Джей Кристофф – Безніч (страница 111)
— А тепер я вб’ю
Рем прогарчав до своїх людей:
— Дівчину вбити. Кассія взяти живим.
Віддаймо солдатам належне: наказ захопити живим найнебезпечнішого чоловіка в Ітрейській Республіці їх не дуже збентежив. Можливо, те, що цьому наказу передував інший — убити шістнадцятирічне дівчисько, — трохи його пом’якшило. Ешлін позадкувала, та легіонери — дюжина їх була — ступили вперед, й очолив їх центуріон Ґарібальді. З молитвами до Аа і проханнями про силу Всевидючого Світла солдати здійняли щити й рушили вперед. І Володар Клинків безгучно вийшов, щоб зустріти їх.
Мія бачила кількох фехтувальників, що рухались, наче танцівники, — гнучко й граційно. Інші рухались, наче бики — суцільні сила й натиск. Та Кассій рухався, наче ніж. Просто. Прямо. Вбивчо. Нічого показного в його бойовому стилі не було. Нічого яскравого. Він просто рубав до кісток. За його наказом здійнялися тіні, помахом руки він знезброїв першого чоловіка й занурив меч у його груди. Другий упав долілиць, рвонути вперед йому завадило кубло тіней. Швидким ударом по карку Кассій відтяв йому голову так, наче йому це із запізненням на думку спало.
Мію приголомшило те, з якою легкістю чоловік керував Пітьмою. Назовні, у світлі одного-єдиного сонця (нехай навіть друге майже зійшло) їй складно було навіть утримати на місці кількох легіонерів-нападників. І все ж таки їй вдалося приклеїти до землі чоботи двох найкремезніших хлопаків та кинути останню з кульок рубінового чароскла в обличчя іншому, і тому голову начисто вибухом знесло. Укритий полум’ям меч із сичанням розітнув повітря. Мія відхилилась назад, відчуваючи жар біля підборіддя. Вона нахилилася, покотилася, зробила сальто в куряві й у відповідь жбурнула останній зі своїх метальних ножів. Він з глухим ударом увіткнувся люмінатію в шию — аж затремтів, — і той, заливаючись кров’ю, кашляючи, впав на землю.
Мія підвелася з порохнявої долівки на ноги. Вона не зводила очей з Ешлін. Дівчата дивилися одна на одну над ворухливим піском, у повітрі між ними майоріли привиди двох хлопців. Трік. Озрік. За жодного не помстилися. Та Ешлін чомусь відсахнулась, вона тинялась подалі від колотнечі, тоді як до Мії кинулись інші люмінатії, високо здійнявши мечі.
— Еш, ти мене боїшся?
Парирувати. Фінт. Випад.
— Міє, я не хотіла, щоб усе так вийшло, — гукнула дівчина. — Я ж казала, тобі там не місце.
— Ніколи не думала, що ти боягузка. Твій брат краще бився.
— Хочеш мене на маленьку дуель підбити? — Еш сумно похитала головою. — Люба, думаєш, усе отак скінчиться? Я встряну у фехтувальний двобій, у якому мені несила перемогти?
— Може ж дівчина помріяти.
— Ну то помрій. Я теж в Аалеї вчилася.
Мія парирувала удар, що цілив їй у горло, і копняком здійняла куряву, що полетіла противнику у вічі. Чоловік гепнув її щитом, і дівчина покотилася по землі. Відхилилася, коли він із силою вгатив вогненним мечем по піску обіч її голови, і з розмаху копнула солдата в коліно. Почула вологий хрускіт, придушений крик. Стрімко підвелася на ноги, усі уроки Наєв співали в неї в голові. Полум’яна сталь розтинала повітря, курява запеклася в неї на язику.
Мія ризикнула глипнути вбік і побачила, що Кассій уповні заслуговував на свою репутацію фехтувальника. Болото навколо нього вкривало пів дюжини мертвих тіл, ще двійко чоловіків лежали й стогнали. Як це притаманно багатьом генералам, Рем тримався позаду й дозволяв битися рядовим, та, коли люди його попадали на землю, наче те листя, чолов’яга сплюнув і долучився до сутички. Володар Клинків відступив назад, кинув уперед тіні, й темрява замерехтіла перед полум’яним Ремовим мечем.
Оскільки вся зграя товклася навколо Кассія, у Мії лишився тільки один противник — центуріон Ґарібальді. Чоловік розмахував щитом і невблаганно прорубався крізь Міїн захист. Мія була спритною, але центуріон мав на собі важкі обладунки, і ті кілька ударів, яких вона спромоглася завдати, крізь броню не пробились. Ґарібальді вгатив її щитом у груди, і дівчина здійнялась у повітря. Вона вчасно відкотилась убік та уникнула удару, що мав розкроїти їй голову, припіднялася над землею й кинула останню кульку оніксового чароскла в щит центуріона. Аркімічне скло тріснуло й вивільнило хмару рухливого чорного диму. Центуріон заточився, закашлявся, і, прикликаючи залишки сил, Мія стиснула кулаки та кинула тіні чоловіку під ноги, сплутуючи його чоботи, коли він знову рушив уперед. Той похитнувся, замахав руками, як крилами, намагаючись відновити рівновагу, та зрештою не втримався на ногах. Ґарібальді полетів сторчголов, та п’яти його все ще міцно трималися за землю, тож, коли він упав, гомілки в нього тріснули під вагою всього тіла.
