Джей Кристофф – Безніч (страница 90)
Джессаміна підхопила з підлоги свою рапіру, вишкір викривив її лице.
— Досить! — зревів Соліс. — Аколітко Джессаміно, бій скінчено. Поклали зброю. Очко отримує аколітка Мія. Усі розійдіться по місцях!
Джессаміна затарабанила пальцями по руків’ю своєї рапіри. Глянула на Соліса, оцінила уважно. Дівчина побачила, що погляд його безжальний, і кинула меч убік. Руки прудко кинулися вперед прибрати тіло Діамо й замити кров, що лишилась на підлозі. Промовець Марій начисто облизав пальці й спостерігав за цією роботою блискучими очима.
Джессаміна сіла на лаву. Обличчя мала що той камінь. Мія вийшла з кола — з протилежного боку від лав. Еш перехопила її погляд і схвально кивнула.
«Хороша робота, — показала вона без’язиччям. — Холоднокровна».
Мія знизала плечима, наче уявлення не мала, про що це вона. Перевела погляд на Джессаміну. Руда витріщалася на неї. Торкнулася пальцем золотого ланцюжка на шиї, кивнула. То була обіцянка.
Мія посміхнулась у відповідь.
І послала Джессаміні повітряний поцілунок.
Соліс відпустив аколітів до Небесного Олтаря на обід, нагадуючи, щоб за годину повернулися. Фінал відбудеться перед усіма, переможець отримає знак Солісового фаворита. До кінця обороту назвуть ім’я аколіта, який завершить навчання в цій залі на першій сходинці.
Мія з Тріком сиділи за обідом навпроти, тарілки в них були захаращені горами їжі. Мія накинулася на обід з усім голодом, що його пропущені вечеря й сніданок забезпечили, і намагалася ігнорувати Тріків погляд. Хлопець зголоднілим не здавався, він колупався в їжі й попивав вино, витріщаючись у пустку, коли не витріщався на дівчину.
Смерть Діамо означала, що головоломка Павуковбивці лишається нерозв’язаною, — Мія ще може стати першою в Істинах, якщо насмілиться прийняти такий виклик. Та якщо вона переможе у Солісовому змаганні, то самоотруєння можна буде й уникнути, і, Зуби й Паща, після всіх тих знущань, яким він її піддавав, це ж чистим блаженством буде — дивитися, як цей зарозумілий мудак оголошує її переможницею.
А втім, Мія сумнівалася в тому, чи зможе Трік деінде першим учнем навчання завершити. На отрутах він не знався, на крадіжках — також, хоча вона й припускала, що таємницю чи двійко він у Богодолі таки знайшов. Тож якщо вона переможе його в змаганні Соліса, то суттєво зменшить його шанси стати Клинком.
Жуючи, вона відчувала на собі його погляд. Брови насуплені. Вуста міцно стулені.
Він про те саме думав? Чудувався, куди ж це їх заведе? Рано чи пізно хтось із них мусить програти. Напруженість була такою густою, що вона її присмак на язику відчувала.
— Це ти зробила? — спитав він нарешті.
— Що зробила? — змигнула Мія.
Трік стишив голос, щоб інші не почули.
— Твої нотатки. Ти їх залишала, аби Діамо їх украв? І там була фальшива протиотрута?
Мія зазирнула в ті величезні горіхові очі. Побачила виблиск м’якості. Тієї м’якості, з якої він у ліжку на неї дивився. Коли пригортав до себе й гладив волосся. Біда в тому, що тут для такого місця не було. І хай що там вона Пану Добрику про відмову від жалощів розповідала, вона все одно знала, що маленьке дорогоцінне місце для цього в неї лишалося.
А от убивці Лотті на таке не заслуговували.
Мія відклала столове начиння. Звузила очі.
— І що, як таки зробила, доне Тріку?
— Коли ти прийшла до мене минулої ночі… це тому, що ти хотіла бути зі мною, чи просто хотіла не бути в себе в кімнаті?
— І чому й те, й інше не може правдою бути?
— Міє, мені не подобається, коли мене використовують.
Мія скоса глянула на навколишніх аколітів. Усі вдавали, що поглинуті їжею, але вона відчувала, що вони підслуховують. Погляди відчувала. Вони витріщалися на таку Мію Корвере, яку вони ще не бачили. Брехуха. Змія. Лисиця.
— Чуєш, якщо Діамо спер мої нотатки й наковтався отрути, той ідіот заслуговує на те, що отримав. У справжній каплиці таке тупе й місяця не протрималося б. Я йому трикляту милість зробила.
— Милість? — Трік спохмурнів. — Міє, він власною кров’ю захлинувся.
Мія зиркнула вздовж лав на Джессаміну, потім знов на Тріка.
— Маєш на увазі, геть як Лотті?
Джессаміна гупнула кулаком по столу й міцно схопила ніж для м’яса. Вона глянула на шахідів, переймаючись, щоб вони не помітили. Уп’ялася в Мію поглядом і тихо й розбірливо вимовила:
— Ми Карлотту ніколи пальцем не чіпали.
— Лайно свиняче, — пробуркотіла Еш. — Та тут усі чули, як ти, сучко, її вбити погрожувала.
