Джеймс Купер – Слідопит, або Суходільне море (страница 40)

— Ну, не будемо сперечатися про це; що я бачив, те я бачив, а чи є зуби в істини — не скажу, бо не знаю, зате знаю напевне, що вони є у совісті, до того ж ще й вельми гострі. Отож, води з усіх озер, потрапивши в Онтаріо, далі йдуть до моря річкою, а в найвужчій частині плеса, яке ще не є річка, але вже й не озеро, і розташовані всі ці Тисяча Островів. Фронтенак же, французький порт, стоїть вище островів, а що французи тримають залогу й нижче островів, то вони, можуть без перешкоди відправляти вгору цією річкою до Фронтенака харчі та амуніцію, якими постачають усіх індіян по берегах Онтаріо та інших озер, щоб дати ворогам змогу чинити свої лиходійства і здирати скальпи з християн.

— А з появою нашого загону там всі ці жахи припиняться? — з цікавістю запитала Мейбл.

— Може, припиняться, а може, й ні, як провидіння захоче. Ланді, комендант нашого форту, для того й тримає залогу на одному з цих островів, щоб перехоплювати французькі кораблі зі зброєю. Ми ж вирушаємо, на підмогу тій нашій залозі. Поки що вона там зробила дуже небагато, щоправда, їй пощастило захопити дві баржі з вантажами для індіян, а на тому тижні звідти прибув вістун з таким донесенням, що майор вирішив докласти останнє зусилля, аби перехитрити цих бузувірів. Джаспер знає, як туди проскочити, та й ми будемо в добрих руках, бо сержант обачний, а це дещо значить у засідках. Так, так, він і обачний, і меткий.

— Тільки й усього? — зневажливо кинув Кеп.— А я гадав, судячи з приготувань та спорядження, що пахне піратським промислом і що на цьому ділі можна буде гарненько набити собі гаманці чесним робом. Гадаю, здобуті в прісноводих сутичках гроші не діляться?

— Що, що?

— Напевне, всю здобич, яку ви добуваєте у ваших так званих експедиціях та засідках, король загрібає собі?

— Чого не знаю, того не знаю, добродію Кепе. Я беру свою частину свинцю й пороху, якщо трапляється така нагода, і не кажу королеві про це ні слова. А якщо кому й перепадає при цьому більше, то в кожному разі не мені, хоч і мені пора б уже подумати про свій дім і про все в домі.

Хоча Слідопит, зробивши прямий натяк на те, що бажає змінити своє життя, сам і не насмілився глянути Мейбл у вічі, проте він віддав би все на світі, аби лише дізнатися, чи вона прислухалась до його останніх слів і що виказувало її обличчя. Але Мейбл і не гадала підозрювати щось у Слідопитових словах, і на її обличчі не було й тіні зніяковіння, коли вона звернула свій погляд на річку, де в цю мить на борту «Вітрогона» з’явилися ніби якісь ознаки приготувань.

— Джаспер збирається виводити тендера,— зауважив провідник, що й сам у цю мить глянув у тому ж напрямку, почувши грюкіт від падіння якогось важкого предмета на палубі корабля.— Певне, хлопець помітив ознаки вітру і хоче бути напоготові.

— Так, зараз нам продемонструють урок мореплавства,— уїдливо зауважив, посміхаючись, Кеп.— Доброго моряка видно вже по тому, як він знімається з якоря, так само, як і справжнього солдата пізнаєш по тому, як він застібає мундир,— згори вниз чи знизу вгору.

— Не скажу, чи Джаспер у всьому може зрівнятися з океанськими моряками,— зауважив Слідопит, щиросердість якого ніколи не затьмарювалася ницими чуттями заздрощів чи ревнощів,— але я одне знаю напевне: він хоробрий хлопець і з таким хистом водить свого тендера, що краще й не треба, принаймні на цьому озері. Ви, добродію Кепе, здається, не вважали його недосвідченим на Освезькому водоспаді, де прісна вода крутить і щомиті може жбурнути тебе з порогів у пінявий вир?

Кеп замість відповіді лише буркнув щось невдоволено собі під ніс, після чого на бастіоні всі замовкли, зосереджено стежачи за кожним рухом тендера, Що було цілком природно для людей, які тепер пов’язували свою долю з цим суденцем. Довкола ж, як і досі, був мертвий штиль, і гладінь озера буквально горіла в останніх променях сонця. Тим часом «Вітрогона» підтягли ближче до якоря, що стримів ярдів за сто вище намитої водою коси, і тепер було вже досить простору, щоб увести корабель у гирло річки, яке служило тоді для Освего гаванню. Та здійснити цей маневр за цілковитого безвітря було практично неможливо, і невдовзі стало ясно, що проштовхнути легеньке суденце крізь вузеньку протоку можна хіба за допомогою весел. Не розпускаючи вітрил, на тендері підняли якір, і тієї ж миті гучно плеснули об воду весла, й суденце, розвертаючись носом проти течії, рушило до середини річки, а тільки-но досягло її, як веслярі перестали гребти і тендера понесло течією до гирла. У вузькій протоці «Вітрогон» ще додав швидкості, і менш як за п’ять хвилин він уже лишив позаду піщані коси, що перегороджували озерним хвилям дорогу в гирло. Судно, не кидаючи якоря, відпливало все далі й далі від берега, аж доки його чорний корпус зупинився на дзеркальній поверхні озера за добру чверть милі від пологого миса, що із східного боку захищав цю своєрідну бухту, чи рейд. Там течія річки остаточно втратила свою силу, і тендер практично став.

