Джей Кристофф – Безніч (страница 88)
— Я певен, що ти не забула мій перший урок, аколітко, — сказав він. — І все ж нагадую, що це Зала Пісень, а не тіней. Якщо я запідозрю, що під час боїв ти не лише зброєю користуєшся, то цього разу позбавлю тебе не тільки робочої руки. Усе ясно?
Мія дивилася в ті порожні очі. І шепнула:
— Ясно, шахіде.
Велетень дозволив монетці впасти на землю. У польоті вона блиснула у світлі вітражів і дзеленькнула, коли впала на камінь.
— Сенатом угору, — доповів Рука.
— Обирай зброю, аколітко Міє, — сказав Соліс.
Мія підійшла до підставок та пройшлася повз лави й лави гострої сталі. Глянула на Джессаміну й витягнула рапіру та стилет. Рудоволоса гмикнула. Довкруж кола здійнялися зацікавлені перемовки, Трік мав відверто занепокоєний вигляд. Мія ніколи не справляла враження, що чогось варта в традиційній бійці з двома клинками в техніках караваджо чи дельфіні. Під час уроків Соліса її постійно шпетили за слабку руку, та й коли Трік намагався її кращих прийомів навчити — теж зірок з неба не хапала. Вона майже бачила в хлопцевому погляді запитання.
Попри всі сумніви, Трік здійняв кулак угору й підбадьорливо кивнув. Та в нього за спиною, посеред інших Рук, між тіней, що сповнювали край зали, завмерла Наєв. Рука загорнулася в плащ, пшенично-золотаві коси обрамляли приховане вуаллю обличчя. І саме жінці, а не хлопцеві Мія кивнула у відповідь.
На противагу Міїному вибору Марцелл узяв собі важкий довгий меч та круглий щит-баклер. Він покладався на свою перевагу в силі й планував швидко закінчити цей бій. Поки вони ставали на позиції, Мія спостерігала за хлопцем крізь гривку. Усмішка зникла з гарного лиця. Усі знали, що тут за ставки. Завершити навчання найкращим учнем. Ще один крок до того, щоб стати повноправним Клинком. Марцелл кивнув Мії, спокійний, упевнений у собі. Як і всі інші, він знав, що це буде проста прочуханка.
Десь у пітьмі пролунав гонг. Марко зробив крок уперед, рубаючи повітря широкими й моцними ударами та чекаючи, що Мія сахатиметься й ухилятиметься. Він уявлення не мав, що в дівчини були геть інші плани. Плани, які вони з Наєв плели впродовж годин, що сніданкам передували. Коли вони атакували — вперед, назад — клинки їхні співали в темряві. Біль, судоми. Тижні й місяці удаваної слабкості на уроках Соліса, коли вона дозволяла, щоб її різали, кололи, постійно розмазували по підлозі — Джессаміна, Діамо, Піп, Петрос — усі вони. І все для того, щоб створити ілюзію слабкості. Гадюка, яка опосумом прикидається. Парша-пес, що стікає кров’ю в куряві.
Усе, як Меркуріо казав.
Третій удар Марко Мія перехопила стилетом, викрутила вбік та вибила вищого на зріст хлопця з рівноваги. Марцелл здійняв баклер, готовий відбити слабеньку Міїну контратаку, як він те сотні разів у попередніх двобоях робив. Та зі швидкістю, якою вона завдячувала тим незліченним годинам з Наєв, із силою, яку вона приховувала під час тих незліченних прочуханок під безжальним Солісовим поглядом, вона змахнула рапірою й лишила на плечі Марко глибокий поріз.
Заскочений зненацька й вибитий з рівноваги хлопець похитнувся. Мія ухилилася, підстрибнула на пальчиках та розітнула повітря вкритим кров’ю клинком.
— То як, Марко, усе ще плануєш ніжно до мене ставитись? — усміхнулась вона.
Хлопець насупився й кинувся в другу атаку, удари його пронеслися в Мії над головою, а вона тільки й того, що від них ухилялася. Дівчина завмирала, крутилася, рухалась, наче танцівниця, й сутичка скінчилася ще одним глибоким порізом — цього разу на передпліччі Маркової робочої руки. Кров бризнула на камінну підлогу. І тут, коли Марцелл нарешті почав усвідомлювати, на яке глибоководдя він заплив, вона кинулась уперед: випад, випад, фінт, випад, вибила меч у нього з руки й спинила клинок навпроти Маркового серця, що аж ходором зайшлося.
— Здавайся, — наказала вона.
Хлопець глянув їй у лице. Перевів погляд на її клинок. Груди в нього здіймалися. Шкіра вкрилась вологою.
— Здаюсь, — вимовив він нарешті.
— Очко! — вигукнув Соліс, і хтось вдарив у гонг.
Мія зробила реверансик, хоча й спідниці на собі не мала, і повернулася до свого місця довкруж кола.
Приголомшені аколіти перемовлялися між собою.
Вуаль Наєв приховала її усмішку.
А от Джессаміна й близько не всміхалася.
Бої тривали весь ранок, кам’яна долівка виблискувала потом і кров’ю. За цей час Озрік майже випатрав Піпа, а Джессаміна спритним, як блискавка, ударом розкраяла Маркові горло від вуха до вуха, та промовець Марій і ткаля Маріелла хутко бралися до загоювання всіх серйозних поранень. Жоден з аколітів у тому колі не втратив нічого, крім кількох крапель пихи.
