Джей Кристофф – Безніч (страница 36)
Нехай вона не насмілювалася навіть дихати, не кажучи вже про те, щоб піддивитися, та голос цей Мія одразу впізнала: володар Кассій. Вона почула тихенький шепіт тканини, м’який шерех шкіри проти кам’яної підлоги. Володар Клинків тут — у цьому вона певна. Очільник Багряної Церкви. Вдивляється в коридор поруч із ними — тільки кілька футів полірованого каменю відділяють їх від викриття.
Повільно минала хвилина за хвилиною.
Серце гупало в неї у грудях.
Пан Добрик дрижав, коли тіньововк видавав довге й низьке завивання.
— Затьмаро, — промовив він. — Марій чекає. Ходімо.
У відповідь пролунав скрипучо-порожній голос. І мав він дещо жіночні обертони. Здавалося, що це хтось з-під землі говорить.
Знову низьке гарчання. А тоді кроки. Тихі, як шепіт. Віддаляються. Мія згадала, як дихати, і приклала руки до грудей, де калатало серце. Тремтіння Пана Добрика повільно спинилося, і її страх почав вгамовуватися. Еш вишкірилася, тихенько, майже божевільно засміялася.
— Ого,
— В ім’я святої Матері, що це було?
— Затьмара. Їздить із володарем Кассієм, — Ешлін кинула погляд на свою тінь — найбезформнішу тінь на світі. — Кассій — темряник, ти ж про них чула, еге ж?
— Маю деяке уявлення, — кивнула Мія.
— Хочеш піти за ним?
— Піти за ним? Та ти
— Трохи є, — широко всміхнулася Ешлін.
Дівчина слизнула до темряви — її ноги майже нечутно ступали по каменю. Мія потягнулася торкнутися своєї тіні й відчула у рідкій чорняві дрож.
— З тобою все гаразд? — шепнула вона.
— Що це було? Я ніколи раніше не відчувала, щоб ти боявся…
— Голодний до…
— Мія! — десь попереду в темряві зашипіла Ешлін. — Ходи вже!
Мія зітхнула. Нахмурилась до пітьми в себе під ногами.
— Ми ще до цього повернемось…
Вона нишком ішла слідом за іншою дівчиною, з кожним кроком дедалі більше шкодуючи, що залишила свою кімнату. Але ж Кассій —
На жаль, Володар Клинків виявився настільки ж невловимим, як і сама пітьма. Десь поруч з покоями ткалі Маріелли він зник остаточно. На перехресті чотирьох коридорів Ешлін цикнула, вилаялась по-ваанському й зрештою стенула плечима.
— Слизький, що той жиголо наолієний, — прошепотіла вона.
— Ну
— Він, мабуть, поїде, — зітхнула Ешлін. — Татко казав, що він ніколи надовго на одному місці не затримується.
— От не скажу, що мені прикро це почути.
— Злякалася? — вишкірилась Еш.
— Чорна Матінко, а ти що — ні?
— Ой, та. Але тобі краще це перебороти, бо це ж він тобі помазання на церемонії ініціації робитиме, — Ешлін роззирнулася перехрестям — проходи вели кудись у темряву. — Ну гаразд. Він і зачекати може. Ходімо, я зголодніла.
Парочка тихо рушила вперед крізь тіні, лишивши позаду Володаря Клинків та його справи. Вони розшукали Залу Пісень, у повітрі якої все ще стояв запах крові. Міїн лікоть розболівся, немов щось пригадав, і вона знову відчула приплив знайомої люті. Згадала обличчя Соліса тієї миті, коли він здійняв меч. Агонію каліцтва. З тихими прокльонами спустилася вниз крученими сходами. Глибоко в череві гори вони знайшли двері до читальні, та жодній дівчині не спало на думку, що дозволити хроністу Аелію дізнатися, що вони тут після дев’ятих дзвонів вештаються, — це хороша ідея. Здавалося, що вже вічність минула, і нарешті смачний аромат, який здіймався над одними зі сходів, привів їх до кухонь.
У довгих вугільних печах сидів гарячий хліб. Льодовні повнилися сирами та свіжими фруктами. На довгастих блюдах лежали залишки попередньої вечері. Жодної Руки Мія не помітила, тож вони з Ешлін ухопили по тарілці наїдків та прослизнули до нині порожнього Небесного Олтаря. І знову Мію вразила велич темряви за межами платформи. Довге падіння до порожнечі внизу. Тієї пустелі, що була ідеальною копією ісіїрського безмежжя, яким вони з Тріком мандрували, тільки чомусь оповитого вічною ніччю.
