Джей Кристофф – Безніч (страница 45)

— Але шахідо… що, як ніхто з нас не знав би відповіді?

Павуковбивця поглянула на аколітів, які стояли чи сиділи навколо притихлого казанка. І знову потарабанила пальцями по тераріуму з мертвими щурами.

Жінка глянула на Мію. І дуже повільно знизала плечима.

— Поверніться на місця.

Неофіти, яких ще добряче трусило, поопускалися на свої ослони. Проходячи повз Мію та Карлотту, Марцелл поплескав дівчат по спинах. Цить та Петрос вдячно кивнули. Усе ще ослабла Белль сиділа, опустивши голову між колінами. Коли дівчата займали свої місця, Ешлін глянула на Мію: «Я ж тобі казала». Тепер байка про те, як Павуковбивця вбила аколіта-спізнюха, притягнутою за вуха вже не здавалася…

— Гарна вистава, Корвере, — шепнула Ешлін.

— Вистава? — прошипіла Мія. — Зуби й Паща, бля, ми тут всі померти могли.

— Усі, крім Тріка, ясна річ, — Ешлін усміхнулася до двеймерця. Трік погладжував Белль по спині. Очі мав квадратні, але в іншому — геть не постраждав. — Шикарний ніс він під тими татуюваннями має. Нагадай, щоб, коли йому їжа наступного разу матиме дивний запах, я її в рота не брала, ага?

Павуковбивця відкашлялась і виразно подивилася на Ешлін. Дівчина миттю замовкла.

— Отже, — шахіда склала руки за спиною й почала повільно ходити туди-сюди. — Без клинків. Без луків. Хай хто ваша жертва: славетний воїн в осяйних обладунках чи король на золотому троні. Одна драхма правильно дібраного токсину перетворить гарнізон на гробовище, а республіку — на руїну. І це, діти мої, та Істина, з якою я вас знайомлю.

Шахіда Павуковбивця порухом руки вказала на Мію та Карлотту.

— А тепер, може, ваші рятівниці пояснять, як працює токсин червоної жоржини[63].

Карлотта глибоко вдихнула та глянула на Мію. Знизала плечима.

— Вона легені атакує, шахідо, — спокійно відповіла вона, відновлюючи самовладання.

— Зв’язується з кров’ю, унеможливлює дихання, — завершила Мія.

— Ви обидві читали «Аркімічні істини», чи не так?

— Разів сто, — кивнула Карлотта.

— Я їх колись перед сном читала, — промовила Мія.

— Дивно, що ти читати вмієш… — пробуркотів хтось.

— Перепрошую? — озирнулася Павуковбивця. — Аколітко Джессаміно, я тебе не розчула.

Руда дівчина після шахідиної «демонстрації» все ще була трохи не при собі, та хай там як — опустила погляд.

— Я нічого не казала, шахідо.

— О ні. Ти запевне збиралася пояснити, як саме токсин екстрагують із насіння жоржини? А якою є смертельна доза для чоловіка, що важить 220 фунтів?

Джессамінині щоки побуряковіли, губи міцно стиснулися.

— Ну? — спитала Павуковбивця. — Аколітко, я чекаю на відповіді.

— Азотна фільтрація, — припустила Карлотта. — В олов’яному посуді, на подушці зі втяжного цукру. Скип’ятити та згустити. Смертельна доза для дорослого чоловіка становить пів драхми.

Джессаміна глянула на дівчину з неприхованою ненавистю.

— Блискуче, — кивнула Павуковбивця. — Може, аколітко Джессаміно, ти візьмеш приклад з аколітки Карлотти й наступного разу вивчиш урок перед тим, як його переривати. Одного обороту ці знання можуть тобі життя порятувати. А я гадала, що цю істину ви вже засвоїли.

Дівчина схилила голову.

— Так, шахідо.

Не розводячи церемоній, Павуковбивця розвернулася до дошки та заговорила про основні характеристики токсинів. Спосіб проникнення. Особливості дії. Швидкість. Спокій її був непохитний, виклад — стислий і виразний. Важко було повірити, що кілька хвилин тому вона майже вбила двадцять сім юнаків і юнок. Коли в Мії дихання нарешті повернулося до норми, вона подивилася на Карлотту й кивнула:

— Молодчина, — самими губами проартикулювала дівчина.

А та розгладила волосся, що затуляло тавро, і серйозно кивнула навзаєм:

— Ти теж.

Коли Мія знов зосередилася на навчанні, краєчком ока вона помітила, як Джессаміна нашкрябала щось на шматку пергамену й штовхнула той до Діамо. Рудоволоса примруженими очима подивилася на Карлотту. Попри те що рабиня щойно врятувала її життя, скидалось, що тепер Джессаміна має дві ворогині. Мія замислилась, чи збирається вона обмежитись отруйними поглядами…

Упродовж уроку стало ясно, що в отруйному ремеслі Мія з Карлоттою інших аколітів на голову з плечима випереджають. Мія відчула гордість. Те, як її здолав шахід Соліс, вплинуло на дівчину більше, ніж вона хотіла б визнати. Відвідини шахіди Аалеї показали, як мало вона знається на деяких гранях цього світу. Та на цьому вона зналася. Вони з Карлоттою відповідали на одне запитання за іншим, і коли Мія почала отримувати неохочі усмішки від непохитної Шахіди Істин, вона чи не вперше від приїзду відчула себе на своєму місці. Власне, відчула себе щасливою.

