Джеймс Купер – Слідопит, або Суходільне море (страница 41)
Скорившися цьому розпорядженню, кожен поспішив по свої речі, які ще залишилися на березі. Кілька ударів барабана сповістили про збір, і за мить усі вже були на ногах.
РОЗДІЛ XIII
Коттон
Посадка такого невеличкого загону на тендер пройшла швидко й без особливих турбот. Увесь загін під командою сержанта Дангема складався усього з десяти рядових і двох унтер-офіцерів. Щоправда, незабаром стало відомо, що до експедиції приєднається ще й поручник М’юр, але тільки як доброволець. Йому таки врешті-решт пощастило переконати свого безпосереднього начальника — коменданта форту, що, з огляду на його обов’язки квартирмейстера, ця поїздка необхідна для нього. Сюди ще треба додати Слідопита, Кепа та Джаспера з його підлеглими, до числа яких належав і юнга. Таким чином, у всьому експедиційному корпусі, якщо брати до уваги й чотирнадцятирічного юнгу, не нараховувалося й двох десятків чоловіків. Мейбл та ще дружина одного солдата були серед них єдині жінки.
Сержант Дангем перевіз шлюпкою свою команду на судно і повернувся на берег, щоб одержати останні настанови й перевірити, чи подбали як слід про його дочку та шуряка. Показавши Кепові човен, на котрому він з Мейбл мав переправитися на тендер, сержант подався на косогір за останніми вказівками до майора Ланді, що чекав його на бастіоні, про який уже не раз була мова. Та полишимо їх на короткий час самих і вернімося знову на узбережжя.
Уже майже смеркло, коли Мейбл сіла в човен, який мав перевезти її на тендер. Озеро було таке спокійно, що навіть відпала потреба заганяти шлюпки в гирло річки для завантаження, як це досі практикувалося, і посадка велася прямо з берега, де не чути було навіть плюскоту хвиль. Озеро й справді, як образно висловився Кеп, не здіймалося й не осідало, воно не мало ні велетенських легень океану, ні їхнього подиху, бо на Онтаріо (було зовсім не так, як на Атлантичному океані, де в одному кінці міг лютувати шторм, а в іншому панував мертвий штиль. Тут для цього було обмаль простору, і, як одностайно стверджують тутешні моряки, на Великих озерах шторми і починаються швидше, й затихають скоріше, ніж на всіх інших знаних ними морях. Отож, коли човен рушив від берега і Мейбл опинилася посеред безмежної гладіні, вона й не відчула, як це завжди буває в таких випадках, що пливе по воді. Веслярі, може, гребнули який десяток разів, і човен підплив до борту тендера.
Джаспер уже чекав на своїх пасажирів, котрим вибратися на борт було зовсім не важко, бо палуба «Вітрогона» була всього яких два-три фути від води. Щойно Мейбл із своєю супутницею ступили на борт, Джаспер одразу ж провів обох до їхньої каюти, де вони й розташувалися. Всього під палубою на суденці було чотири каюти, які надавалися офіцерам та солдатам з дружинами й дітьми. Найвищого класу серед них була так звана кормова каюта — невеличке приміщення на чотири місця, неабиякою перевагою котрого в порівнянні з іншими трьома була наявність маленьких віконець, через які туди потрапляло денне світло й повітря. Ця каюта завжди відводилася жінкам, якщо вони були на суденці, а що цього разу їх було тільки двоє, то Мейбл з товаришкою почувалися в ній зручно й затишно. Центральна каюта була найбільша й освітлювалася через люк у палубі. Цього разу у ній розташувалися квартирмейстер, сержант, Кеп і Джаспер; тим часом за Слідопитом було збережено право вибору будь-якої каюти, крім жіночої. Унтер-офіцери та рядові солдати зайняли нижню палубу коло головного люка, а команда корабля, як завжди, розмістилася на бакові[77]. Хоча водотоннажність тендера не досягала й п’ятдесяти тонн, осадка його після прийняття людей і всіх вантажів була така незначна, а вільного місця на борту ще так багато, що в разі потреби на ньому можна було розмістити втричі більше людей.
Коли Мейбл влаштувалася у своїй справді затишній і гарненькій каюті, прибираючи яку, вона не могла втриматися від приємної думки, що цим Джаспер проявив своє особливе ставлення до неї, вона знову вийшла на палубу. Тут саме була метушня й гармидер: навколо бігали з одного кінця в інший, розшукуючи свої ранці та інший скарб, солдати; але звичка до дисципліни й ладу взяла своє, і незабаром на кораблі запанувала якась напружена тиша, бо кожен думав про небезпечну експедицію.
Сутінки починали вже огортати видимі предмети на узбережжі, заволікаючи темним серпанком весь лісистий краєвид суходолу, який тепер можна було відрізнити від небесної бані тільки тим, що остання була дещо ясніша. Незабаром на небі одна по одній заблимали зірки, і їхнє завжди лагідне й спокійне мерехтіння сповняло душу спокоєм, який звичайно приносить із собою ніч. Усе це й заспокоювало, і разом з тим хвилювало, і це відчувала Мейбл, сидячи на палубі. Слідопит стояв поруч, зіпершись, як завжди, на свою довгу рушницю, а сутінки дедалі більше переходили в темряву, і Мейбл здалося, що на його й без того завжди суворому обличчі лягла печать якоїсь незвичайно глибокої задуми.
