Джей Кристофф – Безніч (страница 65)

Він ухопив її за волосся міцніше, пульс його пришвидшився. Груди здіймалися, наче його легеням бракувало повітря.

— Міє, — видихнув він. — Я…

Вона відчула, як він, пульсуючи, здибився між її вуст. Притягнув її ближче, ще ближче, ще. Його спина вигнулася, ноги затремтіли. А тоді він простогнав її ім’я, кожен м’яз у його тілі напружився, і рот її сповнили бризки солодкувато-солоного жару. Дівчина застогнала, ця влада п’янила її. Вона й далі стискала руку, рухаючи її по всій його довжині, витискаючи кожну краплю до останньої, поки він не відсунув її з видихом аж болісної насолоди, намагаючись сповнити легені тремтливими вдихами.

Вона піднялася з колін, на блискучих вустах з’явилася підступна посмішка. Пирхнула, коли побачила його погляд: невіра, голод, відзвук утіхи. Він заледве був здатен стояти чи дихати, а чи говорити. І все з ним зробила вона — за якісь кілька митей.

«Оце ж Аалея на увазі й мала», — зрозуміла вона.

— З тобою все добре? — спитала вона.

Він люто змигнув. Потрусив головою.

— Може, дай мені хвильку.

Дівчина зі сміхом розвернулася та ляпнулася на його ліжко. Укривала все ще були теплі, від хутра точився його аромат. Хлопець упав поруч з нею — голий, хоча вона все ще була повністю вдягнена. Відкинув косиці з очей та подивився на неї з-поміж подушок.

— Будь ласка, не подумай, що я в претензії, але що це взагалі було?

— А що, для цього завжди причина мусить бути?

— Зазвичай.

— Ти мені подобаєшся, — знизала Мія плечима. — І мені кортіло дізнатися, чи в мене це вийде. Поки шахіда Аалея не притягнула якось там ліїсянського раба в розквіті юності, щоб ми на ньому тренувалися.

Трік коротко реготнув.

— Щось я не думаю, що це вся правда.

— Я… мені не подобається лишатись самій. Те, що я бачу, коли очі заплющую…

Вона насупилась і похитала головою, коли слова збунтувалися. Трік провів пальцем по її щоці, обвів лінії вуст.

— Я й своїх демонів маю. І ти мені дуже подобаєшся. Я просто подумав… чи це мудро?

— Ти про яке таке «це»?

— Ну, це. Ми, — він змахом обвів темряву навколо них. — Ми тут ненадовго. Навіть якщо припустити, що ми завершимо навчання Клинками, нас відправлять до різних каплиць. Міє, ми ж убивцями-найманцями станемо. Життя, яке нас чекає… воно не з тих, що завершується «і жили вони довго й щасливо».

— І ти думаєш, що мені цього треба? Довго й щасливо?

— Та ж у цьому вся загадка, хіба ні? — зітхнув Трік. — Я не знаю, чого ти хочеш.

Вона перекотилася через ліжко й схилилася над ним, спершись на лікоть. Довге чорне волосся вкрило його шкіру, погляд зосередився на цих милих горіхових очах.

— Ти ідіот.

— Правду кажеш, — усміхнувся він.

Вона поцілувала його, розтуливши вуста. Ковзнула долонею грудьми, пагорбами й улоговинами живота, відчуваючи, як м’язи напружуються на противагу м’якості його губ. Очі заплющились. Сама в пітьмі, але ж геть не одна.

Вона перервала поцілунок і подивилася йому в обличчя. Ці жахливі кривульки ненависті на шкірі. Ці шрами. Ці прегарні бездонні очі.

— Просто тримай ті сни подалі. Це все, про що я прошу. Зможеш це зробити? Для мене?

Він перехопив її погляд. Повільно кивнув.

— Зможу.

Вона взяла його долоню, потягнула до себе. Притиснула до своїх грудей, скерувала вздовж пружного живота, допомогла пірнути у бриджі. Пальці його пробіглися копицею волосся, розшукали те, що нижче, і подих застряг у неї в легенях.

Вона відчула, як він розтулив її губи, застогнала, коли пальці його ніжно обводили лінію за лінією. Вона потягнулась униз, знову шукаючи його прутень, та він штовхнув її на спину, і вправні порухи його пальців пронизували її хребет захопливим тремом.

— Моя черга, — шепнув він.

Мія відкинулась назад, застогнала, коли він поцілував її в шию, підбадьорливо засичала, коли він вкусив її — міцно, ще міцніше. Він задер її сорочку, і вона занурила пальці в його волосся й охнула, коли його язик почав кружляти навколо затверділого горбочка її соска. Він глибоко втягнув пипку до рота, а пальці й далі робили щось магічне в неї між ніг. Від цього осердя хвилями ширилось тепло, стегна в неї тремтіли, вона сочилася жагою. Він смикнув за зав’язки на її бриджах, стягнув штани до щиколоток, зачепився за чоботи. Вона рвучко скинула взуття, хоча бриджі все ще чіплялися на одну ногу, і звивалася на ліжку, поки він погладжував її, описуючи наполегливі кола в найніжнішому з її місць.

— О Доньки, — видихнула вона. — О так.

Він опустився між її ногами навколішки, одна рука обережно накрила груди, інша — кресала полум’я з її міжніжжя. Поцілувавши її ще раз у вуста, він нахилився над її тремтливим тілом. Лишив доріжку палючих цілунків через груди, спустився до живота. Вона знала, куди він прямує, і раптом знову злякалася, очі в неї широко розплющилися. Рука її заплуталась у його волоссі, і вона різко смикнула його вгору.

