Джей Кристофф – Безніч (страница 38)
Мія скривилась. Стенула плечима.
— А. Один з цих. А тепер ти не розумієш, через що стільки метушні чи чому б це тобі ще раз закортіло таке робити?
Мія пожувала губу. Кивнула.
— Шахіда Аалея тебе навчить. Воно краще стане, Корвере. Сама побачиш.
— М-м-м, — Мія важко осіла на стіл і сперла підборіддя на долоні.
Еш підвелася. Витрусила з подолу сирні крихти.
— Ходімо, краще нам вшиватися. У нас завтра Кишені. Якщо пощастить, може, навіть встигнеш трохи часу разом з Аалеєю втиснути.
І Ешлін почала цьомати повітря.
— Стули пельку, — загарчала Мія.
Тепер до цьомчиків доєдналися тихі гортанні стогони.
—
Дівчата тихо рушили крізь пітьму, кіт, що не був котом, тихо рушив назирці.
А коли вони пішли, із затінку позаду них ступив уперед хлопець. Бліда шкіра. Чорні шкіряні шати. Більшість назвали б його гарним, хоча слово «вродливий» тут краще пасувало. Мав високі вилиці й найпронизливіші блакитні очі, що ви тільки бачили.
Хлопець на ймення Цить.
Він тримав ніж. Дивився, як Мія та Ешлін розчинялися в темряві, та водив тонкою пучкою по зазубленому краю клинка.
І посміхався.
УРОК
— Як завжди казала моя колишня дружина, — усміхнувся шахід Мишолов, — головне — це пальці.
Аколіти, що зібралися в Залі Кишень, стояли довкруж шахіда півколом. Зала була величезна, освітлювало її розсіяне блакитнувате світло, що линуло з вітражних вікон нагорі. Уздовж усієї кімнати простягалися довгі столи, де купчилися цікавинки та дивовижі, замки та відмички. Стіни всіювали ряди дверей — десятки й десятки дверей, — кожні замкнені на замок інакшої системи. А на краю освітленої зони Мія видивилась вішаки з одягом. Будь-який крій та стиль, що тільки може в кожному куточку республіки трапитись.
Сам Мишолов мав на собі звичайний ітрейський стрій: шкіряні бриджі та дублет із прорізними рукавами, а від важких сірих шат і натяку не лишилось. Та клинок із чорнокриці, на руків’ї якого сплелися золоті котоголові фігури, чоловік лишив при собі. І знову Мію заскочили шахідові очі: нехай на вигляд йому було трохи за тридцять, проте глибокий погляд карих очей виказував мудрість значно старшого чоловіка.
— Певно, що моя перша суджена була не найяснішою зірочкою в небі. Зрештою, вона ж за мене заміж вийшла.
Шахід, склавши руки за спиною, рухався вздовж лави неофітів і кивав головою, наче хребцеродженний жевжик на променаді. Він зненацька спинився навпроти Озріка — брата Ешлін. Простягнув руку:
— Привіт, хлопче, тебе як звуть?
Білявець потиснув запропоновану руку, й Мишолов віддав йому невеличкого ножа — руків’ям уперед:
— Здається, ти це вронив.
Озрік перевірив порожні піхви на талії. Здивовано кліпнув. Мишолов повернувся до інших аколітів і підморгнув:
— Головне — це вдале прикидання, — промовив він.
Шахід рушив далі й зупинився перед Тріком. Синці від кулаків Водозова та чобіт Соліса все ще лишалися свинцево-синіми.
— Як щелепа, хлопче?
— Усе гаразд, дякую, шахіде.
— А вигляд прикрий має, — Мишолов потягнувся та обережно торкнувся обличчя Тріка. Хлопець відсахнувся й здійняв руку, щоб відштовхнути чоловіка. І вже за мить Мишолов простягнув йому перстень, що Мія одразу впізнала — три переплетені морські змії зі срібла.
— Здається, ти це вронив.
Трік двічі перевірив щойно спорожнілий палець. Перстень лежав на його долоні.
І знову Мишолов подивився на аколітів.
— Головне — це почування, — промовив він.
