Джеймс С. – І прокинеться Левіафан (страница 17)

— Хороше місце, — повторив Міллер.

Нора Джульєтти Андромеди Мао була на дев’ятому поверсі чотирнадцятирівневого припортового тунелю. Тунель у формі перевернутої трикутної призми розширювався майже до пів кілометра вгорі, а внизу був лише трішечки ширшим за стандартну лінію метро — колись давно це була одна з десяти камер зберігання робочого тіла реактора, коли астероїду ще не надали його штучної гравітації. Тепер тисячі дешевих квартир гніздувалися у стінах, сотня на кожен рівень, неначе ряд лабораторних пробірок. Діти гасали вулицями-терасами, сповнюючи тунель пустими криками та смішками. Хтось унизу запустив повітряного змія — обертання астероїда створювало в тунелях постійний легенький вітерець. Ромб із яскравого майлару крутився і кренився від мікротурбулентності. Міллер звірив номер на стіні та в терміналі. 5151-І. Домівка бідолашного багатого дівчиська.

Він увів поліційний код — темно-зелені двері клацнули замками та розчинилися перед ним.

Нора була нахилена вгору. Три невеличкі кімнати заглиблювалися у породу астероїда: вітальня попереду, спальня, що заледве вміщувала ліжко, і ванна, в якій не розвернешся між душем, унітазом та крихітною раковиною. Стандартний проєкт. Бачив такі вже тисячу разів.

Міллер на кілька хвилин зупинився, не видивляючись нічого особливого — просто слухав обнадійливе гудіння вентиляційної системи. Він уникав активних суджень — спершу його підсвідомість має сформувати враження про це місце, а заразом і про дівчину, яка тут жила.

«Спартанським» його не можна було назвати. Хоча місце було простим, із мінімумом прикрас. У вітальні над столом висіла невеличка акварель у рамці, на якій трохи в абстрактному стилі намальоване жіноче обличчя; у спальні над ліжком висіли кілька металевих табличок завбільшки як гральні карти. Він нахилився, аби прочитати написи дрібним шрифтом. Формальне визнання, що Джулі Мао — не Джульєтта — здобула фіолетовий пояс у секції джю-джюцу на Церері. Ще одна табличка — про її зростання до коричневого. Їх розділяло два роки. Серйозна школа. Міллер приклав пальці до порожнього місця на стіні, де мала би бути ще одна табличка — про чорний пояс. Жодних тобі витребеньок навколо на стіні — ані сюрикенів, ані штучного меча. Просто визнання, що Джулі здобула те, що здобула. Це можна в ній поважати.

У шафі було дві зміни одягу — одна полотняно-джинсова й одна із блакитного льону зі шовковою шаллю до комплекту. Одна для роботи, одна для розваг. У Міллера було більше одягу, а він не відзначався увагою до свого гардеробу.

Серед її білизни та шкарпеток він знайшов широку пов’язку на руку із розкресленим колом ОПА. Не дивно, враховуючи, що дівчина відмовилася від багатства заради життя в таких умовах. У холодильнику були два судочки із зіпсованою їжею та пляшка місцевого пива.

Трішки повагавшись, Міллер узяв пиво. Тоді сів за столом і запустив вбудований у нору термінал. Як і обіцяла Шаддид, пароль Міллера відкрив доступ до диска Джулі.

На робочому столі були шпалери з перегоновим пінасом. Інтерфейс налаштовано на дрібні, але розбірливі іконки. Комунікація, розваги, робота, особисте… «Елегантність». Ось потрібне слово. Не спартанське житло, а елегантне.

Він швидко прогортав усі її робочі файли, дозволяючи підсвідомості сформувати загальне враження — так само, як про всю квартиру. Ще буде час на детальний розгляд, але перша думка часто виявлялася кориснішою за енциклопедичний розбір. Джулі мала на диску навчальні відео про керування легкими транспортними апаратами. Політичні матеріали, але нічого радикального. Скан-копія книги віршів перших поселенців-поясан.

Він перемкнувся на листи. Усе ретельно організовано за поясанською звичкою. Вхідні повідомлення розсортовано на папки: «робота», «особисте», «розсилки», «покупки». Він відкрив «розсилки». Двісті чи триста політичних трансляцій, дайджести дискусійних клубів, періодика та оголошення. Якісь листи відкриті й переглянуті, але без релігійної відданості. Джулі була жінкою, яка піде на жертви заради спільної справи, але не отримуватиме насолоди, читаючи пропаганду. Міллер закрив папку.

«Покупки» містили низку простих повідомлень. Чеки, оголошення, запити на товари чи послуги. Погляд упав на лист про скасування передплати на поясанський сервіс для самотніх. Міллер пошукав пов’язані листи. Джулі оформила передплату на службу знайомств «у низькому тяжінні, без жодних обтяжень» у лютому минулого року — і скасувала в червні, так і не скориставшись жодного разу.

Папка «особисте» була різноманітнішою. Міллер припускав, що там шістдесят чи сімдесят підпапок, кожна для окремої людини. Деякі підписані іменами: Саша Ллойд-Наварро, Ірен Майклз. Деякі — позначками: «спаринг-група», «ОПА»…

«Маніпулятивна сучка».

