Джей Кристофф – Безніч (страница 91)
Мія підвела погляд і подивилася в Трікові зболені очі.
Пильно в нього вдивлялася.
Посміхнулася.
—
Трік пополотнів. Хлопець стиснув зуби, примружив ті прегарні горіхові очі. Дотягнувся до Міїної руки, міцно стиснув, чавлячи пальці, що тримали руків’я рапіри. З побілілими пальцями, з викривленим обличчям, з кров’ю, що цебеніла з рота, двеймерець насадив себе на клинок ще глибше. Підвів Мію з підлоги й тягнув, поки гарда її рапіри не вперлася в його залитий кров’ю живіт.
Він замахнувся баклером. Зацідив Мії щитом в лице. Дівчина відкотилася назад, з розбитих губ лилася кров. Вона підвелася на ноги, кинулась уперед, засадила стилет Трікові в груди. Та хлопець не відсахнувся, він знову вгатив Мії в лице, і коли щит зустрівся з її щокою, перед очима в неї вибухнули зірки, голова відкинулась назад і погляд почало затягувати темрявою. Удар у груди кинув її на підлогу, нігті дряпали каміння, коли вона спробувала підвестись. Та тут вона дістала чоботом по ребрах. І ще раз. І ще. Подивилася крізь червону імлу вгору, побачила, як Трік витягує її рапіру зі свого живота, здіймає клинок, тримаючи його двома руками, і готується прохромити її груди.
— Здаюся, — прошепотіла Мія.
Увесь світ завмер.
— Здаюся, — повторила вона і знову ляпнулась горілиць на підлогу.
Трікові груди здіймалися. Хват затремтів. Погляд прикуто до Мії.
Дівчина посміхнулася заюшеними кров’ю вустами.
І підморгнула.
— Очко! — проревів Соліс. — Переміг аколіт Трік.
Хлопець завмер ще на мить. У тому ласкавому горіховому погляді все ще кипіла лють. Мія замислилась, наскільки сильно цієї миті він жадає її смерті. Та зрештою він опустив сталь. Кинув убік, опустився навколішки, закашлявся кров’ю, притискаючи руки до тих нових дірок, що вона в ньому понаробила. Аколіти попідхоплювалися, вони радісно гукали, в очах сяяла жадоба крові.
Ткаля й промовець вийшли на ринг і взялися гоїти рани, яких Мія з Тріком завдали одне одному сталлю.
А що з ранами від слів?
Дивлячись Тріку у вічі, дівчина зрозуміла, що відповіді вона не знає.
Аколітів відпустили до кінця обороту займатися своїми справами. Із загоєними ткалею ранами, але зі все ще зболеною щелепою, Мія повернулася до себе в кімнату й стояла там руки в боки.
Діамо й Джессаміна добре приховали сліди своїх відвідин: на те, що хтось інший був у її покоях, лише кілька ознак вказувало. Та, як вона й очікувала, нотатки зі схованки під бюрком зникли — поза всякі сумніви, вкрали їх рано-вранці, коли вона ще в Тріковому ліжку була. Плюс-мінус п’ять годин — рахувала вона: з того моменту, як Діамо прийняв Павуковбивцеву отруту і до самого кінця. Отой піт добряче її виказував, але все ж таки час вона розрахувала майже перфектно.
Пан Добрик пильнував її з верхівки шафи.
— Та загалом так.
— Ключове слово «спробує».
— Я вже майже закінчила.
— Я майже все пам’ятаю. Я вже близько, Пане Добрику.
— Яка ж я щаслива, що в мене є ти і ти про все нагадаєш.
— Тоді Трік не став би Клинком.
Мія ляпнулася на ліжко й взялася роздивлятися стелю. Нічого не казала. Думки стрімко побігли. Усе, що Пан Добрик казав, було правдою. На кону стояли значно важливіші речі, аніж вони з Тріком. Скаева. Дуомо. Рем. Усе, заради чого вона працювала. Тільки натренована вбивця Багряної Церкви зможе покласти край життю отих покидьків — її напад на останній прихід істиннотьми добре це підтвердив. І якщо вона не виявиться найкращою ученицею в котрійсь залі, хтозна, може, вона взагалі Клинком не стане? Чому, в ім’я Доньок Божих, вона просто не…
— Нема в мене ніяких почуттів до цього хлопця.
— Так, дійсно.
Пролунав стукіт у двері. Мія підвелася з ліжка й прочовгала кімнатою. По той бік дверей чекав Трік, косиці спадали йому на обличчя. Коли Мія його побачила, серце її забилося трохи швидше. Ті кляті метелики знов до живота повернулися. Вона стиснула зуби, похапала комашок пальцями та повідривала їм крильця. Повбивала одне за одним.
— Доброго тобі обороту, доне Тріку.
— І тобі, Бліда Донько.
Вона глянула вниз на хлопцеву сорочку. До грудей у нього була приколота проста шпилька — музичний ключ з полірованого залізного дерева. Наприкінці турніру брошкою його сам Соліс наділив — це й був доказ, що він став найкращим учнем у залі шахіда.
— Вітання, — промовила Мія.
Хлопець кивнув. Пожував губу.
— Можна зайти?
Мія роззирнулася коридором, інших аколітів не побачила й ступила вбік. Як на комах, які крилець позбулися, ті метелики все ще страшенно метушилися.
— Вип’єш? — спитала вона й повернулася до поцупленого золотого вина.
— Ні, я ненадовго.
У голосі хлопця вона розчула дивну нотку. Розвернулася, щоб подивитися на нього, та ті горіхові очі тверді були, мов камінь. Плечі в нього напружились, як у людини, готової до нападу.
— Ти дозволила мені перемогти.
— Ні, — Мія похитала головою. — Я щосили билася.
— Але ти змусила мене битися ще сильніше.
Вона знизала плечима.
— Бо знала, що інакше ти дав би слабину.
— О, то ти аж так добре мене знаєш?
— Я знаю, як ти до мене ставишся.
— Невже. І це як?
Мія відвела очі, провела пальцями по волоссю. Пошукала тіні під ногами. Правда лежала просто перед нею. Вона підвела погляд на Тріка, не ладна ту правду промовити. Та сподівалася, що він усе одно почув.
Хлопець похитав головою. Погляд усе ще твердий. Голос — ще твердіший.
— Ти знала, що зі мною буде, якщо те слово вимовити. Ти знала, що воно означає.
— Мені шкода, — зітхнула вона. — Ти ж достатньо добре мене знаєш, щоб розуміти: я того на увазі не мала. Але мені треба було тебе розізлити. Я знала, що інакше ти дозволиш мені перемогти. Я все ще можу найкращою в Істинах стати. Мені не треба опинятися на верхівці списку в Піснях.
— Міє, мені, бляха, твої жалощі не потрібні.
— Зуби й Паща, це ж не жалість! Нам обом вистачить місця у списку найкращих. Ти став першим учнем зали, тож майже гарантовано станеш Клинком. Ще один крок до того, аби ступити на могилу твого діда. Пам’ятаєш, ми пообіцяли, що допоможемо одне одному з помстою? Я хочу, щоб для тебе все якнайкраще склалося, хіба ти не бачиш?
— То ти на мені, як на лірі, зіграла, еге ж? Закрутила голову, змусила наосліп діяти, — Трік похитав головою. — Це тебе Аалея такого навчила? Крихітка Мія Корвере. Вовчиця у воронячому пір’ї. Ти нас усіх надурила. Мене, Діамо, Джессаміну. Хто ще під твою дудку танцює і того навіть не помічає? Кого ще ти збираєшся вбити, щоб прокласти собі шлях?