодної причини підозрювати, ніби він мав на увазі марсіянську атаку на «Кентербері». Тарифи он знову підвищили. Вибух на шахті «Червоного місяця». Неврожай дріжджів на фермах Ероса. Щодня у Поясі стається щось таке, від чого татко буде непокоїтися про свою донечку-квіточку.
— Так, капітанко, але саме тоді, коли…
Її пальці застукали у прискореному темпі. Міллер закусив губи. Безнадійно.
— Не ганяйтеся за привидами, — сказала Шаддид. — На табло повно злочинів, які точно справжні. Політика, війна, змова внутрішньопланетних лиходіїв, котрі прагнуть захопити всю Сонячну систему? Не наша юрисдикція. Просто подайте мені рапорт про те, що пошуки тривають. Я передам його вище, і ми нарешті займемося справжньою роботою.
— Слухаюся.
— Щось іще?
— Ні, капітанко.
Шаддид кивнула і розвернулася до свого термінала. Міллер підвівся, забрав капелюха з кутика її столу й пішов до виходу. Фільтри вентиляції поламалися у вихідні, а їхня заміна заповнювала відділок обнадійливими запахами свіжого пластику та озону. Міллер всівся на своє робоче місце, переплівши пальці за потилицею, і втупився у світильник над головою. Вузол, що зав’язався у нутрощах, не хотів відпускати. Халепа.
— Усе так погано? — запитав Гевлок.
— Могло бути краще.
— Забрала в тебе роботу?
— Ні, ще ні, — похитав головою Міллер. — Просто хоче, щоб я її не виконував.
— Могло бути гірше. Так ти хоч дізнаєшся, що насправді сталося. І, можливо, навіть захочеш у вільний час трошки поколупатись у цій справі. Ну, щоб, ти розумієш, розім’ятися.
— Розім’ятися. Точно.
Їхні столи — його та Гевлока — сяяли неприродною чистотою. Загорожа з нерозібраних паперів, яку Гевлок спорудив між собою та рештою відділку, розсмокталася, й Міллер бачив ув очах і рухах напарника бажання повернутися до поліційної роботи в тунелях. Невідомо, чи Гевлок хотів щось довести перед переведенням на іншу роботу — чи просто руки свербіли натовкти комусь пику. Можливо, це було одне й те саме, просто різними словами.
— Що там у нас?
— Крамниця електроніки. Восьмий сектор, третій рівень. Власники скаржаться на рекетирів.
Міллер на хвильку затримався за столом, розмірковуючи про своє небажання йти, як про чиєсь чуже. Це все мало такий вигляд, ніби Шаддид помахала шматком свіжого м’яса перед носом свого собаки, а потім насипала миску комбікорму. В Міллера розквітла спокуса послати ту крамницю електроніки подалі, й на мить він навіть був готовий їй піддатися. Та все ж зітхнув, випростав ноги і встав.
— Ну гаразд. Нумо захищати дрібний бізнес.
— Оце ти заговорив, — Гевлок перевірив зброю. Останнім часом він робив так частенько.
Крамничка торгувала розвагами. На чистих білих стійках були розміщені установки, оптимізовані під різні типи віртуальної реальності: бойові ігри, дослідницькі ігри, секс. Жіночий голос завивав у динаміках: щось середнє між закликом муедзина до молитви та оргазмом під барабани. Половина назв була гінді чи китайською з перекладом іспанською. Друга половина — англійською з перекладом гінді. На касі стояв молоденький парубок. Років шістнадцять-сімнадцять, випинає ріденьку чорну борідку, неначе бейджик на грудях.
— Чим можу допомогти? — він зміряв Гевлока несхвальним, якщо не презирливим, поглядом.
Гевлок показав поліційний жетон, пересвідчившись, що хлопчина мав змогу добряче роздивитися його пістолет.
— Ми хочемо поговорити з… — Міллер поглянув на свій термінал, — Ешером Камамацу. Він тут?
Управитель крамнички виявився гладким як на поясанина. Він був вищим за Гевлока, мав чимале черево та рельєфні м’язи на плечах, руках і шиї. Примружившись, Міллер міг би розгледіти під нашаруваннями часу та зневіри сімнадцятирічного хлопця — і той хлопець був просто викапаний касир за прилавком. Задня кімната, затісна для них трьох, була заставлена коробками з порнографією.