— Чорна Матінко, я б те й зробила, якби шанс мала, — засичала Джессаміна. — Я це розраховувала пізніше зробити. З тобою, в усякому разі. Хотіла б я бачити тебе в ту мить, — рудоволоса похитала головою, вуста її склалися в посмішку. — А ще я б хотіла побачити в ту мить саму Карлотту. Я б такого з-за спини не робила. Просто щоб вона бачила моє обличчя, коли я її прикінчу.
Мія витріщилася на Джессаміну, очі в неї блищали, наче поліровані крем’яшки.
— Тоді ти теж ідіотка.
— Міє… — попередив Трік.
— Що? — різко відказала вона. — Чуєш, те, що я охоче пітнію разом з тобою під хутрами, геть не означає, що ти можеш судити, хто я і що я роблю. Тут у нас не дитяча кімната. Зуби й Паща, Тріку, ми маємо
Трікова рука метнулась до намиста, очі покруглішали. Біль та злість — рівною мірою.
Мія проігнорувала й те, й інше. Відсунула тарілку.
— Побачимось у колі.
І, не кажучи більше ні слова, вона підвелася та пішла.
Мія задивилася двеймерцеві у вічі. Не побачила там жодного виблиску м’якості. Нічого й близько схожого на те, як він у ліжку на неї дивився, коли пригортав до себе й гладив волосся. Біль також зник безслідно. Він його в Небесному Олтарі залишив.
Ні, тепер вона бачила тільки лють.
Аколіти та клір зібралися довкруж кола. Соліс і його Руки чекали, на долоні шахід тримав срібну монету. Мія й Трік стали одне навпроти одного, їх розділяло десять футів полірованого граніту, плям після кончини Діамо на підлозі вже видно не було.
— Аколітко Міє, обери сторону.
— Сенат.
Монета з різким дзеленчанням впала на камінь.
— Сенат.
Трік вирушив до підставок, витягнув звідти підступний скімітар, розітнув змахом повітря. Пристебнув до іншої руки невеличкий баклер та повернувся на ринг. Очі холодні. Зуби стиснуті.
Мія підійшла до підставок, обрала собі стилет та рапіру.
Пролунав гонг. Пара зустрілась, сталь проти сталі, спритність та моторність проти сили й люті. Тепер уже всі аколіти знали, що Мія з Тріком розділяли ліжко. Вона припускала, що кожен з них чекає, що хтось із них викаже м’якотілість. Дозволить іншому перемогти.
Це було б так романтично, еге ж?
Не минуло й десяти секунд, відколи гонг пролунав, і ця думка впала мертвою на долівку. Трік жадав крові. Обличчя в нього викривилось. Зуби стиснуті. Заплетене в просолені косиці волосся розлетілося навсібіч, коли він замахнувся, цілячи Мії в груди та голову. Дівчина рухалась швидко, та високий двеймерець прекрасно маневрував, він тіснив Мію до краю кола, туди, де її швидкість важитиме вже значно менше. Перевагу несподіванки вона вже втратила — тепер уже всі знали, що її робоча рука не аж така слабка, як вона вдавала, та й такою новачкою, як прикидалася, дівчина не була. Тож Трік лишався насторожі, міцно тримав захист, проріх у ньому не лишав і її рапіру близько не підпускав.
Ятаган свиснув у повітрі, і коли їхні замахи зіштовхнулися, по всій залі пішла гуляти різка луна. Мія заблокувала його меч, клинки зчепилися, вони зблизилися, поки він тиснув на неї всією вагою. Спітнілий. Розчервонілий. Вишкірений.
— А ти наче сердитий на вигляд, доне Тріку.
— Міє, йди нахуй.
— Трохи пізніше, любчику.
Дівчина різко здійняла коліно, і кілька аколітів затюкали, коли те коліно зустрілося з Тріковим пахом. Хлопець нахилився вперед, а Мія ковзнула убік, викрутилась і знову повернулася до центру кола. Трік випростався й різко розвернувся до неї, волосся зметнулося в повітря. Одна рука все ще притиснута до враженого найдорожчого.
— Якщо хочеш, я потім там поцьомаю, — гукнула Мія.
Трік розлючено заревів і ринувся через ринг. Тепер він перетворився на чистий гнів. Те почуття, з яким він тримав її в обіймах, забулось. Мія протанцювала задом наперед і розкраяла йому передпліччя. Ще один випад розітнув хлопцеву туніку й лишив криваву подряпину на животі. Мія всю дорогу шкірилася, дивлячись, як Трік дедалі більше лютиться. Усі аколіти насолоджувались виставою. Превелебна матінка Друзілла спостерігала за нею з усією увагою, і ткаля, і навіть промовець сиділи вже на самих краєчках лав. Соліс дослухався, нахиливши голову набік. Стиснувши зуби. І кулаки.
Тримаючи руку долонею до себе, Мія одним швидким ударом відкинула вбік Тріків ятаган, і той полетів, кружляючи, підлогою. Вона низько присіла, коли Трік замахнувся баклером, ступила вбік, коли він ударив знов. Мія кинулась йому між ноги й занурила рапіру хлопцеві в живіт.
В аколітів аж дихання перехопило. Еш захоплено гукала.