Хлопець підвів погляд, і з-під сліпучої жаги в ньому визирнуло запитання.

— Ти не мусиш цього робити, — видихнула вона.

— Але я хочу, — промовив він.

Він підняв її ногу, поцілував ніжну шкіру в колінній западині, і від цього дівчину обійняв дрож. Повільно провів пучками пальців по напруженому животу. Проклав вустами доріжку вздовж внутрішнього боку її стегна, лоскочучи щетиною, зволожуючи диханням її шкіру. Нарешті хіть переборола острах, вона занурила пальці в його косиці й потягнула хлопцеву голову нижче. З навмисною, болісною повільністю він спускався спіралями нижче, ближче, злизуючи свіжий піт та змушуючи її стогнати, а дихання все пришвидшувалося. Хлопець спинився, щойно сягнув її губ, вдихнув її глибоко, неначе вона була повітрям, а він — потопельником. Вона заскімлила, благаючи без слів. А тоді він ніжними пальцями розсунув складочки, і вона вперше відчула доторк його язика.

— О богине, — простогнала вона.

Спочатку він її ледь торкався, ніжно-ніжно, описуючи крихітні кола навколо набубнявілого пуп’янка. Спина її вигнулася дугою, ноги здійнялись у повітря, пальці судомно випрямилися. Він бавився з нею, язик мерехтливо занурювався досередини й виринав назовні, і поміж ніжними атаками його вуст вона відчувала порух прохолодного повітря. Відчуття підкорили її, знезброїли й повністю віддали на його милість. Та, Доньки Божі, як вона цього хотіла. Насолоджувалась цим. Хапалася за його волосся, притискала його дужче, жадаючи, щоб він напирав міцніше, брав її, смакував її, змусив її палати.

Хлопець ритмічно рухав язиком, а Мія, підкотивши очі, металася на ліжку. Жар усередині неї зростав, болісний, всепоглинальний, невиразні благання сповнювали повітря. І щойно вона подумала, що більше не витримає, як відчула інший натиск, палючий та наполегливий. І розтуливши її вологі губи рукою, він повільно занурив у неї палець.

У голові в неї вибухнули іскри. В очах — сліпуче світло. Мія стогнала, поки він взявся до роботи, погладжуючи, натискаючи, цей ритм збігався з пришвидшенням рухів його язика. З кожним різким зітханням вона здригалася все дужче, звиваючись, коли всередині неї здіймалася хвиля — все вище, все гарячіше — і тиснула на потаємну греблю. Трік пустив у діло пальці та рот, язик та подих, зірки вибухали під її повіками, лайка рвалася крізь зуби: «О, бля, бля, бля», — поки гребля не тріснула й хвиля не прорвалася крізь неї. З вуст зірвався безслівний крик, спина вигнулася, голова відкинулася, коли вона мовчки вигукувала його ім’я.

Трік сповільнив рух, прибрав руку, але й далі вимальовував язиком обережні кола на її просякнутих вологою губах. А тоді він поцілував її, ніжно-ніжно, немов її міжніжжя було вустами, а він прощався з ними назавжди.

Він підвів голову, Мія виплутала пальці з його волосся. Хлопець кривувато посміхнувся.

— А з тобою все добре?

— Де… прірва свята… де ти такого навчився?

Хлопець вишкірився, підтягнувся на ліжку та впав обіч неї.

— Там, де й танцювати. Шахіда Аалея дала кілька вказівок — на той випадок, якщо мені колись доведеться спокусити якусь доньку хребцеродженних чи ще когось такого штибу.

Мія зітхнула. Серце все ще калатало в її грудях.

— Треба буде подякувати, коли наступного разу її побачу.

Трік усміхнувся, нахилився нижче й поцілував її. На вустах його вона відчула власний смак, язики їхні переплелися. Вона опустила руку й зрозуміла, що він усе ще твердий як камінь і гарячий як залізо. Вона хотіла більшого. Та десь там, між задніх думок, холодним полум’ям розгорівся страх, роздуваючись тієї миті, коли вона хвицьнула ногою, звільняючись від другої холоші, підтягаючись вище й розсуваючи ноги. Вона стягнула сорочку, і він схилився над її грудьми, цілуючи, покусуючи. Вона відхилилась назад, схопила вогненний спис його прутня й притисла до своїх зсудомлених губ. Пробіглась пальцями вгору-вниз, жадаючи, щоб він просто пірнув, дюйм за дюймом, до самого дна.

— Я тебе хочу, — видихнув він. — Матір блядської Ночі, я тебе хочу.

Її вуста знайшли його, її дихання торкнулося його шкіри.

— І я також. Але…

— Але що?

— Я не певна, чи це безпечно.

Він завмер над її стегнами, торкнувся вустами грудей, підтягнув її нижче, коли вона скерувала його поміж своїх спраглих губ. Самий кінець ковзнув усередину — о Донькі Святі, як це було хороше, — і вона мало не забулася. Жага. Потреба. Ще ніколи в житті вона нічого так не жадала й не потребувала. Та вона вчепилася пальцями в його волосся, й відірвала його голову від спраглих пипок. Відкинулась назад, дозволила йому зануритися в неї на ще один дюйм, застогнала самим своїм єством. А тоді завмерла. Ухопилась міцніше та витягнула його із себе, лишивши саму пустку. Він зітхнув, а вона посміхнулася, грайливо ляснула хлопця, пхнула його знову на ліжко й ковзнула на просякнуті потом хутра поруч із ним.