Джей Кристофф – Безніч (страница 80)

Мія вдивлялася в обличчя шахідів. Сліпий погляд Соліса. Прекрасна маска Аалеї. Вони вже все вирішили. А благати — це просто не її шлях.

— Ні, превелебна матінко.

— Дуже добре. Враховуючи докази і не маючи свідчень на користь протилежного, твою провину доведено. Зважаючи на характер тутешнього навчання та майстерність, з якою було здійснено вбивство, страти ти уникнеш. Утім, усіх вас окремо попередили, що покладання краю життям товаришів-аколітів заборонено, тож ми маємо призначити покарання. Ти мусиш пройти через криваву покару. П’ятдесят батогів.

Зненацький наплив страху змусив Мію стиснути зуби, Пан Добрик здійнявся в її тіні. Зуби й Паща, п’ятдесят батогів. Цить лише половину від цього отримав, і його це мало не вбило. Вона глипнула на блакитноокого хлопця, що стояв у самому кінці півкола аколітів. Дівчина могла присягнутися, що він їй легенько кивнув. У голові забринів материн голос.

Ніколи не сахайся. Ніколи не страшися. І ніколи, нізащо не стирай з пам’яті.

Вона перехопила погляд Тріка й знову похитала головою. Не варто йому було тепер зізнаватися й самому покарання отримати. Як би вони про правила не розводилися, це ж школа убивць була — принаймні злочин, у якому Мія начебто завинила, викликає певну повагу. А кричуще порушення встановленої матінкою комендантської години, щоб трохи пообжиматися з переляку?

Та вони з нього шкуру здеруть. Буквально.

— Ба більше, — продовжувала Друзілла, — оскільки твоїм мотивом здійснити цей злочин було бажання здобути перевагу в Істинах, надалі тобі заборонено брати участь у змаганні Павуковбивці, і ти не зможеш претендувати на верхню позицію в списку зали.

Мія так заточилася, немов матінка її по животу вгатила. Стати найкращою ученицею в Істинах було її найкращим шансом на ініціацію, і всі про це знали. Без Павуковбивцевого змагання Мія ніколи не зможе стати Клинком. І що тоді з нею станеться? Її посилатимуть до Останньої Надії разом з Наєв? Чи вона сторожитиме кривавий басейн у якійсь дірі на кшталт Елая чи Чертога Мерця? Як вона помститься Скаеві та іншим, якщо тільки як служниця прославиться?

Мія обдивилася навколишні обличчя. Соліс посміхався. Джессаміна шкірилася так, наче для неї всі Великі Десятини водночас настали. Діамо мало не стікав слиною від радісної нетерплячки. Матінка Друзілла кивнула Рукам, що Мію оточували, і вони схопили її за руку. Усе, що могла зробити, — намагатись триматися. Коли вона стиснула зуби й дозволила підвести себе до залізних кілець біля постаменту статуї, чорнява навколо затріпотіла. У затінку Мія помітила Маріеллу та Марія. Обличчя промовця було незворушним, а от на скривавлених губах ткалі проступила посмішка.

Вона розім’яла пальці.

Руки схопилися за її сорочку, і Мія напружилась, коли вони вже наготувалися оголити їй спину. Вона подивилася на богиню, що височіла над нею, у ті порожні очі, що супроводжуватимуть її, хоч би куди вона йшла.

Дай мені сили…

— Спиніться.

Мія зітхнула. Полегша й гнів змішалися разом.

От чортів дурень…

Мія озирнулася. Усі погляди були прикуті до Тріка. Хлопець ступив уперед і дивився на шахідів.

— Матінко Друзілло, зупиніть це.

— Повернися до свого місця, аколіте. Присуд зроблено. Покарання має відбутися.

— Тріку, не треба, — просичала Мія.

— Присуд неправильний. Мія не могла вбити Карлотту.

— Мене не цікавить твоя оцінка її вдачі, аколіте.

— Та я не про її бісову вдачу кажу, — різко промовив Трік. — Мія не змогла б вчоробороту вбити Карлотту так, щоб я про це не знав.

— І чому ж це?

— Тріку, спинись!

Трік не звернув уваги на Міїне прохання й подивився на ткалю. Губи в нього пересохли. І попри те, що він знав, яке покарання на нього чекає, він усе одно заговорив:

— Бо я був у неї в кімнаті з нею разом.

Клір перезирнувся — як не рахувати Соліса, який похмуро витріщався на стелю. Друзілла глянула на Маріеллу з братом, знову перевела погляд на Тріка.

— То ти визнаєш, що був поза своєю кімнатою після дев’ятих дзвонів?

— Мене всю безніч там не було. Еш може підтвердити. Вона бачила мене в Міїному ліжку цього ранку.

Друзілла повернулася до Ешлін:

— Чи це правда, аколітко?

