Джеймс С. – І прокинеться Левіафан (страница 19)

— А от і ні. Алекс перевірив. Якийсь грандіозний проєкт, над яким працює «Тайко». Даних про нього небагато, але відлуння радара — сильне.

— І антена на цьому проєкті настільки потужна, що сигнал з відстані три а. о. малює на нас цяточку, не більшу за мій анус, — озвався Алекс.

— Ого, непогано. І чого ж хоче від нас ця цяточка завбільшки з анус?

— Ти не повіриш, Джиме, — сказала Наомі й увімкнула відео.

На екрані з’явився темношкірий чоловік — кістки черепа масивні, землянські. Сиве волосся, жилава м’язиста шия. Він усміхнувся і сказав: «Привіт, Джеймсе Голдене. Мене звати Фред Джонсон».

Голден натиснув на паузу.

— Здається, десь я вже бачив його. Пошукай, будь ласка, в нашій базі даних.

Наомі не взялася виконувати наказ — просто ошелешено витріщилася на Голдена.

— Що таке?

— Це ж Фредерік Джонсон, — сказала Наомі.

— Так. І?

— Полковник Фредерік Лусіус Джонсон.

— Боже милий… — лише й спромігся вимовити Голден.

Людину на екрані колись вважали найславетнішим офіцером флоту ООН, а потім — найганебнішим його провалом. Для поясан він був землянським шерифом Ноттінгема, який перетворився на Робіна Гуда. Для землян — опальним колишнім героєм.

Слава Фреда Джонсона почала ширитися після того, як він захопив у полон кількох поясанських піратів у черговий період напруження між Землею та Марсом — такі періоди виникали і згасали раз на кілька десятиліть. Щойно дві суперсили починали бряжчати зброєю одна перед одною, рівень злочинності у Поясі зростав. За два роки полковник — тоді ще капітан — Джонсон, маючи у підпорядкуванні тільки три торпедні фрегати, знищив десяток піратських кораблів і дві великі бази. Коли Коаліція нарешті припинила міжусобиці, рівень піратства у Поясі уже знизився, а про Фреда Джонсона говорили всі. Його підвищили і призначили командувати космопіхотним батальйоном, який виконував поліційні функції у Поясі. Там він і продовжив відмінну службу.

Аж до станції Андерсон.

Більшість людей, зокрема більшість поясан, навряд чи змогла б знайти на мапі станцію Андерсон — крихітний логістичний центр майже на протилежному від Церери боці Поясу. Станція була важливою лише тим, що розподіляла воду та повітря для поясан одного з найнезаселеніших регіонів космосу. Менше мільйона людей отримували повітря з Андерсона.

Ґустав Марконі, бюрократ-кар’єрист, якого Коаліція призначила адміністратором, вирішив баланс станції поліпшити й увів тривідсотковий збір на всі вантажі, що проходили через неї. Менше п’яти відсотків поясан із тих, хто купував повітря у станції Андерсон, жили в нуль, а отже, менш ніж п’ятдесятьом тисячам людей довелося б щомісяця один день обходитися без повітря. Лише у незначної частки з цих п’ятдесяти тисяч вентиляційна система не мала запасу, що дав би змогу компенсувати цю невелику нестачу. А з них — лише незначна частка вважала озброєне повстання способом розв’язати проблему.

Таким чином, із майже мільйона постраждалих тільки 170 озброєних поясан удерлися на станцію, взяли її під контроль і викинули Марконі у відкритий космос. Вони вимагали, аби уряд гарантував, що не буде ніяких додаткових зборів до ціни на воду та повітря, котрі проходили через цю станцію.

Коаліція вислала полковника Джонсона.

У ході «Різанини на станції Андерсон» поясани залишили камери спостереження увімкненими, передаючи всій Сонячній системі зображення того, що там відбувалося. Усе людство спостерігало за тривалою та кривавою битвою: космопіхотинці Коаліції займали коридор за коридором, убиваючи людей, які не мали чого втрачати й не бачили причини здаватися. Коаліція перемогла — у цьому ніхто не сумнівався — але вбивства у прямому ефірі продовжувалися три дні. Найбільше всім запам’яталося зображення не самої битви, а останні кадри трансляції перед тим, як її вимкнули: командний центр станції завалено трупами поясан, які перетворили її на останній редут оборони, а полковник Джонсон стоїть посеред приміщення та оглядає все навколо порожнім поглядом, безсило звісивши руки.

Коаліція намагалася замовчати відставку полковника Джонсона, проте він був занадто помітною особистістю. Відеозапис бою кілька тижнів тримався в топі мережі, й витіснило його тільки публічне звернення самого полковника Джонсона: він просив вибачення за влаштовану різанину і висловився, що нинішні відносини між Поясом та внутрішніми планетами нестабільні, а з часом спричинять іще більшу трагедію.

А тоді він зник. Його майже забули — він став приміткою дрібним шрифтом у повній історії людської жорстокості — аж поки чотири роки потому не відбулася революція на Палладі. Цього разу губернатора викинули зі станції рафінувальники металу. І це був не крихітний транспортний пункт із 170 повстанцями, а великий астероїд з населенням 150 тисяч осіб. Коли Коаліція послала туди піхотинців, усі очікували на ріки крові.

