Джей Кристофф – Безніч (страница 79)
— Годі! — різко промовила Друзілла. — Я тут господарка. Не до неї звертайся, а до мене. В ім’я Благословенної Велительки, наказую тобі.
Пан Добрик повернув голову й пильно подивився бездонним поглядом на Друзіллу.
— Пане Добрику,
Не-кіт смикнув хвостом. Обдивився стару жінку з голови до ніг.
Запала тиша, і Мія могла присягнутися, що почула, як Марій пирхнув. Не-кіт глипнув на неї і, здається, похитав головою, наче кажучи, що вона мусила більше йому довіряти.
— Ти мене за дурепу маєш, малий їздець?
Пан Добрик кивнув на Мію:
Друзілла сердито загарчала, підхопилась з місця й сіла за бюрко. Марій прогулявся вздовж альковів, знову торкаючись одного фіала, іншого, і ледь помітно посміхався. Стара жінка склала пальці «хаткою».
— Аколітко Міє Корвере. Тобі заборонено полишати свою кімнату. Тобі приноситимуть їжу та все, що ти потребуватимеш для навчання. Тобі заборонені всі контакти, і стежити за цим буде Рука, що залишатиметься на сторожі біля твоїх дверей. Цього вечора клір збереться, щоб обговорити твою долю.
Обабіч Міїного крісла виринуло двійко Рук. Мія зрозуміла: у тому, щоб і далі гнівити матінку, сенсу нема, тож повільно підвелася, низько вклонилася й швидко вийшла з покоїв Друзілли. Руки прослідували за дівчиною до її спальні, провели досередини й замкнули двері. Швидкий позирк крізь замкову шпарину довів, що в коридорі зачаїлися фігури в каптурах.
Кімнату Мії перегорнули догори дриґом: шухляди повитягували, постіль зірвали з ліжка. Мія ляпнулася на голий матрац, підпалила сигарилу й подивилася у стелю.
— От срань.
В узголів’ї матеріалізувався Пан Добрик і подивився вниз — просто їй у вічі.
— Ага, — відкашлялась Мія. — Ти вже вибач за оте.
— Прірва й кров, та напишу я тобі таке гарненьке на позолоченому пергамені й потім проспіваю його з вершини гори. Нам є зараз про що думати, хіба ні?
— І чому ти такий упевнений? Вони можуть з мене взірець зліпити.
Мія дихнула не-котові в обличчя димом.
— Її Карлотта звали, Пане Добрику.
— Ой, ага, може, вони навіть стрічечку мені до цицьок почеплять.
—
Дівчина глибоко затягнулася й видихнула сіре прокляття.
— А хто ще тоді?
— Цить, може? Але Озрік та Марцелл теж непогано на тому знаються.
Мія втягнула дим, думки стрімко зірвалися в біг. Із Джессаміною треба кінчати. Проте, якщо вона чи Діамо просто візьмуть і помруть, клір негайно її запідозрить. І в будь-якому разі зарано цим перейматися. Та й який сенс плани, що Джессаміни та Діамо стосуються, снувати, поки вона не знає, яким буде висновок про смерть Карлотти. Мішок з її проблемами стане набагато легшим, якщо клір її на горло стратить…
Замість того щоб вештатись без діла, Мія повернулася до роботи над Павуковбивцевою формулою. Влаштувалась, згорбившись на розореному ліжку, і швидко записувала думки до оправленого в шкіру нотатника. Минали похмурі години, Пан Добрик пропонував ту підмогу, до якої був придатен. Головоломка відволікла її від думок про клір, про ймовірність того, що всі її ретельно розбудовані плани за кілька годин можуть по воді піти. Що б Меркуріо сказав у ситуації, коли все навколо на шматки розвалюється?
«Зосередься на тому, що можеш змінити, — порадив би він. — А все інше якось саме влаштується».
Мія зітхнула.
За кілька годин стук у двері вирвав Мію з аркімічного танку, що буяв у неї в голові, і повернув до тьмавого світла. Вона встигла, не дуже це усвідомлюючи, викурити половину зі свого сигарилового запасу, і чашка, що стояла поруч із ліжком, попелом була по вінця повна. Горло в дівчини дерло, голова пливла. Вона розчавила останній недопалок та скривилась.
— Зуби й Паща, треба з цим зав’язувати.
Пан Добрик пильно витріщався на неї із затінку.
— О, браво. Ми довго над цим думали, правда ж?
— Непогано час минув.
— Гаразд, гаразд, годі вже. Останнє, що мені треба перед стратою почути, — це те, як ти критикуєш мій підхід до вибору пенісів.
Тук-тук-тук.
— Аколітко. Тебе прикликають до Зали Жалоби.
Мія підвелася з ліжка. У животі страху не було. Серцебиття упевнене. Вона поховала в одязі з десяток ножів, твердо наміряючись боротися, якщо їй і справді смерть загрожує. Задумалася, що ж чекатиме її там, під поглядом статуї.
По той бік дверей на неї чекали шестеро Рук, каптури приховували їхні очі. Поряд з ними стояв шахід Мишолов із шаблею з чорнокриці, почепленою до пояса. Знайомої срібної посмішки видно не було.
— Шахіде, — кивнула Мія.
— Ходімо з нами, аколітко.
Мію провели коридором до Зали Жалоби. Вона відчувала присутність Пана Добрика у своїй тіні, він пив її страх так швидко, як тільки міг. І все ж таки той страх почав просотуватись. Потом на долонях. Легкістю в шлунку. Вона не помре на колінах, наче якесь зарюмсане дитя. Але ж вона так тяжко працювала, зайшла так далеко. Перечепитися й впасти майже на фініші через щось отаке?
Темрява здіймалася навколо дівчини, тиснучи з усіх боків. Реагуючи на її дедалі сильніший гнів. На зростання її тривоги. Темрява була готова до її наказів, якщо вона того забажає. Якщо тільки їй вистачить волі потягнутися й схопитися за неї. Колись таке вже трапилось. Не так уже й давно. Їй було чотирнадцять. Кам’яні стіни. Крики повсюди. Кров на її руках.
Клір зібрався під гранітним поглядом Нії. Були там й аколіти. На одну людину менше, ніж на останніх зборах. Трік подивився на неї — з мукою на лиці. Вона похитала головою й міцно стиснула губи. Мовчки попереджаючи його, щоб чинив так само.
Вітражне світло лилося на підлогу — криваво-червоне й примарно-біле, десь оддалік співав хор. Мію підвели до порожнього місця перед кліром. Обличчя шахіди мали похмурі, превелебна матінка — найтемніше.
— Аколітко Міє. Клір докладно обговорив смерть аколітки Карлотти. Нехай беззаперечні докази твоєї провини відсутні, не можна ігнорувати знайдені у твоїй кімнаті сліди крові та прихильність убивці до лівої руки. Ба більше, у тебе був неспростовний мотив. Після смерті аколітки Карлотти ти маєш найкращі шанси завершити навчання найкращою ученицею в залі Павуковбивці. Як не рахувати вже сказаного сьогодні вранці, чи хочеш ти щось промовити на свій захист?