Еш прикусила губу. Кивнула неохоче:

— Так, превелебна матінко.

— Тож Мія Лотті вбити не могла, — продовжував Трік. — Попри всі ваші «докази». Ви не можете викинути її з Павуковбивцевого змагання. Ми з нею весь час в одному ліжку провели.

— І чому ти не поінформував нас про це раніше?

— Бо я попросила його цього не робити, — сказала Мія.

— Ви не можете викинути Мію з випробування Павуковбивці, — наполягав Трік. — Стати Клинком — це для неї все. Вона цього не робила.

Друзілла подивилася на Мію. Клір подивився на матінку.

Дівчина зачаїла дихання, хвилини минали, наче ті роки. Примарний хор співав свій гімн посеред темряви, пульс калатав у Міїних венах. Клір стишено перемовлявся, і все, що Мія колись робила, за що стікала кров’ю, завмерло цієї миті на терезах. Їй кортіло поцілувати Тріка. Кортіло добряче йому зацідити. Він їй суперником був. Першим, останнім, довічним. Вона його не кохала. Він її не кохав. У пітьми для такого місця нема, і вони обоє це знали. Чому він ризикнув усім цим заради неї? Бо вона для нього ніколи б цього не зробила.

Нарешті матінка Друзілла заговорила, сповільняючи мерехтіння Міїних думок.

— Дуже добре, — промовила стара жінка. — У світлі цих нових доказів можна дійти висновку, що провина аколітки Мії не є беззаперечною, тож її покарання може виявитися необґрунтованим. І нехай це сталося дещо запізно, клір мусить привітати чесність аколіта Тріка. Дуже схвальна хоробрість, враховуючи ціну, яку треба за неї заплатити.

Друзілла повернулася до Рук, що стояли навколо неї.

— Зв’яжіть його.

Одягнені в ряси постаті оточили Тріка й потягнули його до постаменту. І весь цей час Друзілла вела далі:

— Попри всю чесність, дуже прикро, аколіте Тріку, що покарання, яке прикликав на себе аколіт Цить, не було доста переконливим, аби відрадити неофітів від порушення комендантської години. Можливо, твоє власне запобіжить подальшому непослуху.

Вона повернулася до Маріелли.

— Сто батогів.

Шеренгою аколітів пробіг шепіток, Трік пополотнів. Навіть якщо Марій не дозволить йому стекти кров’ю, навіть якщо Маріелла стане на заваді смерті, біль від ста батогів запевно його вб’є. Після всього, крізь що він пройшов, після всіх страждань Тріку судилося померти тут, у череві темної гори, божевільно волаючи і благаючи про смерть.

Заради неї він ризикнув усім. І, правду кажучи, він знав, чого це вартуватиме.

І знав, що вона для нього цього ніколи б не зробила.

— Превелебна матінко, — промовила Мія. — Зачекайте.

Дівчини торкнувся холодний блакитний погляд.

— Аколітко?

Вона глибоко вдихнула. Тінь ворухнулася в неї під ногами.

Чи вона?..

— Це я попросила Тріка прийти до мене в кімнату. Принаймні наполовину — це моя провина, — Мія зібрала всю рішучість. — І половину покарання теж мушу витерпіти я.

У залі було тихо, наче в гробівці. Превелебна матінка провела поглядом вздовж зібрання шахідів, мовчки питаючись у кожного по черзі. Мишолов знизав плечима. Соліс похитав головою, наче був готовий побитися об заклад, що спостерігати за тим, як з Тріка шкуру спускають, завдасть Мії більше страждань, ніж власне покарання. Та Аалея кивнула, і Павуковбивця теж погодилась, хоча й неохоче — вона не зводила з Мії темних очей. Друзілла приклала пальця до вуст і замислено нахмурилась.

— Зв’яжіть обох, — зрештою оголосила вона.

Руки підвели Тріка до статуї й замкнули кайданки навколо його зап’ястків. Увесь цей час Мія дивилася на Тріка, хитаючи головою. Хлопець подивився у відповідь, обличчя витягнулося, в ньому — ні кровинки.

— Ну ти, бля, дурне, — шепнули вони водночас.

Мія відчула, як з неї зірвали сорочку. Вона притиснулася до каменя, проти її тіла його поверхня здавалась прохолодною, оголена шкіра взялася сиротами. Вона озирнулася через плече й побачила позаду Марія з Маріеллою. Апетит Пана Добрика вже не ладен був її страх подужати. Пульс пришвидшився.

А для Тріка це як мине?

Схоже, у хлопця не виходило відновити дихання, він рвучко втягував повні легені повітря крізь стиснуті зуби. Широко розплющені очі не відривалися від каменя, до якого його прикували. Мія простягнула руку в кайданах і дотягнулася пучками до його пальців, міцно стиснула.

— Тримайся за мене, — шепнула вона.