Звісно, довго це не тривало.

Ніщо й ніколи не триває довго.

ПУТЬ

Справи на Тихій Горі пішли своїм ладом. Мія не помічала, як минає оборот за оборотом, і тільки дзвони позначали години в цій нескінченній пітьмі. Після смерті Водозова всіх аколітів опитали, і запроваджена матінкою Друзіллою комендантська година все ще діяла, але скидалося на те, що розслідування застрягло на місці. І нехай Мію цікавило, хто ж може бути вбивцею, вона запевнила себе, що в неї є й суттєвіші приводи непокоїтись. Зрештою, Скаева, Рем та Дуомо самі себе не вб’ють. Тож дівчина зосередилася на навчанні. Відколи звільнилася від перев’язі, у спритності рук вона себе показувала краще за середнє, а в отруйному ремеслі — блискуче[64]. А під ніжним проводом шахіди Аалеї Мія поступово почала розуміти основи маніпуляцій та мистецтва зваблення.

Тканню піддали Ешлін, потім — Марцелла, який, щиро кажучи, і раніше був гарний, як картинка. Імовірно, нові обличчя Маріеллі недешево обходились або вона просто мала мінливий настрій. Хай там як, а працювала вона з аколітами дуже повільно. Такими темпами місяці мусили минути, щоб кожен з них відчув біль її доторку.

Мишоловове змагання стартувало неквапом: у ці перші тижні дуже мало балів нарахували. Очевидно, заборона виходити після дев’ятих дзвонів утримувала більшість аколітів у спальнях, та й Ешлін з Мією більше пізні вилазки не влаштовували. Та невдовзі на дошці в Залі Кишень стали з’являтися рисочки. Спочатку небагато — по два-три бали на раз: поки аколіти набиралися впевненості, вони витягували тільки прості пункти зі списку. Першу сходинку наразі посіла Ешлін, але Джессаміна на своєму другому місці від неї недалеко відстала, а на третьому опинився Цить, якому, схоже, майже смерть від отрути Павуковбивці не надто зашкодила. Мія і собі швидко здобула кілька з найпростіших предметів, але вона знала, що перебіг змагання змінять тільки направду складні пункти, та поки що нікому з аколітів не стало сміливості, щоб піти по Солісові піхви чи ножі Павуковбивці.

Інші шахіди також оголосили свої змагання, й аколітам знову повідомили, що ті, хто потрапить на перше місце в списку, майже гарантовано здобудуть право на ініціацію для Клинків. У Залі Пісень мало пройти змагання з бойових мистецтв — контактних та без обмежень. Переможець отримає знак Солісового фаворита.

У смарагдовому світлі Зали Істин шахіда Павуковбивця написала на дошці немислимо складну формулу аркімічного токсину й повідомила (все ще нажаханим) аколітам, що переможцем стане той, хто принесе їй правильну протиотруту. Ясна річ, була й особлива умова: аколіти мусили погодитися на перевірку своєї протиотрути, спочатку прийнявши Павуковбивцеву труйку. Якщо протиотрута подіє — усе буде гаразд. Якщо ні…

А що за змагання влаштувала шахіда Аалея?

Воно обіцяло стати найцікавішим.

Одного вечора, якраз перед дев’ятими дзвонами, дівчат-аколіток розбудили та відвели до Зали Машкар. Це було незвично: наближалася комендантська година, та головне — зазвичай шахіда Аалея проводила навчання з усіма окремо. Її витончене мистецтво потребувало персональної уваги, а великі групи підлітків в одному приміщенні — не найсприятливіші обставини для вивчення тонкого мистецтва зваблення. Та з якоїсь невідомої причини цього разу перед очима шахіди опинилися всі дівчата.

Аалея була вдягнена в сукню зі щирого шовку бургундської барви, а прикрас на собі не мала. Вона зустріла аколіток нахилом голови та прегарною криваво-червоною усмішкою.

— Пані мої, хіба цього вечора ми не прекрасні.

Вона по черзі обійняла кожну дівчину й тепло розцілувала. Коли Мія опинилася в обіймах шахіди, її знову переповнило відчуття, наче жінчина усмішка немов спеціально для неї створена. А коли жінка поцілувала її щоки, Мія зрозуміла, що зашарілася.

— Любонько, нам треба над цим попрацювати, — промовила Аалея, ніжно торкаючись Міїної шкіри. — Ніколи не дозволяй своєму обличчю вибовкати таємницю, яку вуста хотіли б лишити при собі, — шахіда подивилася на аколіток — усіх дев’ятьох. — Що ж, пані мої. Мені розповіли, що інші шахіди оголосили свої кострубаті змагання. Красти дріб’язок, вибивати одне з одного розум і щось там іще. Та Велителька благословенного смертовбивства використовує різноманітні таланти. І я, дівчата, поділюся своїм.

Жінка роззирнулась кімнатою й усміхнулася кожній дівчині.

— Поки цей рік не скінчиться, кожна з вас принесе мені таємницю.

Карлотта здійняла брову. Мія уважніше придивилася до рабині. Вона ніколи не усміхалася й голос мала холодний, що та могила. Та раптом стало очевидно, що підніманням брови Лотті може творити дива. Цей рух висловлював роздратування. Цікавість. Щось майже схоже на приємне зачудування. За все життя Мія тільки одну людину зустрічала, яка була б у цьому вправніша, — власну матір.