Полковник Джонсон виник нізвідки й умовив рафінувальників відступити; він переконав командирів Коаліційних військ зачекати з висадкою піхоти, поки контроль над станцією не передадуть мирним шляхом. Більше року Джонсон вів переговори з губернатором від Коаліції, щоб той поліпшив умови праці на металургійних заводах. Раптово для всіх Різник станції Андерсон перетворився на героя Поясу і приклад для наслідування.

І цей герой передавав приватне повідомлення на «Лицар».

Голден натиснув на екран, і той самий Фред Джонсон продовжив:

«Пане Голдене, мені здається, вами маніпулюють. Дозвольте відразу попередити, що я звертаюся до вас як представник “Об’єднаного поясу астероїдів”. Не знаю, що ви про нас чули, але не всі з нас ковбої, яким свербить узяти зброю і вбивати інших заради шансу на свободу. Останні десять років я намагався поліпшити життя поясан так, щоби при цьому нікого не вбивали. Я настільки палко вірю в цю мету, що відмовився від громадянства Землі, коли сюди перебрався.

Кажу все це, аби ви знали, наскільки великий у цій справі мій інтерес. Із усіх мешканців Сонячної системи я, напевно, найменше хочу війни, але мій голос добре чують у Проводі ОПА.

Ви, можливо, вже бачили передачі, в яких люди били у барабани і закликали помститися Марсу за зло, заподіяне вашому кораблю. Але я поговорив з усіма ватажками боївок ОПА, яких тільки знаю, і ніхто не бере на себе відповідальність.

Хтось дуже старанно працює над тим, аби розв’язати війну. Якщо це Марс — то ступивши на борт того корабля, ви більше не скажете ні слова на публіку, крім того, що вам продиктують марсіяни. Але я не хочу думати, що це Марс. Я не бачу, що вони можуть виграти в цій війні. Тож сподіваюся, що навіть після того, як вас підбере “Доннаджер”, ви залишитеся активним гравцем у подіях, що розгортаються.

Я надсилаю вам кодове слово. Коли ви наступного разу говоритимете на публіку, використайте слово “повсюдно” в першому реченні вашої промови — тоді знатиму, що вас не примушують. Якщо не використаєте, буду вважати, що примушують. У будь-якому разі хочу, щоб ви знали: ви маєте союзників у Поясі.

Я не знаю, хто ви такий і ким були раніше, але тепер ваш голос чують. Якщо хочете говорити та змінювати світ на краще, то я робитиму все можливе, аби допомогти вам у цьому. Коли матимете змогу, знайдіть мене за вказаною далі адресою. Гадаю, мені й вам буде про що поговорити.

Джонсон, кінець зв’язку».

Екіпаж зібрався в камбузі-їдальні, щоб розпити велику пляшку ерзац-текіли, яку звідкись роздобув Еймос. Шед чемно сьорбав із невеликого кухля і щоразу кривився, хоч і намагався не показувати цього. Алекс і Еймос пили за моряцьким звичаєм: наливали в кухлі на висоту пальця і заливали в горлянку одним духом. Алекс мав звичку казати «Ух, будьмо» після кожного залпу. Еймос щоразу говорив якесь лайливе слово. Він уже випив одинадцять разів і поки ще не повторився.

Голден витріщився на Наомі. Вона покрутила текілу на денці кухля і зустріла його погляд. Голден замислився над тим, який генетичний коктейль міг породити її риси. Точно є щось африканське і латиноамериканське. Прізвище натякало на японське коріння, котре можна помітити в ній за легенькою складкою епікантуса. Її навряд чи назвеш вродливою за звичними стандартами, але у певному ракурсі вона привертає увагу…

«Чорт, я п’яний більше, ніж думав».

Аби приховати збентеження, він сказав:

— Отже…

— Отже, тобі надіслав повідомлення полковник Джонсон. А ти стаєш важливою людиною, капітане, — відповіла Наомі.

Еймос із перебільшеною обережністю поставив кухоль на стіл.

— Оце хтів запитати, капітане. Мож’ пристанемо на його пропозицію і просто летимо в Пояс? Не знаю, як вам, а мені трохи сцикотно, як нас затисли марсіяни попереду та пів десятка невідомих кораблів позаду.

Алекс пирхнув.

— Жартуєш? Оце ми зараз розвернемось і скинемо швидкість до нуля якраз тоді, коли «Доннаджер» підлетить до нас. Вони й так меблі в реакторі палять, аби догнати нас швидше, ніж ті поясанські борти. Якщо розвернемося в їхній бік, то «Донні» подумає, ніби ми перейшли у команду суперника. І розбере нас на дрібні шматочки.

— Погоджуюся з паном Камалем, — сказав Голден. — Ми вже стали на курс і долетимо до кінця. Фредовий контакт нікуди не дінеться. До речі, про це — Наомі, ти стерла його повідомлення?

— Так. Видраїла з пам’яті металевою щіткою. Марсіяни ніколи не дізнаються, що він говорив з нами.