— Ого, це цікаво! — проголосив Міллер у порожній норі.

П’ятдесят повідомлень розтяглися на п’ять років, усі надійшли зі станцій «Мао-Квіковскі» в Поясі чи на Місяці. На відміну від політичних агітматеріалів, усі відкриті та прочитані, крім одного.

Міллер сьорбнув пива та проглянув заголовки двох останніх листів. Найновіший, нечитаний — від Дж.-П. Напевно, сам Джулз-П’єр Мао. На лист, що йшов перед ним, було три чернетки відповіді, жодна з них не надіслана. Лист від Аріадни. Від матері.

У детективній роботі завжди наявний елемент вуаєризму. Міллер не порушував жодного закону, вдершись у помешкання та риючись в особистому житті жінки, яку ніколи не зустрічав. У ході свого цілком законного розслідування він дізнався, що вона самотня, а в її ванній кімнаті стоїть тільки одна зубна щітка. Що вона горда. Ніхто не став би скаржитися — чи принаймні скарги не мали б жодних наслідків для нього — якби він прочитав кожнісінький особистий лист на її диску. Жодного порушення етики відтоді, як він сюди зайшов — хіба що пиво не слід було пити.

І все ж він кілька секунд вагався, перш ніж прочитати другого з кінця листа.

Зображення на екрані виїхало збоку. Ліпший монітор видав би картинку, яку не відрізниш від чорнильної на папері — але дешева система в норі Джулі не змогла згладити найтонші лінії, а лівий край був трохи засвічений. Почерк витончений та чіткий. Або каліграфічна програма була з дорогих та вміла варіювати форму літери й товщину штриха, або лист і справді написаний від руки.

Сонечко,

Сподіваюся, твої справи добрі. Мрію, щоб ти з власної волі мені писала. Часом здається, що почути про справи власної доньки мені можна лише після того, як я заповню формальний запит у трьох примірниках. Розумію, що ця твоя пригода пов’язана з потребою у свободі й самодостатності, але вірю, що ти також умієш бути відповідальною.

Я хотіла з тобою поспілкуватися ще стосовно того, що твій батько розпочав чергову фазу впорядкування, і ми плануємо продати «Смугача». Я знаю, що колись він був для тебе важливим, але, гадаю, нам уже не варто плекати надію про твоє повернення в гонки. Він лише накопичує виплати за стоянку, і в сентиментальності нема жодного практичного сенсу.

Внизу стояли ініціали А. М.

Міллер замислився над сенсом написаного. Він чомусь був упевнений, що дуже багаті батьки вміють маніпулювати витонченіше. «Якщо ти нас не слухаєшся, ми заберемо твої іграшки. Якщо ти нам не пишеш. Якщо ти не живеш удома. Якщо ти нас не любиш».

Міллер відкрив першу незакінчену чернетку.

Мамо, якщо ти так хочеш себе називати.

Дякую дуже, що знову кидаєшся своїм лайном. Не можу повірити, наскільки в тобі багато егоїзму, дріб’язковості та безцеремонності. Як ти тільки спокійно спиш ночами? Як ти тільки могла подумати, що я…

Решту Міллер прочитав по діагоналі. Увесь лист був витриманий в одному тоні. Друга чернетка датована двома днями потому. Він перемкнувся на неї.

Матусю!

Мені так прикро, що ми мало спілкувалися останнім часом. Я розумію, що тобі й таткові було складно. Сподіваюся, ти знаєш, що я ніколи не хотіла образити ні тебе, ні його.

Я просила б почекати з продажем «Смугача». Він — мій перший перегоновий болід, і я

Лист уривався на цьому місці. Міллер випростався на стільці.

— Спокійно, дитинко, — сказав він до уявної Джулі та відкрив останню чернетку.

Аріадно!

Роби, як вважаєш за потрібне.

Джулі.

Міллер розреготався та відсалютував до екрана пляшкою пива. Вони знали, як зачепити її за живе, а Джулі це витримала з честю. Якщо він її знайде і відправить додому, то тим двом буде непереливки. Усім буде непереливки.

Допивши пиво, Міллер кинув пляшку в трубу сміттєпереробника й відкрив останнього листа. Він майже всерйоз боявся прочитати про остаточну долю «Смугача», але мусив дізнатись якнайбільше — така вже робота.

Джулі!

Це вже не жарти. Це не чергова драматична маніпуляція твоєї матері. Я маю надійну інформацію, що дуже скоро Пояс стане вельми небезпечним місцем. Ми можемо не погоджуватися щодо дечого, але ми все можемо владнати після твого повернення.

ЗАРАДИ ТВОЄЇ Ж БЕЗПЕКИ — ЇДЬ ДОДОМУ НЕГАЙНО.

Міллер спохмурнів. Гуділа система вентиляції. Дітлашня надворі горланила і свистіла. Він клацнув по екрану, закриваючи останнього листа від «маніпулятивної сучки», а тоді відкрив його знову.

Висланий з Місяця — за два тижні до того, як Джеймс Голден перетворив «Кентербері» на примару війни між Марсом та Поясом.

Халтурка ставала цікавішою.