— Для вас, Слідопите, такі експедиції, певне, буденна річ,— промовила Мейбл,— от тільки мене дивує, що всі на кораблі такі мовчазні й ніби якісь занепокоєні.
— Вас це дивує, бо ви не знаєте, що таке війна з індіянами. Територіальна міліція, яку ви бачите у себе в місті,— великі вояки тільки на язик; ті ж, що вже зустрічалися з мін- гами, добре знають, як важливо тримати язик на припоні. Те військо, яке вміє мовчати в лісі, вдвічі сильніше за базік. Якби вся сила була тільки в язиці, то перемоги діставалися б обозам, де плентаються жінки.
— Але ж ми з вами і не військо, і не в лісі. Яка тут, на «Вітрогоні», може бути небезпека від мінгів?
— Запитайте Джаспера, за що його призначено капітаном цього судна, і ви отримаєте повну відповідь на ваше запитання! Хто не знає натури мінгів, не може вважати себе в безпеці від них; ба навіть і той, хто їх добре вже вивчив, теж повинен діяти з розумом та осторогою. Та хай вам краще Джаспер розповість історію про те, як він став капітаном цього тендера!
А як саме він став капітаном? — запитала Мейбл з такою щиросердою цікавістю, що аж звеселила простодушного й довірливого співрозмовника, якому ніщо не давало більшої втіхи, ніж нагода сказати будь-що на користь свого приятеля.— То йому робить велику честь, що він, такий іще молодий, а вже досяг он якого становища.
— А таки робить, проте він заслужив куди більшого. За свою відвагу й холоднокровність Джасперові навіть фрегат[78] не був би завеликою нагородою, коли б такий, звісно, був Онтаріо, але його нема і хтозна, чи коли тут буде.
— То за що все-таки Джаспера призначили капітаном цього судна?
— Це довга історія. Мейбл, і краще, ніж ваш батько, сержант, ніхто вам її не розповість, бо він усе те бачив на власні очі, а я був далеко від того місця — у розвідці. Сам Джаспер, я повинен сказати,— оповідач нікудишній; я не раз був свідком, коли його розпитували про цю історію, але він ніколи не вмів до пуття про це розповісти, хоч усі й знають, що це був славний подвиг. Так, так, Джаспер поганий оповідач це змушені визнати навіть його найкращі друзі. «Вітрогон» же тоді, вважайте, був майже в руках французів і мінгів, але Джаспер вирятував його, пішовши на такий маневр, на який здатна відважитися тільки людина з гострим розумом та хоробрим серцем. Сержант розповість це краще за мене, і було б добре, щоб ви так, при нагоді, коли-небудь попросили його. А Джаспера шкода й турбувати: він тільки зіжмакає усю цю історію, бо оповідач з нього зовсім нікудишній.
Мейбл про себе вирішила довго не чекати, а ще сьогодні розпитати в батька все про ту незвичайну історію, бо кращої нагоди почути похвалу на адресу того, хто погано оповідає, про свої подвиги, вона собі навіть уявити не могла.
— А як «Вітрогон» — залишиться з нами, коли ми прибудемо на острови,— запитала вона, якусь мить вагаючись, чи годиться їй таке питати,— чи покине нас самих?
— Всяк може бути, залежно від обставин. Джаспер рідко коли тримає корабля на якорі, якщо є якесь діло: тож цілком можливо, що й цього разу він не сидітиме склавши руки. Одначе я так мало знаюся на кораблях та справах водяної стихії взагалі, окрім хіба що переправ на пірозі через пороги й водоспади, що взагалі нічого не скажу. В одному я, проте, переконаний: під командуванням Джаспера, який знаходить стежку на Онтаріо не згірше якого делавара на суші, ми можемо бути цілком спокійні.
— А наш делавар, Великий Змій... чому це він тут зараз не з нами, Слідопите?
— Ви б краще запитали: «Чому це ви, Слідопите, тут?» Змій на своєму місці, де йому й належить бути, а от я — ні. Він-бо пішов з двома-трьома розвідниками берегом озера й зустрінеться з нами тільки на островах, щоб передати відомості, які йому, може, пощастить роздобути. Сержант — досвідчений вояк: він не виступить назустріч ворогові, не забезпечивши тилу! Як жаль тільки, Мейбл, що ваш батечко не від роду генерал, як дехто з цих зайд-англійців, що поналазили сюди! Я певен: якби йому доручили командування, за один тиждень і ноги французької не було б у Канаді!
— А нам хіба що — доведеться зустрітися з ворогами? — запитала, усміхнувшись, Мейбл і вперше відчула невиразний страх, збагнувши небезпечність експедиції.— Невже навіть до бою може дійти?