Джей Кристофф – Безніч (страница 41)
— І все ж заплатила гарному хлопчику за любощі?
Шахіда нахилилася ближче, Мія відчувала, як її шкіра пашіє теплом. У дівчини зненацька пересохло в роті. Дихання трішечки пришвидшилося. Злість? Приниження? Чи щось інше?
— Може, це й неправильно, — сказала Аалея. — Може, такого не мусить бути. Але це світ сенаторів, консулів та люмінатіїв, світ республік, культів та інститутів, створених та очолюваних переважно чоловіками. А в такому світі кохання — це зброя. Секс — це зброя. Твої очі? Тіло? Усмішка? — жінка стенула плечима. — Зброя. І влади вони дають більше за тисячу мечів. Відчиняють більше воріт за тисячу військоходів. Міє, кохання
Шахіда простягнула руку й прибрала волосся, що впало на Міїну щоку.
— Якщо вони загубляться у твоїх очах, то ніколи не побачать ножа в руці. Ніколи не відчують отрути у вині, якщо питимуть його перед тобою, — легкий порух плеча. — Краса, любонько, все спрощує. Робить простішим, ніж зараз тобі ведеться. Може, це й сумно. Може, це й прикро. А все ж це правда.
Міїн голос перетворився на напружений шепіт. Десь поблизу чигала злість.
— А звідки ви знаєте, як мені зараз ведеться, шахідо?
— Я так багато подоб змінила, що ледь пам’ятаю свою першу. Але картинкою я, Міє, не була, — Аалея відкинулась на спинку й усміхнулася. — Більше на тебе була схожа. Пізнала бажання. Оцей біль. Порожнечу. Знала їх, як знала саму себе. Тож, коли Маріелла наділила мене красою, і я навчилася, як породжувати це бажання в інших, спинити мене вже було неможливо.
— Маріелла… — видихнула Мія.
І тепер усе стало ясно. Неземна краса Аалеї. Юне обличчя й старі очі Мишолова. Навіть оте враження домашнього затишку, яке превелебна матінка створює. Нарешті дівчина зрозуміла назву цієї кімнати. Зала Машкар. Доньки Божі, та його можна до всієї гори застосувати. Тутешні вбивці — усі вбивці — ховаються за фасадами, зробленими не з глини чи дерева, а з плоті. Краса. Молодість. Поблажливе материнство. Як можна краще зберегти анонімність групи найманих убивць, як не змінюючи їм обличчя, коли вони мусять атакувати? Як краще спокусити здобич, чи загубитися в натовпі, чи зустріти когось, хто тебе негайно забуде, як не створити обличчя, що пасуватиме до завдання?
Може, у чужих очах воно й недосконале, але це
«Ти не маєш нічого, — сказав колись Меркуріо. — Ти не знаєш нічого. Ти ніщо».
Мія глибоко вдихнула. Тяжко глитнула.
«Бо тоді ти можеш робити все, що заманеться».
— Ходімо, — промовила Аалея. — Ткаля чекає.
Шахіда підвелася й простягнула руку. Мія згадала страхітливе обличчя Маріелли: порепані губи, що стікають рідиною, дрібні деформовані пальчики. Пан Добрик зітхнув у неї під ногами, і дівчина спробувала себе загартувати. Стиснула кулаки. Вона сама вирішила платити цю ціну. Заради батька. Заради фамілії.
Що ще їй робити?
І вона прийняла Аалеїну руку.
Першого разу, коли вона тут була, Мія цього не помітила, але, на відміну від Аалеїної зали, стіни покоїв Маріелли вкривали маски. Керамічні та з пап’є-маше. Скляні та глиняні. Карнавальні маски, посмертні маски, дитячі маски та давні покручені маски з кості, шкіри, звіриних шкур. Кімната, повна облич: прегарних, потворних і всіх, що між ними, і жодне з них не було таким страхітливим, як лице самої ткалі.
І жодного дзеркала видно не було.
Маріелла згорбилася в блідому аркімічному сяйві. Поруч з нею на столі стояла статуетка, яка зображувала граційну жінку з лев’ячою головою, що тримала в долонях сферу. Маріелла якраз читала якусь запилюжену книгу, і сторінки кректали, коли вона їх перегортала. Коли шахіда Аалея м’яко постукала по стіні, провіщаючи їхню появу, ткаля погляду не підвела.
— Гарного тобі вечора, шахідо, — коли Маріелла заговорила, з її вуст крапнула кривава слина.
Жінка хмуро подивилася на сторінку, де тепер лишилася пляма. Губи Мії скривила відраза.
— І тобі також, велика ткале, — усміхнулася й низько вклонилася Аалея. — Сподіваюся, тобі добре ведеться?
— Пречудово, спасибі тобі.
— А де ж твій прегарний брат?
Цього разу Маріелла вже погляд підвела. І усміхнулася так широко, що в неї губи знову мало не тріснули.
— Живиться.
— А, — Аалея поклала руку Мії на поперек і завела дівчину до кімнати. — Перепрошую за те, що ввірвалася, але оце твоє перше полотно. Гадаю, ви вже зустрічалися.
