Джей Кристофф – Безніч (страница 12)
— Треленині приваби, рушаймо!
Трік застрибнув у сідло та перекинув Мію через луку, наче мішок клятої картоплі. І після ще одного доброго копняка по жеребцевих боках парочка учвалила до неминучого фатуму[31].
Компаньйони зробили зупинку, доста тривалу, аби забрати Трікового коня — величезного каштаново-рудого жеребця, котрого з якоїсь загадкової причини звали Квіточкою, — і кинулися навтьоки до пустощів. І все ж «Водопровідникова згуба» свою справу зробила, й організоване гарнізоном переслідування було коротким та переважно недоладним. Невдовзі Мія і Трік уже стишили хід до легкого галопу, бо переслідувачів видно не було.
Шерехпустка, як її йменували, була найпохмурішою та найзанедбанішою землею, яка Мії тільки траплялася. Горизонт порепався, наче жебракові вуста, навколо шугали вітри, сповнені нечутних голосів. Друге сонце, що обдаровує обрій поцілунком, зазвичай було ознакою, що наближається сувора ітрейська зима, але тут спека все ще лишалась нестерпною. Пан Добрик скрутився в Міїній тіні, почуваючись так само жахливо, як і вона. Дівчина натягнула на голову трикутного капелюха (вкраденого і потім оплаченого) й уважно поглянула на горизонт.
— Думаю, церковники десь нагорі собі гніздечко влаштували, — сміливо припустив Трік. — Пропоную почати з отих гір на півночі, а потім повернути на схід. А пізніше з нас, либонь, або порох-мари життя виссуть, або пустельний кракен зжере, то нашим кісткам уже буде байдуже, де їм у біса валятися.
Мія вилаялася, коли Паскуда став дибки. Стегна в неї нили від сідла, а гузка наготувалася викинути білий прапор. Дівчина вказала на купу ламаного каміння за десять миль від них.
— Отам.
— З усією повагою, Бліда Донько, та я сумніваюся, що найвеличніший анклав найманих убивць в усьому світі облаштує собі штаб там, де можна штин від свиноферм Останньої Надії розчути.
— Згодна. Але, гадаю, саме там нам треба табором стати. Схоже, там ручай є. А з вершини матимемо гарний краєвид на Останню Надію та навколишню пустку, готова закластися.
— А я думав, нас мій ніс веде?
— Я з тим погодилася тільки на той випадок, якщо нас хтось підслуховував.
— Підслуховував?
— Ми ж погодилися, що це випробування, еге ж? Що Багряна Церква нас перевіряє?
— Ага, — повільно кивнув хлопець. — Але це ж не дивина. Я певен, що твій шахід робив тобі перевірки, готуючи до випробування, яке на нас чекає.
— Старий Меркуріо обожнював такі перевірки, — кивнула вона. — Жодної миті не було, що не могла б виявитись частиною якогось прихованого випробування[32]. Та річ у тім, що він ніколи не влаштовував мені іспиту, який я не могла б подолати. І Церква навряд чи інакше чинить. То де ж підказка, яку ми отримали? Що то за спільний шматочок головоломки, який ми маємо?
— Остання Надія.
— Саме так. Не думаю, що Церква сама своє існування забезпечує. Навіть якщо вони самі харч вирощують, їм ще й інші припаси потрібні. Я повешталася була трюмом «Мазунчика» й бачила там товари, які місцевому люду не потрібні. Гадаю, у Церкви є тут послідовник. Може, і для того, аби за неофітами спостерігати, але насамперед щоб перевозити ті товари до їхньої цитаделі. Тож усе, що нам треба робити, — видивлятися навантажений фургон, що прямує до пустелі. А тоді поїхати за ним.
Трік з легкою усмішкою окинув дівчину поглядом з голови до ніг.
— Мудро, Бліда Донько.
— Не бійтеся, доне Тріку. Ми їм не дозво…
Хлопець здійняв руку й різко спинив Квіточку. Він примружено роззирався безплідним відлюддям, скрививши носа й принюхуючись до шепітливого пустельного повітря.
— Що таке? — Мія потягнулася по свій кинджал зі смертекості.
Трік похитав головою і заплющив очі, глибоко втягуючи повітря.
— Ніколи такого запаху не відчував. Нагадує… стару шкіру й сме…
Паскуда форкнув і позадкував. Мія схопилася за сідло й вилаялася, коли перед ними вибухнув червоний пісок і з-під землі вирвався назовні десяток щупалець. Кожне — десять футів завдовжки й усіяне чіпкими зазубленими гачками, на вигляд вони здавалися сухими, як нутрощі голки кайфожера-чорнильника.
Паскуда перелякано заіржав — один шкірястий відросток згорнувся навколо ноги жеребця, інший хваткою ката затягувався довкруж шиї тварини. Жеребець пручався, збиваючись із кроку, стаючи дибки, наче дика тварина. Мія знову злетіла в повітря, шугнула Паскуді через голову й гепнулась на землю поруч із власником щупалець, котрий якраз видерся з-під землі й роззявив бридку дзьобату пащеку. Повітря сповнилось торохкотливим утробним с-с-с-с-с-сичанням.
— Пустельний кракен, — трохи запізно проревів Трік[33].