— Корабель, по-моєму, дуже гарний, дядечку,— першою відновила розмову Мейбл, яка весь цей час, доки тендер маневрував до нового місця, не зводила з нього оцей.— Ви, можливо, й знайдете який ганж у його вигляді чи маневрах, але з погляду такого невігласа в цих справах, як я, у ньому все бездоганне.

— Так, так, дочко... За водою він пливе славно, але за водою й тріска пливе. Та, щоб добачити деталі, такому морському вовкові, як я, окуляри вдягати не треба.

— Ну а я, добродію Кепе,— втрутився провідник, який рідко пропускав нагоду заступитися за Джаспера,— я не раз чув від бувалих і досвідчених моряків, які плавають на солоних водах, що кращого корабля від «Вітрогона» взагалі нема. Я в цьому ділі, правда, мало що тямлю, але ж людині не заборонено мати свою власну, хай навіть і хибну думку про той чи інший корабель; що ж до ладу на судні, то мене ніхто не переконає, що у Джаспера він гірший, ніж деінде.

— Я не кажу, що тендер зовсім уже незграбний, добродію Слідопите, проте він має вади, та ще й великі.

— А які саме, дядечку? Якби Джаспер їх знав, він би, певне, негайно виправив їх?

— Які саме? Так їх і в п’ять десятків — навіть у сотню не вбереш! Дуже істотні, ще й кричущі вади.

— Будь ласка, перерахуйте, які саме, дядечку, і Слідопит перекаже їх усі своєму приятелеві.

— Перерахувати, кажеш? А хіба так просто перерахувати зірки на небі, коли їх там така гибіль? Тож перерахувати, кажеш? Гаразд, люба моя небого, міс Магніт; ну, що ти, наприклад, скажеш хоча б про цей гік^[72]на «Вітрогоні»? Як на моє недосвідчене око, то він підтягнутий щонайменше на фут вище, ніж треба; а вимпел який бридкий, а...а... хай мене грім поб’є, якщо в нього на марселі^[73] не теліпається сезень^[74]... і мене анітрохи не здивує, якщо в нього заїсть линву, коли почнуть кидати верп^[75]. Вади неабиякі! Та кожен моряк, тільки глянувши на цей тендер, умить побачить у ньому не менше недоліків, ніж хазяїн у наймитові, що раптом надумався розраховуватись.

— Це, може, й справді так, дядечку, однак я дуже сумніваюся, щоб Джаспер знав про них. Я не припускаю думки, щоб він не виправив усі ці вади, якби йому на них вказали, правда ж, Слідопите?

— Хай Джаспер сам порядкує на своєму кораблі. У цьому його справжнє покликання, і запевняю вас, ніхто краще за нього не знає, як уберегти «Вітрогона» від фронтенацьких французів чи їхніх диявольських приятелів — мінгів. Кому яке діло, добродію Кепе, чи заплутався якірний канат і що там зависоко підтягнутий гік. Головне, аби «Вітрогон» добре ходив та справно уникав французів. Не скажу нічого за океан, бо там Джасперові ще ніколи не доводилося показувати свої здібності, але я запевняю вас, що тут, на цих озерах, він утре носа будь-якому мореплавцеві.

Кеп тільки поблажливо усміхнувся, проте знайшов за потрібне облишити свою критику саме на той час. На його обличчі що далі то виразніше малювалася міна зарозумілості й зневаги, хоча він і намагався вдавати з себе байдужого до всіх цих суперечок з приводу питань, у яких його співрозмовники були цілковиті невігласи. Тим часом тендер, опинившись у владі внутрішніх течій озера, ледь помітно дрейфував собі за течією, ліниво повертаючись то в один бік, то в другий, щоправда, досить повільно, щоб те помітили спостерігачі. Та ось на ньому розпустили й поставили клівер^[76] котрий умить видувся до берега, хоч на гладіні озера й не було жодної ознаки вітру. Проте, хоч який слабенький був цей подих, а суденце відразу підкорилося його силі, і вже за хвилину «Вітрогон» плив упоперек річкової течії, до того ж так легко й непомітно, ніби взагалі не рухався. Перетнувши течію, він потрапив у вир, який підхопив і поніс тендера до крутого берега, на якому стояв форт. Тут Джаспер і кинув верп.

— Непогано! — буркнув про себе, не втримавшись, Кеп.— Не так і погано, хоч йому й слід було повернути стерно праворуч, а не ліворуч, тому що кораблеві треба завжди підходити до берега кормою, незалежно від того, знаходиться він від нього на відстані милі чи тільки одного кабельтова. Це куди показніше, а показність у наш час — велике діло!

— Джаспер хлопець моторний,— вставив несподівано з-за спини свого шуряка сержант Дангем,— і ми повністю покладаємося на його вправність. Але ходімо, бо за півгодини, доки ще видно, нам треба бути па палубі, а поки ми зберемося, подадуть човни.