Джей Кристофф – Безніч (страница 87)
— Знаю.
Очі її ковзнули безіменними гробівцями. Непозначені могилі тих, хто пав. Вона глянула на камінь під ногами. Тисячі жертв Церкви під підошвами її чобіт. Їй і понині здавалося це дивним: що служники Нії не мають імен, які позначили б їхню загибель, зате ті, кого вони прибрали з цього світу, — до скону увічнені в граніті. Думала про Різанину на Істиннотьму. Про десятки померлих від її руки. Про сліпуче світло. Про Рема. Дуомо. Скаеву.
Її мати.
Батько.
Пролунали ранкові дзвони, та вона лишалася на місці.
Хвилини минали непоміченими, та вона дивилася.
Богиня дивилась у відповідь. Як завше, мовчазна.
Мія зітхнула. Повільно кивнула.
— Усе ідеально.
Усі інші аколіти вже зібралися в Залі Пісень — ситі й відпочилі. У центрі кола стояли четверо Рук у чорних рясах, одне з них тримало в руках людський череп з відпиляною маківкою. За ними бовванів шахід Соліс, звівши догори незрячий погляд. Мія прийшла однією з останніх, її спізнення тільки Ешлін перевершила, яка забігла до зали, коли вже кілька секунд до початку лишалося. Шахід Пісень перевів блідий погляд на дівчину й скривив вуста.
— Дуже приємно, що ти до нас доєдналася, аколітко.
— Дуже… приємно… бути тут, — відхекувалась Еш.
— Боюсь, це ненадовго.
Соліс повернувся до інших та промовив:
— Настав час Випробування Пісень. Правила я пояснюватиму лише раз. Слухайте уважно. Випробування почнеться з відбору. Кожен з вас має провести п’ять боїв з п’ятьма випадково обраними противниками. Кожен бій триває, поки хтось не поступиться чи не зазнає смертельного поранення. Промовець Марій і ткаля Маріелла люб’язно погодились приєднатися до нашої розваги.
Соліс вказав на дві постаті поруч із підставками для зброї.
— Вони якомога швидше загоять будь-яку рану, що виведе вас з ладу. Під час бою ви можете звернутися по їхню допомогу будь-якої миті, але це означатиме програш. Також ви програєте, якщо вийдете — чи будете змушені вийти — за межі кола впродовж бою. Наприкінці відбору четверо аколітів, які перемагали найчастіше, потраплять до фіналів. Будь-який програш у фінальних боях призводитиме до вибраковки. Той, хто переможе в останньому двобої, завершить курс найкращим учнем зали.
Порожній погляд Соліса ковзнув по аколітах.
— Запитання?
— Шахіде, нас тут тринадцятеро, — сказав Марцелл. — Що ви робитимете з непарним числом?
— Змагатимуться тільки дванадцять аколітів. Аколіт Діамо відмовився від змагань.
Мія глянула по той бік кола — на Діамо, що стояв, склавши руки на грудях, і посміхався саме до неї. Ешлін, яка мала такий вигляд, неначе спала не більше за Мію, шепнула братові, що стояв поруч:
— Я перша в Кишенях, але все одно змагаюся і в Піснях. Діамо не настільки хороший фехтувальник, як Джессаміна, але будь-який шанс краще за жоден, правда ж?
Озрік похитав головою.
— Може, якби ти не проводила так багато часу в Богодолі, то знала б, що в цих стінах відбувається.
— Зуби й Паща, Озе, то ти скажеш чи ми тут у здогадайки бавитимемось?
— Пішов поголос, що цього ранку Діамо віднайшов Павуковбивцеву формулу.
Мія відчула, як у неї шлунок перекрутився.
— Діамо? — просичала Еш. — Та в нього до отрут руки стоять, як у тої колоди…
Озрік знизав плечима.
— Я тільки кажу, що почув. Перед сніданком він до Павуковбивці ходив. У руках мав нотатник. Шахіда опечатала залу, та за якийсь час Діамо звідти вийшов — і весь такий як огірочок. Пішов одразу до Соліса та знявся зі змагань.
Еш глянула на Мію.
— Може, вони записи Лотті мали?
Мія похитала головою.
— Я не думаю, що Карлотта розгадку знайшла.
— А де тоді ти, Корвере,
Мія важко глитнула. Подивилась на Тріка. Тоді на Павуковбивцю, яка сиділа поруч з превелебною матінкою. Ці двоє поринули в розмову, часом зиркаючи на Діамо. І на Мію.
— У себе в кімнаті, — промовила дівчина.
— А. Ну тоді все гаразд.
Трік глипнув на Мію.
— Хіба що ти минулої ночі свою кімнату полишала…
Ешлін переводила погляд з однієї на іншого.
— Тільки не кажи, що ти це зробила.
Мія безмовно спостерігала за Діамо. Краєчком ока побачила Джессамінину «а от хуй тобі»-посмішку. Зелений гадючий блиск. Мерехтливий погляд Павуковбивці.
— Зуби й Паща, Корвере, — видихнула Еш. — Ти лишила нотатки й пішла розважитись? Та не може малюк Трікі бути
Обличчя Тріка сприкрилось, він розтулив рота, щоб…
— Прірва й кров, та зверніть уже увагу, — зашепотів Озрік. — Вони починають.
Еш, міцно стиснувши губи, озирнулася на Соліса та його асистентів. Рука, що тримала череп, передала його іншій служниці, яка поруч стояла. З порожнього черепа витягнули гладкий чорний камінець, де було вказано ім’я, і його здійняли над аколітами.
— Марцелл Доміціан.
Коли назвали його ім’я, гарненький ітреєць підвів погляд.
— Тут.
— Ступи вперед, аколіте, — наказав Соліс.
Марко кивнув і став посеред кола. Хлопець нахилив голову вбік, поки шия не хруснула, витягнув руки й торкнувся пучками пальців ніг. Рука підхопила камінець, витягнула його і зачитала:
— Мія Корвере.
Мія побачила, як Марко сам до себе підсміхнувся, Діамо та Джессаміна обмінялися вишкірами. Марко був досвідченим мечником і мав хороші шанси потрапити до фінальної четвірки. У кожному їхньому спарингу він уміло розмазував Мію по підлозі, і всі присутні про це знали.
Мія повагалася на краю кола. Соліс повільно здійняв брову.
— Аколітко?
Мія глибоко вдихнула й увійшла до кола, тихо, як та кішка. Ішла впевнено. Дихала спокійно. Вона стала на своє місце в центрі кола, між нею та супротивником залишався Соліс. Аколіти перезирнулися, і вуста Марко вигнулись:
— Не бійтесь, моя доно, — промовив він. — Я ніжним буду.
Мія зміряла його нищівним поглядом. Марко вишкірився. Хтось із Рук простягнув уперед долоню, на якій лежав срібний «священник», показав монету з обох боків, щоб стало ясно — обману тут нема. На одному боці виднілося переплетене троєсонце. На іншому — опукле зображення будівлі Сенату в Богодолі на тлі Ребер, що здіймалися до небес.
— Аколітко Міє, обери бік.
— Трійця.
Монетка злетіла вгору. Рука Соліса метнулася швидше за муху й вихопила монетку з повітря. Блідий, як та черва, погляд шахіда свердлив очі Мії.