Джей Кристофф – Безніч (страница 101)
— Еш розповідала, що він виростив дітей, аби вони посіли його місце.
Вона глянула на тінь, що зачаїлась поруч.
— А що, як він виростив їх, аби вони за нього помстилися?
— Та не потрібна йому удача, — прошепотіла Мія. — Млійка — хіба ти не розумієш? Оті пропорції в нотатках Карлотти — їх вистачить, аби дюжину людей приспати. Якщо Ешлін чи Озрік додадуть її до ініціаційної учти, Кассій відключиться, як і всі інші, темряник він там чи ні.
Серце Мії підстрибнуло. У животі похололо.
— Прірва й кров…
Не встиг Пан Добрик шепнути щось іще, як Мія рушила додолу. Зістрибнула до мезоніну, знову загорнулася в плащ із тіней — така собі розмита пляма на тлі стін Свинарні. Друга центурія промарширувала до мезоніну, за легіонерами йшли Рем та його примус. Чоловіки по два в ряд потупали сходами вниз до кривавого басейну.
Мія слідувала за ними, ховаючись під тіньовим плащем, світ навколо неї тьмяно чорнів. Сходами були розставлені аркімічні лампи, і вона йшла на їхнє світло аж до самого черева Свинарні, де в повітрі ширяв слизький штин крові. Чула плюскіт, колотнечу, булькотіння. Рухалася тихо, торкаючись рукою стіни, прослизала повз лави солдат, які чекали своєї черги підійти до басейну з кров’ю. Гліфи на камінні ледь чутно гуділи, і коли центуріон Альберій гавкав накази, у повітрі виспівувала сила. Ніхто з них раніше не бачив ісіїрські кровочари в дії, та треба віддати їм належне — усі люмінатії йшли до Марієвого басейна, як їм і було наказано. Заплющували очі, мурмотіли молитви і — зі сплеском ісіїрської магії — зникали один за одним.
Усі очі було прикуто до неспинного коловороту. До гліфів, надряпаних на стінах підсохлою кров’ю. Мія розмірковувала над тим, чи не зачекати, поки вся Друга центурія перейде, певно ж мусить випасти шанс наблизитись до Рема. Та тоді вона подумала про Тріка. Про отруту. Учту. Якщо Ешлін та Озрік зрадили Церкву, то вони мають серйозні причини його вбити, і ця думка сповнювала її таким страхом, що поглинути його Пану Добрику було несила.
Кров кружляла й здіймалася. Потік ковтав солдатів одного за одним. Мія не могла собі уявити, щоб Марій пішов проти Церкви — попри всю його зарозумілість. Певно, що його
Небайдужі їй люди — це важливіше.
Та іронія подій не могла не зачаровувати. Якби вона перетворилась на те чудовисько, яке з неї Церква хотіла зробити, якби вона вбила безіменного хлопця і була б запрошена до ініціації, то вона б і не здогадалася про те, що Ешлін з Озріком напланували. Вона сиділа б просто зараз на бенкеті — отруєна разом з іншими аколітами та кліром.
А натомість вона була єдиною людиною, здатною їх порятувати.
Мія ковзнула вздовж стіни кривавого покою, вниз до басейну, по пояс занурилася в нудотне тепло. Вона уявлення не мала, чи можуть Путтю одночасно двоє пройти. Та знала, що до крові в цьому басейні домішана й кров Марія, тож промовець відчує її присутність разом із солдатом, що брів обіч неї.
Чи знатиме промовець, що вона друг. Чи він узагалі зможе…
Здійнялася червона хвиля. Підлога зникла з-під Міїних ніг. Вона відчула, як потік засмоктує її глибше, глибше, крутить, вертить, відчула присмак крові в роті. Цей страхітливий прибій, що вічно затягуватиме її вниз. Вона попливла нагору до світла. Груди розриваються. Серце калатає. І нарешті…
Відчула камінь під ногами. Повільно відштовхнулася від дна, випірнула на поверхню, очі заліплені кров’ю. Поруч із нею з потоку вирвався люмінатій, він відпльовувався, кашляв, а товариші тим часом підхопили чоловіка й поставили на рівні. Навколишні чоловіки з голови до ніг були забарвлені червінню, на обличчі кожного — притлумлений страх. Просякнуті кров’ю покої Марія були гарним підтвердженням кожної похмурої історії, що вони чули про тих, хто Нії молиться. Нескладно зрозуміти, що вони вважатимуть Церкву єретиками. Нескладно зрозуміти, як Скаева та Дуомо переконають їх, що це вороги.
Мія змигнула й протерла очі від крові.
Плечі її все ще огортав плащ із тіней, і вона старалася триматися під поверхнею рідини, тільки голова визирала — рівно настільки, щоб дихати можна було. Марій, як і завше, стояв навколішки біля вершини басейна. Поруч з ним стояв десяток вкритих підсохлою кров’ю люмінатіїв з дрючками із залізного дерева в руках. Пульс Мії пришвидшився, кола вона відчула за спиною промовця знайому тінь.
Хлопець нахилився до кам’яної підлоги, у руці він тримав довгий зазублений ніж. І в нього під ногами Мія побачила іншу постать, загорнуту у звичні чорні шати. Покручена, жалюгідна шкіра стікає рідиною та гниє, скручена, як роха на бойні. Руки в неї були зв’язані, всі пальці — переламані, рожеві очі заплющені. Та впевнений порух тіні її грудей підказав Мії, що ткаля не померла — і що це ніж Озріка, який він біля горла Маріелли тримав, змушував Марія чинити цей безум.
Думки дівчини шалено крутилися, у голові сама собою складалася головоломка.
З уколом провини вона зрозуміла, що спішити нагору сенсу нема — хай там що мало відбутися в Небесному Олтарі, воно вже сталося. Зрештою, як отруту Еш та Озрік всього лише млійку використали, нікого вона на місці не вб’є. Очевидно було, що люмінатії збираються захоплювати їх живими. Щоб катувати. Допитати. Розіп’яти на публіці. Саме це чекає на верхівку Багряної Церкви. Та цієї миті володар Кассій та клір ще й близько не померли. І це означає, що й Трік може…
Дівчина глянула на Марія, який співав над зворохобленим басейном. Вона зрозуміла, що могла б його вбити. Просто горло перерізати, заблокувати цю частину військ у горі, а інші з того боку лишаться. Але ж це знищить найцінніше надбання, яке Багряна Церква в арсеналі має. Перекрити Криваву путь — це величезний удар по Церкві, так усі каплиці опиняться ізольованими.
Та чи мусить вона на таке зважати?
Чи не вартий порятунок Тріка й Наєв такої втрати?
Лишаючись під поверхнею крові, вона потягнулася до рукава й витягнула звідти кинджал зі смертекості. Побачила, як Марій напружився й глянув у її бік.
Продовжуючи пісню, переправляючи сюди все більше й більше захеканих і нажаханих люмінатіїв, Марій знову перевів погляд на басейн. Та Мія могла присягнутися, що побачила, як він головою похитав. І легким змахом руки, у якому дівчина впізнала без’язиччя, промовець свою думку прояснив.
«Навіть не пробуй», — показав він.
Тоді на цьому все. Здійснити вбивство потайки в неї шансів нема, а якщо Марій збирається піти проти неї, йому достатньо відправити її назад тієї ж секунди, коли вона вирушить до нього. Усе як завше: свою шкуру промовець цінує вище за будь-що інше в цих стінах.
Мія присіла, спостерігаючи, як Путь пройшов ще з десяток легіонерів. Коли всі вони зібралися докупи, уся сотня, центуріон Альберій наказав їм розосередитися поверхом. Узяти під охорону сходи, двері, коридори. І поки його люди розходилися навсібіч, центуріон розвернувся до одного з наймолодших рекрутів.
— Відзвітуй юстицію, що все гаразд.
Мія побачила, як під тією кіркою засохлої шарлатової рідини хлопець аж пополотнів від думки, що треба знову заходити до страхітливого басейну. Та він пішов крізь червінь і розчинився в потоці. Мія подивилася, як він зник, і знову перевела погляд на Марія. Це її останній шанс перервати сполучення з плацдармом. Якщо промовець помре до того, як тут опиниться Перша центурія…
Кров здійнялась навколо неї, прибій почав тягнути за п’яти. Вона заточилася, схопилася за край басейна, замизгуючи мармур червоним. Марій знову похитав головою, елегантно, як завше, і руки його затріпотіли.
«Навіть не думай».
Мія стиснула зуби. Спостерігала, як Путь почала долати Перша центурія. Чоловік за чоловіком, хвилину за хвилиною, товариші витягують з крові одне одного. І нарешті Мія побачила, як із крові здіймається той, про чиє убивство вона мріяла довгі шість років. Він відмахнувся від солдатів, що кинулись йому на допомогу, вийшов з басейна, і з нього на кам’яну підлогу ринули рясні потоки загуслої крові. Темна червінь бралася згустками в бороді, водоспадом текла по спині. Плечі широкі, як сама Тиха Гора.
Юстицій Легіону люмінатіїв бовванів над промовцем Марієм, і губи його скривила огида.
— Нечестивство, — прогарчав він. — Нечестивство і єресь.
Марій мовчки й незмигно зустрів погляд юстиція. На прегарних вустах грала легка усмішка. Рем витер кров з обличчя, повернувся до секунда, тоді як ад’ютант почав застібати на центуріоні прекрасні обладунки зі смертекості.
— Центуріоне, рапорт.
— Поверх захоплено, юстицію. Перша та друга центурії на позиціях.
— Чудово, — він махнув до Марія. — Міцно й надійно зв’яжіть це віровідступницьке лайно.
Солдати ступили вперед, стискаючи в руках просякнуті кров’ю мотузки. Вони кинули Марія на підлогу й скрутили йому ноги-руки за спиною, наче він худоба, яка різника чекає. До рота йому запхали шмату, іншою зав’язали очі. Один із солдатів добряче приклав бранця чоботом, але піднята рука Рема поклала цьому край.