— То ви їх зловили? — запитав управитель.
— Ще ні. Хочемо з’ясувати, хто вони такі, — відповів Міллер.
— Та чорт. Я ж уже, бляха, сказав вам усе. Він засвітився на камеру. Я назвав ім’я.
Міллер зиркнув на термінал. Підозрюваного звали Матео Джадд. Докер із непримітним кримінальним досьє.
— Думаєш, це тільки він один, ага? Ну добре. Ми з напарником просто підемо і замкнемо його в тюряжці. Який сенс з’ясовувати, на кого він працює? Все одно не знайдеться нікого, хто за таке хотів би помститися. Наскільки я ознайомлений із такими схемами, на місце заарештованого збирача приходять нові. Але якщо ти так
Кислий вираз управителя показав Міллеру, що натяк зрозумілий. Гевлок посміхався, спираючись на гору складених одна на одну коробок із написом «μοναχικά κορίτσια».
— То що, може розкажеш, чого він хотів? — допитувався Міллер.
— Я вже розповів попередньому копові.
— А тепер скажи ще й мені.
— Продавав поліс особистої страховки. Сотка на місяць, те саме, що й попередні.
— Попередні? — перепитав Гевлок. — То це звична річ?
— Ну звісно, — відповів управитель. — Ти завжди маєш комусь заплатити, це ціна ведення бізнесу тут.
Міллер спохмурнів, вимикаючи термінал.
— Філософське питання. А якщо це ціна ведення бізнесу, то до чого тут ми?
— Бо я собі думав, що ви… що ваші люди вже покінчили з цією штукою. Відколи «Лока» від нас відчепилися, у мене прибутки пристойно зросли. А тепер ця фігня знову.
— Зачекай, — здивувався Міллер. — Ти хочеш сказати, що «Лока ґреґа» перестали брати у тебе відкупні?
— Ну звісно. Не тільки в мене. Більшість із «Віти», кого я знаю, просто зникли. Ми тут і подумали, що копи нарешті зробили щось добре. А тепер з’явилися нові придурки, і вся фігня починається знову.
Шиєю Міллера почали підніматися сироти. Він подивився на Гевлока, той похитав головою. Він також уперше про це чув. «Товариство золотої віти», банда Сохіро, «Лока ґреґа»… Організовану злочинність на Церері спіткала якась катастрофа, і тепер нові люди займали вільну екологічну нішу. Опортунізм. Або щось іще. Міллерові закортіло припинити допит просто зараз. Але Гевлок подумав би, що він параноїть.
— Як давно в тебе перестали брати відкупні?
— Не знаю. Давненько.
— До того, як Марс прибив того криговоза, чи після?
Управитель схрестив руки на грудях і примружився на Міллера.
— Десь за два місяці до того. А як це пов’язане?
— Так просто легше уточнити час… А той новенький, Матео. Він сказав, від чийого імені продає страхові поліси?
— То це вже ви маєте визначити, ні?
Управитель замкнувся так різко, що Міллер майже розчув клацання замків. Аякже, Ешер Камамацу добре знав, хто здирники. Він мав достатньо мужності, аби про це пискнути, але недостатньо, щоб показати пальцем у їхньому напрямкові.
Цікаво.
— Ну що, дякую за розмову, — сказав Міллер, підводячись. — Я дам вам знати, коли ми щось знайдемо.
— Тішуся, що ви взялися за справу, — управитель відповів сарказмом на сарказм.
У зовнішньому тунелі Міллер зупинився. Райончик був уже не сумнівним, але ще не респектабельним. Білі плями на стінах вказували на місця, де замалювали графіті. Велосипедисти об’їжджали перешкоди, закладаючи віражі, від яких колеса зі спіненої гуми вищали на полірованому камені. Міллер повільно пройшовся, вивчаючи стелю над ними, поки не побачив камеру. Видобув термінал, знайшов у системі лоґ, що був підписаний кодом цієї камери, звірив лоґи з часом, зазначеним на знімках зсередини крамниці. Великим пальцем запустив запис, спостерігаючи, як люди сновигають туди-сюди. Нарешті побачив Матео, котрий виходив із крамнички. Зупинив кадр і наблизив. Гевлок, який дивився Міллерові через плече, присвиснув.