— Ненадовго. За нашу зустріч можна подякувати предоброму Солісу, — Маріелла витерла слину з рота й криво всміхнулася до Мії. — Гарного тобі обороту, маленька темрянице.
Хтивий погляд ткалі Мію роздратував. Тепер, коли минувся шок першої зустрічі, вона зрозуміла, до якого типу жінок ця Маріелла належить. Мія з такими справу мала тисячу разів. Дівчина зрозуміла, що жінка посміхнулася, щоб її роз’ятрити. Тортури дарували Маріеллі насолоду. Вона любила спостерігати за болем та спричиняти біль, а ще любила компанію тих, хто поділяв її захоплення.
А шахіда Аалея тим часом зверталася до жінки майже з благоговінням, шанобливо опустивши погляд. І в цьому є сенс, міркувала Мія. Якщо це саме Маріелла дбає за Аалеїну зовнішність, це ж логічно, що Шахіда Машкар прагне, щоб вони не перегортали сторінку гарних стосунків. Навіть якщо та поплямована сукровицею.
— Ходи ж і всадови її тут.
Маріелла, кривлячись, підвелася з-за письмового стола й сунула до знайомої брили чорного каменю. Шкіряні ремені й блискучі пряжки. У Мії стало кисло в роті, вона згадала, як очуняла тут, згадала біль, непевність, запаморочення.
— Мусиш роздягнутися, маленька темрянице, — прошамкала Маріелла.
— Навіщо?
Аалея ніжно торкнулася щоки дівчини.
— Довірся мені, любонько.
Мія витріщилась на ткалю. Пан Добрик крутився в її тіні й ковтав страх так швидко, як тільки міг. Дівчина скривилась і мовчки витягла руку з перев’язі, розпустила сорочку й стягнула її через голову. Скинула чоботи та бриджі й голяка вляглася на брилу. Камінь проти оголеної шкіри здавався прохолодним. Мію всіяло сиротами.
За наказом Маріелли в Мії над головою засвітилися кілька аркімічних сфер. Дівчина примружилась, засліплена їхньою яскравістю. Над нею крізь світло невиразно бовваніли два розмиті силуети. Аалеїн голос був теплим та солодким, наче цукрова вода:
— Любонько, ми мусимо тебе прив’язати.
Мія стиснула зуби. Кивнула. Отак тут справи робляться, нагадала вона собі. Вона сама під цим підписалася. Дівчина відчула, як руки й ноги їй стягнули ременями, скривилась, коли шкіра врізалась у поранений лікоть. Шию міцно затиснули шкіряним нашийником. Вона зрозуміла, що не зможе поворухнути головою.
— Що собі думаєш? — шамкнула Маріелла. — Хороші кістки. Рідкісну красуню можу з неї зробити.
— Думаю, зараз тільки почнемо. Краще не пірнати надто швидко в глибокі води.
— Як на мене, їй персів бракує.
— Роби все, на що ти здатна, велика ткале. Я певна, що ти, як і завше, створиш шедевр.
— Якщо тебе це потішить.
Мія почула хрускіт суглобів. Хрипке дихання. Світло змушувало її блимати, а посеред нього плавали силуети. Пульс дівчини пришвидшився, Пану Добрику не вдавалося поглинути жах, що здіймався вгору. Безпорадна. Зв’язана. Висить, наче шмат м’яса на гаку м’ясника.
«Ти ж боролася, аби сюди потрапити, — нагадувала вона собі. — Щобезночі й щообороту цілих шість років. Шість блядських років. Думай про Скаеву. Дуомо. Рема. Як вони мертвими в тебе під ногами лежать. Кожен твій крок — це крок до них. Кожна крапля поту. Кожна крапля кро…»
Чоло Мії приголубила ніжна рука. Аалея шепнула їй на вухо:
— Буде боляче, любонько. Та май віру. Ткаля знає своє ремесло.
— Боляче? — бовкнула Мія. — Ви ж ніколи нічого не казали про…
Біль. Гострий, убивчий біль. Спотворені руки здійнялись над нею, погойдуючись, пальці ворушились, немов ткаля награвала симфонію, а струнами для неї була Міїна плоть. Дівчина відчувала, як її лице взялося брижами, як плоть потекла, неначе розплавлений віск. Вона стиснула зуби, прикусила крик. Сльози сліплять. Серце гупає. Пан Добрик крутиться десь унизу, а тіні в кімнаті здригаються. Коли біль став ще гарячішим, зі стін попадали маски, і десь посеред цієї пекучої чорняви з її гострими пазурами хтось немов узяв її за руку й міцно стиснув, обіцяючи, що все буде добре.
Але ж що за біль.
О Доньки, що за біль…
Він тривав вічно. Вщухав тільки для того, щоб вона встигла вдихнути повітря, і жахав думкою, що зараз повернеться. І жодного разу за всі ці нескінченні хвилини Маріелла так і не
Геть нічим.
Красунею вона не стала.