Джей Кристофф – Безніч (страница 46)
— Таємницю, шахідо? — спитала дівчина.
— Так, — усміхнулась Аалея. — Таємницю.
Ешлін змигнула. Кілька оборотів тому ткаля дивовижно попрацювала з її обличчям. Зникли зайва круглість та розсип веснянок. Вона була гарна, наче поле соняхів, якщо соняхи заплітають бойові коси та крадуть усе, що до підлоги не прицвяхували…
— Що за таємницю, шахідо?
— Щось захопливе. Щось огидне. Щось небезпечне. Таємниці — вони як коханці, моя мила. Тільки коли з кількома справу матимеш, зможеш точніше порівняти.
Аалея подивилася на всіх дівчат з недоброю посмішкою.
— Тож принесіть мені таємницю. Та, хто принесе найкращу, стане моєю фавориткою і завершить рік на верхній сходинці Зали Машкар, — Аалея змахнула в повітрі нафарбованими пальчиками. — Дитяча забавка.
— Шахідо, але де нам шукати? — спитала Джессаміна. — Тут, на горі?
— Чорна Матінко, ні. Ці стіни я вже насухо вичавила. Мені чогось новенького хочеться. Чогось, що мене вночі зігріватиме.
— Але де ми такі таємниці знайдемо, якщо не тут? — спитала Мія.
— Там, звідки
Міїне серце підстрибнуло в грудях. Аалея могла мати на увазі тільки одне місце. Джерело всіх секретів. Купіль усіх інтриг республіки. Осердя влади консула Скаеви, місце, де перебуває клір Аа та стоїть собор Дуомо, місце, яке незмигно охороняє Рем та його легіони люмінатіїв.
Але між ними та Містом кісток і мостів лежав океан. Щоб дістатися сюди зі столиці, Мія витратила вісім тижнів на плавання та ще один — на хованки з пустельними кракенами.
Аалея вела аколіток плутаними нутрощами гори, повз покої Маріелли до гранітних коридорів, де Мія ніколи не була. Камінь тут був гладенький, наче скло, а температура — вищою, ніж нагорі. Повітря в коридорах стояло густе, і поки вони спускалися, Мії з кожним вдихом здавалося, що вона відчуває запах…
Коридор влився до величезного приміщення, освітленого аркімічними сферами. У підлозі було вирізано отвір, що нагадував велику трикутну ванну, де кожна сторона дорівнювала тридцяти футам. Кожен кут позначали загадкові символи. А в самому басейні була?..
— Кров, — видихнула Мія.
Мія знати не знала, як глибоко там було, та кривава поверхня хвилювалася, немов штормове море. Дівчина глянула на навколишні стіни й помітила, що на них викарбувані мапи. Міста. Країни. Уся республіка та всі столиці: Чертог Мерця, Елай, Край та Богоділ. А поруч із ними, поміж ними — інші значки, придивляння до яких спричиняло біль в очах. З-під залізного запаху крові від басейну в повітрі було чутно масний штин чародійства.
— Аколіти, — промовив тихий голос, — мої до вас вітання.
Мія побачила, як до світла наблизилась струнка постава промовця Марія. На собі він мав темні шкіряні бриджі, що безжально низько сиділи на стегнах і контрастували з позбавленою барв шкірою. Оголені руки та груди чоловіка були помальовані кривавими піктограмами. Він прибрав біле волосся з гарно окресленого чола, а рожеві очі здавалися трохи припухлими.
Краса свіжого мерця, що сяє крізь морок.
— Великий промовцю, — Аалея розцілувала його, незважаючи на кров. — Усе готове?
— Місто кісток і мостів чекає, — очі Марія пробіглися лавою аколіток. — Сього вечора самі дони?
— Черга донів — завтра.
— Як того бажаєш.
Аалея розвернулася до дівчат.
— Познімайте прикраси, любоньки. Жодних перснів чи інших цяцьок. Жодних клинків чи клямр. Ніщо не може пройти цей шлях, якщо раніше розквіту життя не відчувало.
— Коли вас знітило те, що мусите піти нагими, то шовк вам може прислужитись, — промовець вказав непевним жестом на вішак з халатиками на стіні. — А оте інше — запевняю вас, що не притаманно вам щось таке, чого я ще не бачив. По той бік вам однаково доведеться перебратися.
Попри всі свої мовчазні побоювання, Мія скинула чоботи та пасок. Стягнула сорочку через голову, скривилась, коли руку болем прохромило. Та коли вона витягла стилет зі шкіряних піхов на талії, то зрозуміла, що їй несила очі відвести. Вона роками працювала, щоб отримати його від Меркуріо назад. І отак лишити кинджал позаду…
Марій перехопив погляд Мії та обдарував її прегарною лінивою усмішкою.
— Клинок сей зі смертекості, я гадаю?[65]
— Ага.
— Тоді він здатен пройти Путь, — промовець нахилив голову. — Се є кість. Дуже давно крізь неї струменіло життя. Та якщо маєш ти бажання лишити клинок під моєю опікою — не страхайся. Жоден крадій на сьому світі не має доста хоробрості, аби сплюндрувати се павуче лігво.