Мія витягнула кинджал і накинулася на щупальце, що тягнулось до неї. Порснула масляниста кров, розкотистий рев струсив землю. Мія зробила сальто між двома іншими страхітливими кінцівками, пірнула під третю, перекотилася й захекано припала до землі. Пан Добрик вислизнув з її тіні, глянув на жаховисько й не-видихнув тихеньке зітхання.
—
Трік оголив ятаган, зістрибнув з коня на землю й рубанув щупальце, що вчепилося за Паскудину ногу. З різким ляском, наче то була просякнута сіллю мотузка, відросток луснув, бестія видала ще один ревучий крик — очі круглі, що ті тарілки, запилюжені зябра роздуваються. Відрубок шалено смикався, зрошуючи Тріка смердючою сукровицею. Паскуда знову перелякано подав голос, із шиї, за яку вчепилося й посилювало хватку щупальце, цебеніла кров.
— Відпусти його! — заволала Мія, штрикаючи кинджалом ще одне щупальце.
— Відступаймо! — проревів Трік.
— Відступаймо? Та ти здурів?
— А ти? — Трік вказав на кинджал дівчини. — Ти думаєш убити пустельного кракена цією клятою зубочисткою? Нехай уже бере коня.
— До прірви все! Я, бля, цього коня щойно вкрасти встигла!
Мія зробила низький фінт і хльоснула по іншому чіплючому щупальцю, вивільняючи свіжий струмінь крові. Страховисько стрімко замахнулось назад, і Трік з прокляттями впав у куряву як підкошений. Мія заворушила пальцями й похапцем огорнула довкруж себе пригорщу тіней, щоб уникнути такого ж удару. Ті гаки з вигляду були доста підступними, аби випатрати військохода[34].
Хоча ті шматки м’яса та їхні гострі шпичаки кракену дещо дошкуляли, він не полишав наміру затягнути в пісок свою чистокровну вечерю, яка цієї миті запевне проклинала своє викрадення більше, ніж будь-коли. Та щойно Мія потягнула до себе пітьму, страховисько деренчливо заревіло й з гуркотом, молотячи щупальцями повітря, випірнуло з-під землі. Здавалося, наче воно розсердилося на дівчину.
Трік виплюнув жменю червоного піску й прокричав попередження, заходячись рубати ще одну кінцівку. Щось від плаща з тіней Мії жодної користі не було: сама вона під ним майже засліпла, а тварюка її все одно бачила. Тож дівчина дозволила тіням упасти на землю й пірнула вперед — до волаючого коня, що бився в куряві. Вона рухалась посеред лісу гаків та замахів, відчувала вітерець від майже влучних ударів, що заледве оминали її обличчя і горло, шиплячий посвист щупалець у повітрі. Та страху вона посеред цієї бурі не відчувала. Просто хитнись, ухились, прослизни, перекотись. Меркуріо навчив її цього танцю. Танцю, який вона виконувала майже кожен оборот, відколи її батько так глибоко пірнув на такій короткій мотузці.
Стрибок крізь куряву, зворотне сальто, стрибнути через щупальця, як дитя, що опинилося поміж десятка скакалок. Мія кинула швидкий погляд на розтулений дзьоб тварюки, клацання й гарикання якого перекривали Паскудині крики. Земля скрипіла, поки страховисько витягувало своє величезне тіло з-під піску. Запах вогкої смерті та просоленої шкіри, курява дряпає легені. Коли дівчину осяяло, на вустах у неї розквітла усмішка, і вона стрімко кинулася вперед, перестрибуючи — раз, два,
— Зуби й Паща, та вона
Кінь знову став дибки, Мія чіплялася за нього стегнами, нігтями, усією щирою непоступливістю. Вона дотягнулася до сідельних в’юків і вивудила звідти важкий глек із ясно-червоним порошком. Зітхнула, старанно замахнулася й пожбурила глек до кракенової пащеки.
Глек розбився об дзьоб бестії, бите скло та дрібний червоний порошок полетіли страховиську в горлянку. Щоб уникнути наступного удару, Мія скотилася зі спини Паскуди на землю й хутко чкурнула закуреною долівкою. Вереск агонії розітнув повітря. Кракен відпустив коня, чудовисько билося, роздирало й дряпало собі пащу. Трік ще раз штрикнув істоту — упівсили, — та бестія вже геть-чисто забула про свою здобич, величезні очиська крутилися в орбітах, поки вона оберталася та оберталася, знов занурюючи тіло в товщу піску, підвиваючи, немов собака, який щойно вернувся після важкого робочого обороту й побачив на своїй псарні незнайомого пса, який курить його сигарили в ліжку з його дружиною.
Поки кракен занурювався, спінюючи пісок, Мія стрімко звелася на ноги. Дівчина відкинула спітнілі пасма з лоба й вишкірилася, наче божевільна. Трік загубив щелепу — він стояв, ледь тримаючи скривавлений ятаган, а обличчя в нього було густо припорошене курявою.
— Це що було? — видихнув він.
— Ну, строго кажучи, вони не головоногі…
— У сенсі, що ти йому в рота кинула?
Мія знизала плечима.
— Горщик зі «вдоворобом» Жирного Даньйо.
Трік мигнув. Кілька разів поспіль.