Наперекір усім очікуванням і попри неприкриту похмурість Соліса, Мія перемогла в трьох з тих чотирьох боїв, що в неї лишалися. По правді (і то дякувати Меркуріо), вона ніколи з мечем у руках незграбою не була, але потаємне наставництво Наєв остаточно її обтесало. Та й сама думка про те, що всі присутні очікують, що вона програє, просто призвела до того, що їй ще більше кортіло повозити колективною мордякою по болоту. Під час сутички з Ешлін вона ту просто наголову розбила (враховуючи, що Еш лідирувала в змаганні Мишолова, її це не дуже засмутило, але «пацями» вона все одно потім помахала) та переконливо здолала Петроса, знезброївши його одним чистим контрударом та зануривши стилет хлопцеві в груди.
Коли відбірковим боям настав край, четвірка найкращих аколітів лишилася стояти біля краю кола, тоді як інші порозсідалися на довколишніх лавах. Непереможними виявилися Джессаміна та Озрік, вони посіли перше та друге місце відповідно. На третьому опинився Трік, він програв тільки Джесс. А на четверте місце — попри всі ті грозові хмари, що явно з’юрмилися над головою Шахіда Пісень, — потрапила не хто інша, як наша Мія Корвере.
— А тепер відбудуться фінальні відбори, — оголосив Соліс. — Обираємо пари.
Руки обіч Соліса вклонилися. Одна простягнула череп, інший витягнув звідти один з чотирьох камінчиків з іменами. Мія уважно, примружившись, спостерігала за тим, що відбувається. Вона відчувала, що в тому порожньому черепі нуртуються тіні. Відчувала гладенькі чорні камені, де викарбувані імена усіх суперників. Сховані за спиною пальці дівчини ворухнулись.
— Аколіт Озрік… — другий камінь, — змагатиметься з аколітом Тріком.
Мія глянула через кола й зустріла холодну посмішку Джессаміни.
— Аколітка Мія змагатиметься з аколіткою Джессаміною.
Соліс кивнув і повернувся до хлопців.
— Аколіти, займіть свої місця.
Мія глянула на Тріка й просяяла усмішкою. Нездоланний Озрік прошкандибав до кола, м’язисті руки аж блищали від поту. Хлопці стали один проти одного, Трік наново підібрав косиці, а Оз тим часом назвав бік монети й виграв.
Трік обрав улюбений ятаган та щит-баклер, Озрік — парні короткі мечі. У пітьми пролунав гонг, сталь зустрілася зі сталлю, двійко молодиків зіштовхнулися, наче хвилі й каміння на залитому бурею узбережжі. Мія мовчки спостерігала, кусала губи. Молилася.
Богиня, схоже, до неї дослухалась.
Після тривалої й кривавої боротьби, на яку Мія та інші аколіти дивилися з жаским благоговінням, Тріку вдалося неможливе. Озрік бився дуже відважно, форму він мав майже ідеальну, та, либонь, десь там, глибоко всередині, Трік просто більше жадав тієї перемоги і втратити теж міг значно більше. Для Озріка сутичка завершилась розпоротим від паху до ребер животом, і повітря сповнив густий штин тельбухів та крові, а ще — Марієва пісня. Соліс вигукнув: «Очко!» — й інші шахіди та аколіти зааплодували, та найголосніше плескала в долоні Мія.
Марій з Маріеллою взялися до роботи, гоячи Озрікові рани. Трік повернувся до лав — мокрий, захеканий. Та коли він зустрів Міїн погляд, то усміхнувся.
— Аколітко Міє, — покликав Соліс. — Аколітко Джессаміно. Займіть свої місця.
Мія кинула погляд на той бік зали. Помітила Діамо, що сидів на лаві поряд з іншими аколітами. Він теж до неї посміхався — криво й самовдоволено.
— Шахіде, я зголодніла, — сказала Мія. — Котра зараз година?
— Майже полудень, — відповів Соліс. — Але поїмо ми тільки після того, як минуть усі відбори. Займи своє місце в колі.
Мія повільно підвелася, потягнулася, торкнулася пальців ніг. М’язи в неї нили, і, попри всі укріплювальні вправи, робоча рука в неї все одно боліла. Вона провела пальцями по волоссю, міцніше заплела косу, поки Джессаміна совалася туди-сюди на своєму місці. Вона не відривала зелених очей від супротивниці. Хитрість хижака й тваринна лють.
— Зуби й Паща, давай уже швидше облажайся, Корвере.
Мія глянула на Тріка. Хлопець підбадьорливо кивнув і швиденько підморгнув. І, нарешті, з тінями, що ворушилися за її спиною, Мія ступила на своє місце.
Соліс подивився сердито й повернувся до Руки обіч себе.
— Аколітко Джессаміно, назви бік.
— Трійця.
У повітрі зблиснула монетка. Перегорнулася, знову перегорнулася.
— Сенатом угору, — проголосив Рука.
— Аколітко Джессаміно, — промовив Соліс, — обирай зброю.
Рудоволоса кинулась до підставок. Зі звичним вишкіром кинула через плече погляд на Мію. Пройшлася туди-сюди вздовж мечів, ніби не знала, що його обрати, тримаючи пальчик біля вуст, наче дівуля, яка на базарі плаття собі обирає. Та нарешті спинила свій вибір рівно на тому, чого Мія завжди й чекала: рапіра та стилет, улюблена комбінація усіх бійців-караваджистів. Клинки були гострі, немов ті голки, і пронизливо свиснули, коли Джессаміна покрутила ними в повітрі. Дівчина повернулася в коло й схилила голову перед Мією.