Джей Кристофф – Безніч (страница 14)
— Ви ж не збираєтесь почастувати мене мудрістю про марність помсти, чи не так, доне Тріку? Бо ви мені щойно подобатись почали.
— Ой ні, — усміхнувся Трік. — Криваву відплату я якраз розумію. Та виправ мене, якщо я помиляюся, бо я так гадаю, що твоїх цілей буде важко дістатися.
— Один рахунок уже сплачено, — Мія поплескала до гаманцю із зубами. — Ще три попереду.
— І ці ходячі мертвяки мають імена?
— Перший — Франческо Дуомо.
— Сам Франческо Дуомо? Гранд-кардинал Пресвітлої церкви?
— Саме він.
— Прірва й кров…
— Другий — Марк Рем. Юстицій Легіону люмінатіїв.
— А третій тоді?
Світло Саана блимнуло в Міїних очах, пасмо довгого чорного волосся прилип до кутика вуст. Тіні навколо неї хвилювалися, наче океан, брижились у Тріка під ногами. Вони були вдвічі темніші, ніж належиться. Майже такі ж темні, як настрій, що обійняв дівчину.
— Консул Юлій Скаева.
— Чотири Доньки! — видихнув Трік. — Тому ти прагнеш вивчитися в Церкві.
Мія кивнула.
— Якщо дуже пощастить, гострий ніж може дістати Дуомо чи Рема. Але вбити Скаеву безпритульниці з ножиком не до снаги. Тільки не після Різанини. Він у ліжко не полізе, поки загін люмінатіїв простирадла не перетрусить.
— Тричі обраний консул Ітрейського Сенату, — зітхнув Трік. — Майстер аркімії. Наймогутніша людина в усій республіці, — хлопець похитав головою. — Ти знаєш, як собі гризоти створити, Бліда Донько.
— Авжеж. Він небезпечний, як мішок чорних гадюк, — кивнула Мія. — Чисто тобі пизданутий.
Хлопець здійняв брови й трохи розтулив вуста.
Мія перехопила його погляд і насупилась:
— Що таке?
— Моя мати казала, що це брудне слово, — спохмурнів Трік. — З найбрудніших. Наказувала ніколи такого не промовляти. Особливо перед донами.
— Ой та годі, — дівчина знову затягнулася сигарилою, звузивши очі. — І чому б це?
— Не знаю, — раптом забелькотів Трік. — Просто таке казала.
Мія потрусила головою, над її очима заворушилися переплутані локони.
— Знаєш, я цього ніколи не розуміла. Чому назвати когось за жіночими геніталіями — це найстрашніша образа з усіх можливих. Як на мене, коли тебе чоловічим причандаллям кличуть, то це набагато гірше. Ну тобто що ти собі уявляєш, якщо чуєш, що мужика хуйлом назвали?
Трік знизав плечима, заскочений зненацька таким поворотом бесіди.
— Якогось тупака собі уявляєш, правильно ж? — вела далі Мія. — Когось, хто вже всі мізки собі видрочив. Пришелепкуватого мудилу, який нипає всюди весь такий зухвалий та злобний і жодної уваги не звертає на те, як до нього інші ставляться.
Повітря між ними сповнилося сірим димом із солодкувато-гвоздичним ароматом.
— «Хуйло» — це інший спосіб сказати «дурень». Та коли ти звеш когось пизданутим, тоді… — посміхнулася дівчина. — Тоді ти вже когось геть неприємного на думці маєш. Когось уважно-небезпечного. Зловорожого. Стрьомного. Не думай, що я назвала консула Скаеву пизданутим, щоб його образити. Пиздануті, доне Тріку, свою клепку в голові мають. Пизда — вона зубата. Коли хтось тебе похідними від пизди зве — вважай це за комплімент. Це ознака того, що народ вважає, що з тобою краще не дрочитись, — дівчина знизала плечима. — Гадаю, це іронією і зветься.
Мія шморгнула й подивилася на пустку, що розстелилася в них під ногами.
— А вся правда в тому, що між твоїми причандалами та моїми великої різниці нема. Окрім очевидної, ясна річ. Але один комплект більше за інший не важить. Чому те, що в мене між ногами, вважається розумнішим чи тупішим, гіршим чи кращим? Це просто шмат м’яса, доне Тріку. Зрештою з того всього тільки харч для черви буде. І якраз це й станеться з Дуомо, Ремом та Скаевою.
Остання затяжка, довга й глибока, наче вона з того диму життєву силу черпала.
— Та будь-якого обороту я воліла б, щоб мене по пизді звали, а не по хую.
Дівчина видихнула сіру хмарку та розчавила сигарилу підбором чобота.
Плюнула по вітру.
І рівно тієї миті юний Трік закохався.
36 Жест цей був відомий під назвою «паці». До нього входило підняття кулака з виставленими на одну фалангу вказівним пальцем та мізинцем.
Історія жесту сходить до Битви при Шарлатових Пісках, під час котрої ітрейський король Франциско I, також відомий як «Великий Об’єднувач», переміг останнього ліїсянського короля-віщуна Люція Всемогутнього.
Вважалося, що після цієї поразки ліїсянський спротив перед ітрейським правлінням похитнеться. Ітрейська модель окупації була настільки ж вигадливою, наскільки й віроломною: невелика група хребцеродженних адміністраціїв заповнювала вакуум, що виникав унаслідок знищення правлячого класу окупованої держави, та підкупом і примусом створювала нову місцеву еліту, міцно пов’язану з Ітреєю. Тамтешніх юнаків відправляли на навчання до Богодола, ітрейські доньки виходили заміж за місцевих чоловіків, гроші текли в правильні кишені, і вже за покоління переможені щиро дивувалися, а чого це вони спочатку опиралися.
Та в Ліїсі, люб’язне панство, не так сталось, як гадалось.
Після загибелі Люція в Елаї, столиці Ліїсу, гарнізоном стали люмінатії, щоб назирати за «асиміляцією». Усе йшло добре, поки загін елітних військ, усе ще відданих пам’яті Люція, не ввірвався на бенкет, що відбувався в колишньому палаці короля-віщуна. Ітрейську еліту та люмінатіїв з гарнізону захопили в полон, вишикували перед лоялістами та кастрували чоловіка за чоловіком розпеченим до червоного ножем.
Після цього заручників звільнили, елітні війська забарикадувалися в палаці та стали чекати на невідворотну розплату. Облога Елая, що тривала понад шість місяців, увійшла в легенди. Ходили чутки, що лоялісти визирали крізь палацові бійниці, виставивши назовні кулаки з на фалангу відставленими вказівним пальцем та мізинцем — дошкульний жест, що мав нагадати ітрейським нападникам, що повстанці все ще мають при собі… власні причандали, тоді як ітрейське найдорожче згодували своїм псам. І нехай лоялістів невдовзі перемогли, «паці» ввійшли до вжитку багатьох громадян республіки — знущальницький жест, що має на меті хизування своєю вищістю перед позбавленим мужності супротивником.
ПИЛ
Клац.
С
— …няв…