Чоловік закричав і схопився за ноги, а Мія тим часом звільнила його, витираючи порох з очей. Кассій усе ще бився з люмінатіями, постаті їхні здавалися місивом білого і чорного, полум’я і тіней. Коли до бійки доєднався Рем — сили вирівнялися, і тепер Володар Клинків пішов у захист, меч його рухався так швидко, що повітря тріпотіло, а Темрява співала.
Мія глянула на юстиція, обличчя якого кривилось від люті. Чоловік, що допоміг винищити її фамілію. Зруйнував її колишнє життя. Та вона повернулась до Ешлін. Дівчина, що схопила її нинішнє життя й розірвала на криваве шмаття. Ешлін зиркнула у відповідь: меч у руках, блакитні очі примружені. Залишати дівчину за спиною не найрозумніший вихід. Тож Мія нахилила голову вбік, поки шия не хруснула, і зробила крок уперед.
— Не роби цього, Міє, — попередила Ешлін.
Мія не звернула на неї уваги, підвела руки й огорнула ноги дівчини тінями.
— Це не боляче, — сказала Мія. — Не дуже.
Еш глибоко вдихнула. Зітхнула, сунула руку в кишеню бриджів і витягнула звідти пригорщу палючого світла, що крутилося на золотому ланцюжку.
І та палала яскравіше за троєсонце. Побачити медальйон було наче дістати палицею по голові, вона одразу впала на коліна. Куточком ока Мія побачила, що Кассій похитнувся й підвів руку, щоб затулити очі. Коли впав захист Володаря Клинків, Рем уже був замахнувся. Відчайдушно намагаючись зберегти здобич живою, юстицій розвернув вогненний клинок, щоб ударити Кассія плазом. Та легіонер, що бився поруч, наляканий до непритомності смертями товаришів, падінням центуріона, смертоносною тишею, з якою цей демон у чорному прикликав з прірви тіні, що шматували його соратників, — такого ж самовладання не мав.
Рем гукнув попередження, легіонер атакував, а Кассій уже заточився від світла Трійці, та ще й намагався уникнути Ремового удару. Вогненний меч пірнув чоловікові між ребер і занурився по руків’я. Легіонер висмикнув клинок, Володар Клинків закричав від болю й схопився за прохромлені груди. Він упав навколішки, викашляв червоним і скрутився в клубок, усе ще захищаючись від жаского палючого світла.
— Чортів дурень! — зревів Рем, розвернувся до легіонера і зацідив йому важким ударом у щелепу. Голова солдата відкинулась убік, зуби розлетілися, а сам він зіжмакався, наче паперовий. — Мені ж він живим потрібен!
Мія стояла накарачках, голова низько опущена, очі заплющились, уникаючи вогненної ненависті Всевидючого, яку Ешлін у руках тримала. Еш перейшла через болото до Мії, високо тримаючи Трійцю. Мія перевернулася горілиць і поповзла геть, хвицяючи п’ятами по землі. Агонія. Жах. Пан Добрик, що скрутився в її тіні й звивається, такий же безпорадний, як і вона сама.
— Міє, мені прикро, — зітхнула Еш.
Рем, не ймучи віри очам, дивився на Ешлін.
— І ти цю штуку весь час при собі мала? Ти могла цьому будь-якої миті край покласти? Ах ти ж зрадницька мала…
— Пішов нахуй, богомольничку, — вишкірила зуби Ешлін. — Я тут не заради твоєї осяйної республіки, і мені не всралися ані ти, ані твої люди. Якщо я хотіла туз у рукаві сховати, то моє діло. І якщо ти раптом не помітив, саме це твоє жалюгідне життя порятувало. То, може, ти краще б не бекав, а вбив би дівчину, що тебе вколошкати намагалась, та пішов би перевірити, чи решта кліру все ще під замком сидить? Хіба що ти й ця премила купа ідіотів їх теж випадково прибити хоче?
Хай вона була щонайменше на фут нижчою, Ешлін дивилася на Рема згори вниз. Рем загарчав і пішов до Мії, піднісши вгору полум’яний клинок.
Мія позадкувала крізь болото. Біль розривав її на шматки, вона навіть підвестися не могла. Тепер її жилами струменів жах, він ревів у скронях, тривожно волав, що отак воно все й скінчиться. Усі ті милі, усі роки. І все завершиться тут? Отак, із борсанням у болоті посеред якоїсь дупи світу, коли нема сил навіть меч здійняти?
Зуби стиснулись. Очі сповнили злі сльози.
Світло засліплювало, хоч би куди вона глянула, — то було все одно що прямо на сонця глядіти. Роздивитися вона могла тільки тьмяні силуети. Просто перед нею стала Ешлін, у руці в неї яскраво палало Світло. За дівчиною височів Рем, і в руці його сяяло не аж таке яскраве світло. Поранений люмінатій стогнав на землі. Страх володаря Кассія приєднувався до її власного.
Вона струсила головою. Витріщилася на силует Рема. Змусила себе подивитися йому у вічі. Щоб показати: не важить, наскільки це боляче, не важить, що серце її знає, що то брехня…
— Я тебе не боюся, — просичала вона.
І почула тихий смішок. Менш яскраве світло здійнялося вгору.