І знову дівчину сповнило шанобливе почуття. Потойбічність. Вона майже відчувала чорний погляд статуї, що стояла в Залі Жалоби. Тієї богині, якій служить ця Церква.
Еш усілася на перила над височінню, схрестила ноги, відкинула біляве волосся з очей і взялася за кусень хліба із сиром. Мія вп’ялася в курячу ніжку, ліниво розмірковуючи, де ж Церква бере борошно на хліб і де худобу тримає. У каравані, що йшов з Останньої Надії, перевозили тільки аркімічні порошки, інструменти тощо. Ніц швидкопсувного. Ніц живого.
— А як вони нас годують? Де вони припаси беруть?
— Твій шахід тобі нічого про це місце не розповідав? — спитала Ешлін з напханим ротом.
— Та трішки, — знизала Мія плечима. — Таке враження, що більшість подробиць, як усе влаштовано, він у таємниці тримав. Це було щось, на що заслужити треба, за так воно не давалось.
Ешлін стенула плечем і знову відкусила великий шматок:
— Аазд аа ого я обі й еба.
— Га?
Дівчина проковтнула їжу та облизала губи.
— Кажу, гаразд, для цього я тобі й треба. Татко нам з братом усе про це місце розповів. У всякому разі, все, що сам знав.
— Він Клинок?
— Колишній. Багато років на короля Ваану працював[58]. Але коли він вирушив по підношення в Ліїс, отам його схопили. Три тижні в елайських Вежах Шипів катували. Він утік, але вже після того, як його позбавили робочої руки, одного ока та обох яйок. Тому його Церква на пенсію відправила.
— Зуби й Паща, — видихнула Мія. — А Маріелла не могла його рани зцілити?
— Священники-Прокаженці ті шматки, що відтяли, парша-псам згодували, — похитала головою Еш. — Не лишилось нічого, що назад приростити можна було б. Тому татко зайнявся тим, щоб тренувати мене й Озріка собі на заміну, — знизала плечима. — Не зміг віддати богині власне життя, то дітей для цього підготував.
Мія кивнула й зрозуміла, що не дивується. Простіша людина могла б присягнутися в помсті господарю, що послав її до такої долі. Та коли дивишся на темну пустку над Олтарем, дуже легко зрозуміти, як це місце людей на фанатиків перетворює. Вона не могла позбутися думок про те, як у Залі Жалоби на тебе позирає богиня. Скільки влади в тому погляді. Скільки величі.
Мія глянула на тінь у себе під ногами.
— А про володаря Кассія вам батько щось розповідав? — спитала Мія.
Еш кивнула:
— Найрозшукуваніша людина в республіці. І найнебезпечніша. Освячених убивств на його рахунку більше, ніж навіть у превелебної матінки. Ходять легенди, що своєму першому він кончину забезпечив, коли десять років мав. Прибив претора Третього легіону на очах усієї його армії і вибрався сухим із води. Трибуна зі Світаньсписа вбив разом з усією радою просто під час сесії, а за дверима палати ніхто навіть шереху не розчув. Багряну Церкву він очолює багато років, але, як я вже казала, надовго ніде не затримується. Люмінатії десятиліттями намагаються нас знищити. Після Різанини на Істиннотьму тільки гірше стало. Гадають, як вівчаря прибрати, то й вівці розсіються. Тож володар Кассій — це пункт номер один у їхньому списку справ, — Еш знову відкусила від хліба й промимрила: — А знайти це місце — пункт номер два. Либонь, тому твій учитель ніколи багато про нього не розводився.
— А тіньововк?
— Тато просто казав, аби ми трималися подалі від Затьмари, — Ешлін знизала плечима. — Я чула байки про те, що темряник може з твоїх легень дихання вкрасти. Прослизнути крізь твою тінь та вбити тебе уві сні. Тільки Матір-Паща знає, що ті демони, які їм служать, можуть зробити.
— Пф-ф-ф, — форкнула Мія. — Демони.
— О, то ти в цьому знавчиня?
— Ну, не знавчиня, це вже ні. Але трохи таки знаю.