Джей Кристофф – Безніч (страница 62)

Трік безгучно потягнувся рукою за спину, взяв її за руку й стиснув.

Отам, у просякнутій потом пітьмі, хвилини тягнулися цілу вічність. Та хоч би що то було, воно проминуло, не звертаючи уваги на молодих людей, просто повільно повзло собі між полиць. Мія з Тріком трималися вкупі й тихо, як мишки, дослухалися, поки істоти вже не було чутно.

— А тепер ми можемо звідси вшитися? — нарешті просичав Трік.

— Гадаю… та-а-а-а-ак.

Мія скинула тіньовий плащ і підняла Тріка на ноги. Дівчина видерлася на полицю й роздивилася море книжок, шукаючи вихід з цього лабіринту. Удалині вона побачила вихід з читальні й зморгнула, переборюючи оманливу гру світла. Здавалося, що до тих дверей цілі милі…

— Щось ш’каєте?

Коли в тінях прозвучав голос, Мія з лайкою ледь із власної шкіри не вистрибнула. Трік крутнувся на місці, косиці розлетілися, у руці опинився клинок.

Мія почула, як чиркнув кремінь, побачила полум’я, що відбилося в неможливо товстих окулярах, два віхті білого волосся. У повітря здійнявся шлейф диму з цинамоновим ароматом, і на освітлене місце ступив хроніст Аелій, який штовхав возик з небезпечно високим стосом книжок. Попереду возик мав табличку «ПОВЕРНЕНІ КНИЖКИ».

— Зуби й Паща, тут, бляха, всі навпочіпки ходять? — спитав Трік.

Старигань сліпучо-біло всміхнувся й видихнув сірий дим.

— А ти з легкозбудливих, еге?

— А чого ви в біса чекали? Ви ту штуку бачили?

— Е-е-е? — змигнув Аелій.

— Чудовисько. Оту штуку! Що це, прірви заради, було?

Старий знизав плечима.

— Книжковий черв’як.

— Книжковий…

— …черв’як, — кивнув Аелій. — Ну, це я їх так називаю.

— Їх? — з недовірою перепитала Мія.

— Ой та. Їх тут трохи живе. Оцей ще маленький був.

— Маленький? — заволав Трік.

Старий примружився крізь хмаринку диму.

— А, еге ж. Дуже збудливий.

— І ви дозволяєте, щоб вашою бібліотекою щось отаке вешталось?

Аелій стенув плечима.

— По-перше, це не моя бібліотека. Вона належить Велительці нашій благословенного смертовбивства. Я просто один із хроністів, ось і все. І я не дозволяю книжковим черв’якам вештатися навкруги, вони просто… це роблять, — старий знову знизав плечима. — Кумедне воно — це старе місце.

— Кумедне… — видихнула Мія.

— Ну, ясно, що не обреготатись, яке кумедне.

Аелій витяг з-за вуха іншу сигарилу, підпалив її від власної та простягнув куриво дівчині, затиснувши в поплямованих чорнилом пальцях.

— Покуриш?

Страх і далі куйовдився в Міїному животі, від нервів самі клапті лишилися. Може, сигарила допоможе їй заспокоїтися. І поки старий посміхався, вона перетнула прохід на непевних ногах і взяла куриво тремтливими пальцями. І стояли вони отак довгенько й мовчки, Мія посмоктувала процукрований папір, поки пульс її нарешті не сповільнився до темпу, що бодай нагадував нормальний. Вона видихнула хмарку диму вбік Тріка й гмикнула, коли він скривив носа й закашлявся.

— Оце хороше куриво, — сказала вона нарешті.

— Еге.

— Тільки я знак виробника не впізнаю.

— А він помер, — стенув плечима Аелій. — Ніхто більше таких не робить.

— Як із цими книжками?

— Га?

Мія вказала на полиці:

— Я тут деякі назви впізнала. Вважається, що їх не існує. Але, як подумати, у цьому є сенс. Це ж Церква богині убивств.

Трік аж змигнув, коли його осяяло:

— То бібліотека Нії містить книжки, що мусили померти?

Аелій глянув на парочку крізь дим і повільно кивнув:

— Деякі з них, — зрештою промовив він. — Якісь книжки спалили. Чи забули про них століття тому. Деякі ніколи й шансу з’явитися на світ не мали. Їх закинули напівпридуманими чи просто злякалися взятися за писання. Мемуари вбитих тиранів. Теореми розіп’ятих єретиків. Шедеври геніїв, що пішли передчасно.

Мія роззирнулася між полиць. Похитала головою. Що за чудеса ховалися між цими забутими й ненародженими сторінками? Що за страхіття?

— А… черв’яки? — рвучко видихнула вона.

— Чесно кажучи, я не певен, звідки вони взялися, — знизав плечима Аелій. — Може, з однієї з книжок? Написане на цих сторінках не завжди на тих сторінках лишається, якщо ви розумієте, про що я. Вони виходять тільки тоді, коли їм здається, що словам загрожує небезпека. Чи коли вони, ну, знаєте… зголодніли.

— А що вони їдять? — спитав Трік.

Старий дуже уважно подивився на хлопця.

— А ти як гадаєш?

— Ми тут уже майже чотири місяці, — глибоко затягнулася Мія. — Вам не здається, що про такі штуки клір мусив ще першого обороту попередити? «О, і до речі, аколіти, у бібліотеці живуть велетенські їбучі черв’яки, тож, заради Матері-Пащі, повертайте книжки вчасно»?

— А що, як інші аколіти сюди поодинці приходили б? — спитав Трік. — У змаганні Мишолова нараховують по шість балів за кожну вкрадену з читальні книжку.

— Ну, мудакуватий він, цей Мишолов, хіба ні? — сказав Аелій.

— А що станеться, якщо хтось насправді сюди вломиться і спробує забрати книгу?

Старий посміхнувся.

— А ти як гадаєш?

Трік хапнув ротом повітря.

— Божевілля якесь…

— Слухай, черв’яки турбують тільки тих людей, що зі словами заїдаються. І якщо ти доста дурний, аби лізти до отаких книжок, то заслуговуєш на те, що отримаєш. І до всього, я ж тебе попередив, — Аелій видув кільце диму Мії в лице. — Я ж сказав, коли ми вперше зустрілися: якщо не той ряд обереш, то тебе можуть ніколи вже живою не побачити.

— Гаразд, просто на майбутнє: яких саме рядів нам варто уникати? — спитала Мія.

— Та вони змінюються, — стенув плечима старигань. — Тут усе навколо часом змінюється. Кожного обороту нові книжки з’являються. Інші опиняються на місцях, куди я їх не ставив. Часом я цілі секції знаходжу, про існування яких навіть уявлення не мав.

— І передбачається, що ви все це каталогізуєте?

— Хрінова робота, як подумати, — кивнув Аелій.

— Може, вам допомога потрібна? — запропонував Трік.

— У мене колись було чотири асистенти. Вийшло не дуже.

— Чому? Що з ними сталося?