Дивлячись на багряні знаки, що вкривали Марієве обличчя, на басейн, де кров хиталась і плюскала, наче сердите червоне море, Мії було нескладно в це повірити. Та все ж вона лишила піхви з клинком на поясі, а інші пожитки поклала до гранітного сховку — чекати на повернення. Накинула поверх шкіряних залишків одягу слизький шовк і відчула, як шкіра сиротами взялася.
Марій став навколішки біля вершини трикутного басейну й простягнув руки перед собою долонями догори. Кивнув до Аалеї. Шахіда повела плечима, скинула шати й лишилася оголеною. Мія спіймала себе на тому, що витріщається, гранична безтурботність жінки заскочила її зненацька. Довге волосся струменіло спиною Аалеї, немов потік ночі проти молочно-білих вигинів. Отак, оголеною, ступила вона до червені й рушила до центру басейну. Спочатку здавалося, що той басейн усього лиш кілька дюймів завглибшки, та невдовзі жінка брела вже по пояс у рідині, а волосся пливло крізь кров слідом за нею.
Марій тихо щось промовив, очі в нього підкотилися. У кімнаті стало ще тепліше, металевий запах поміцнішав. І просто в Мії на очах кров почала крутитися. Вона плюскала через край, закрутилася за годинниковою стрілкою, цей коловорот рухався все швидше й швидше, а шепіт Марія тим часом перетворився на благально-ніжний спів. Очі його почервоніли, як кров. Губи скривила усмішка екстазу. Міїні очі розширились, язик поколював присмак магії.
Аалея тримала руки з розкритими долонями вздовж тіла. Очі заплющені, обличчя спокійне. І тут зненацька шахіда зникла — вир проковтнув її без боротьби. Без звуку.
Коловорот стишив біг. Кров знову брижилась увсебіч, омиваючи краї басейну дрібними пінними хвильками. Мовчання висіло в кімнаті, наче тіло зрадника.
— Наступна, — сказав Марій.
Мія глянула на Ешлін. На Карлотту. Джессаміну. Белль. У кожної на обличчі було написане неприховане вагання. Жодна з них такого чародійства ще не бачила — Доньки Божі, за цими стінами ніхто такого чародійства вже тисячу років не бачив. Та в Міїному животі, як завжди, страх не ховався, нехай навіть він там мусив бути. Тінь її задоволено зітхнула.
Не кажучи ні слова, Мія ступила до басейну, кров у неї під ногами виявилась теплою та густою. Вона повільно рушила гладенькими кахлями до центру басейну, поки не опинилася по пояс завглибшки. Марій знову завів той шепіт, знову зайнявся потік, швидше й швидше, а вона стояла в самому його серці. У Мії паморочилося в голові, аркімічне сяйво змусило заплющити очі, руки дівчина розставила, аби зберегти рівновагу. Запах крові наповнив ніздрі. Кімната навколо крутилася. І щойно вона зібралася заговорити, як відчула, що падає, що її засмоктує вниз, вниз, вниз велетенським припливом.
Червоні хвилі зімкнулись над головою, увесь навколишній світ крутився, вихрився, нуртував. З легень вибило подих. У роті — кров. Навколо — пітьма материного лона, громовий пульс велетенського серця вдалині, приглушений теплою, як кров, чорнявою, що поглинає дівчину. Крихітне маля в позбавленій світла утробі. Воно пливе вперед, до світла, якого може там і не бути. Поки зрештою…
Вона опинилась на поверхні.
Мія випірнула до світла. Давлячись. Хапаючи повітря. Дівчину підтримали обережні руки, м’які голоси запевнили, що все гаразд. Витираючи з очей щось густе й липке, вона побачила, що стоїть по пояс у басейні, повному загуслої крові. Поряд з нею стояли двоє чоловіків з рабськими таврами й притримували її на той випадок, якщо дівчина заточиться. Вони допомогли їй вибратися з басейну, впевнено тримаючи, коли вона послизалася й втрачала рівновагу. Кров, що вкривала її з голови до ніг, крапала на кахлі, волосся та одяг обліпили шкіру. Коли Мія блимнула, вії в неї склеїлись.
— Зуби й Паща, — каркнула вона.
Її загорнули в м’яку тканину, й один із Рук супроводив дівчину до великого передпокою. Там вона побачила шахіду Аалею, яка купалася в другій з трьох трикутних ванн. Жінка полоскала волосся, поливаючи його теплою ароматною водою. У сповненому пари повітрі стояв запах квітів, та під ним Мія відчувала штин смерті. Крові. Тельбухів і лайна.
— Спочатку омийся в першій, — Аалея вказала на ванну, наповнену водою з кривавими плямами. — Намилитися можна в другій. Ополоснутися — в третій.
Мія мовчки кивнула, скинула промоклий одяг і ступила до першої ванни. Аалея якраз відмокала в третій, а Мія залазила до другої, коли до передпокою непевною ходою ввійшла Ешлін — брудна з голови до ніг, яскраво-блакитні очі блимають крізь липку червону машкару.
— Це було щось, — промовила вона.
Аалея розсміялася, підвелася крізь пару й накинула на себе шовкові шати. Жінка вказала на двері, пофарбовані червоним.