І знову шахід потинявся перед лавою аколітів і нарешті спинився перед Джессаміною. Мишолов сяйнув своєю срібною усмішкою й ступив ближче. Дівчина зустріла його яскравим мисливським поглядом та грайливою усмішкою, щосили намагаючись передивитися шахіда. Гра у витрішки припинилася, коли Мишолов підняв золотий браслет і покрутив його навколо пальця.
— Здається, ти це вронила, — промовив він і віддав браслет дівчині.
А тоді розвернувся до аколітів і підморгнув:
— Головне — це очі.
Не кажучи ні слова, Джессаміна ступила вперед і поцілувала Мишолова просто в губи. Лавою неофітів здійнялася хвиля шоку й захоплення, а очі самого шахіда покруглішали. Коли він позадкував і здійняв руки, щоб відштовхнути дівчину, Джессаміна схопилася за руків’я його чорнокрицевого меча й театральним жестом витягнула клинок піхов. І з тією самою усмішкою вона приставила вістря до серця шахіда.
— Головне — це губи, — сказала Джессаміна.
Мишолов завмер, дивлячись на власний меч, що впирався йому в груди. Мія затримала подих, чудуючись, чи його невдоволення проявляє себе так само, як невдоволення Соліса. А тоді шахід розсміявся — голосно й розкотисто — та глибоко, по-придворному вклонився перед рудоволосою.
— Браво, моя доно, браво.
Джессаміна повернула меч і зробила реверанс, притримуючи уявні спідниці.
Ешлін кинула на Мію короткий погляд. Та сердито кивнула.
І все ж Мію гризла така несправедливість. Вона повимахувалася перед Солісом і втратила руку. А Джессаміні кляту овацію влаштували…
Мишолов розвернувся до всієї групи.
— Як продемонструвала наша ініціативна аколітка, гра Кишень — це гра маніпуляцій. Театр. Танець, у якому наша жертва мусить постійно збиватися з кроку, а ви мусите на крок її випереджати. Витягування гаманців чи мистецтво лишатися непоміченими може здатися дрібничкою, якщо порівняти з «мистецтвом» розкроювання черепів чи вбивання жертви її власною чашею вина. Та часом усе, що відділяє вас від вашої жертви, — це одні-єдині двері чи пароль на папірчику в кишені вартового. Цей шлях не завжди кров’ю вимощений. Та, на жаль, колишнє кохання всього мого життя майже
Шахід вказав на купу тонких сувоїв на одному зі столів.
— Щоб мотивувати учнів, кожен шахід щосезону влаштовує змагання. Кожен з вас візьме один із цих списків. У цьому списку — низка предметів, які можна знайти на Тихій Горі, поряд з кожним пунктом вказане число. Це кількість балів, які ви заробите, якщо успішно здобудете предмет і принесете його мені за умови, що
Мишолов обвів кімнату поглядом, зазираючи у вічі кожному неофіту.
— Майте на увазі: я не беру на себе відповідальність за наслідки, якщо вас спіймають під час здобуття цих скарбів. А якщо ви збираєтесь вештатися коридорами після відбою по дев’ятих дзвонах, попри заборону превелебної матінки, нехай вам Чорна Матір помагає. Це, дітки, гра. Але небезпечна, — чоловік заворушив бровами. — Єдина гра, у яку варто зіграти. Наприкінці року той аколіт, який заробить найбільше балів, потрапить на першу сходинку цієї зали. Схожі змагання влаштують усі шахіди — Пісень, Машкар та Істин. Якщо ми припустимо, що в інших царинах навчання вас не спіткає прикрий провал, учні, що стануть лідерами кожної зали, майже гарантовано завершать навчання у Багряній Церкві повноправними Клинками.
Поміж аколітами здійнялися балачки. Мія через усю кімнату перехопила погляд Тріка. Ешлін шкірилася, як кицька, що поцупила вершки, корову та доярку на додаток. Майже певний спосіб стати Клинком? Помститися за її батька? Ступити на могилу Скаеви? Зуби й Паща, і для такої нагороди треба лише кілька дрібничок…
Дехто з аколітів уже подався хапати сувої. Одновухий хлопець, якого звали Петросом, нашвидкуруч почубився з Діамо, коли вони за один папірець ухопилися. Еш із посмішкою вихопила сувій просто в Тріка з рук. Мія проштовхалася крізь юрмисько, щоб і собі схопити. Зламала воскову печатку і вчиталася в написаний від руки список: