Дженнифер Арментроут – Падіння руїни та люті! (страница 99)
Вони за мить оточили нас.
Грейді вирвався з моєї хватки, змахнув кулаками та врізався в натовп Реїв. Голови в каптурах, розвіюючи сірий туман, відбивали його важкі удари, і їх було забагато. Один Рей схопив його руки, завів їх за спину та змусив встати на коліна, а інший підвів... меча до горла чоловіка. Лезо виблискувало молочно-білим. Я рвонулася до Рея та спробувала вхопити руку, що тримала меч біля шиї Грейді.
Лорд Самріель ступив переді мною.
Я так швидко відсахнулася, що втратила рівновагу, послизнулась і гепнулася на дупу.
Лорд Самріель захихотів і повільно полетів — буквально полетів до мене.
— Це було неймовірно граційно.
Чорт. Чорт. Чорт. Я поповзала назад і заплуталася ногами в подолі сукні.
— Ти, сучий сину! Відійди від неї! — закричав Грейді, намагаючись вирватися. — Відпусти мене, а то присягаюсь, я...
— Стуліть його, — наказав Принц.
Один із Реїв розвернувся й опустив руків’я меча на голову Грейді. Усередині мене все обірвалося, та я змогла здійнятися на ноги. Поспішила до друга та впала на коліна.
— Грейді? — прошепотіла я. Реї повільно відступили й оточили нас кривим колом. — Грейді?
— Заспокойся, — з-поза двох книжкових стелажів, що встояли, вийшов Хаймел. Я сіпнулась і застигла, витріщаючись на порожні руки, а тоді на стегна, де його... меч досі був у піхвах. Цього осла не роззброїли.
І я виявилася наївною дурепою, яка вирішила, що
— Покидьок, — прошипіла я та з ненавистю поглянула на нього.
— Це вона, Принце Рогане, — сказав із полегшенням цей осел. — Це вона належить Принцу Вітрусу.
Я застигла.
— Що?
— Чудово, — Принц Роган відпустив Еллісон.
Тримаючи руку біля живота, вона спіткнулась і схлипнула. Принц Роган подивився на надміру, що вмостився на полиці, і цього було достатньо. Той злетів і націлився прямо на неї.
— Еллісон! — закричала я.
Дівчина підвела очі, розвернулась і побігла між стелажами.
— Ні! — скрикнула я. Знала, що станеться. Бачила, що станеться, і все одно здригнулася, коли її пронизливі й жахливі крики розірвали повітря, перш ніж обірватися мокрим хрипом.
А потім запала тиша.
— Чому вони завжди тікають? — запитав Лорд Самріель. — Куди, на їхню думку, вони біжать?
— До смерті, — відповів Принц Роган і подивився на мене.
Лорд Самріель засміявся, і мене ледь не знудило.
— Як хворобливо.
— Ви... ви сказали, що не зашкодите їй, — ледве промовила я, мої груди були напружені, я так сильно тремтіла. — Ви сказали...
— Я сказав, що дам їй вибір, — перебив мене Принц Роган. — Я не сказав, що не нашкоджу їй.
Я обурилась:
— І який вибір ви їй залишили?
— Померти швидко чи повільно, увесь час кричачи від болю, — відповів той. — А це була швидка смерть.
— Боги, — прошепотіла я, частина мене не могла усвідомити холодної брутальності його слів.
— Сподіваюся, ти не молишся до них, — Принц Роган холодно подивився на мене згори. — Вони давно вже перестали слухати.
— Не молюся, — проскреготіла я. У мене навіть не було сил задуматися, чи правда те, що він сказав про богів. Я поглянула на Грейді та побачила, як підіймаються та опускаються його груди. Я поклала на них долоні, дозволяючи кожному подиху заспокоїти мене. — Чому... чому ви всі це робите?
— Можна сказати, ми змінюємо правила, — відповів Принц Роган.
— Що? — вирячилась я на двох Високородних. — Які правила?
Принц Роган презирливо посміхнувся й мовчки відвернувся. Лорд підійшов ближче й роздивився мене. Він примружився.
— Вона не має знака.
Знак.
Знак, про який говорив Клод.
— Не знаю, що ви шукаєте, — сказав Хаймел, який стояв позаду. — Але вона має здібності. Дар передбачення та інтуїції. Вона може читати наміри й бачити майбутнє.
— Її очі, — пояснив Лорд Самріель і схилив голову. — Знак мав бути в її очах.
Я різко вдихнула та згадала ту мить, як я помітила у дзеркалі, що вони змінили колір. Це був не витвір моєї уяви. Та хіба я вже й так цього не знала? Глибоко всередині?
— Її могли замаскувати, — задумливо промовив Принц Роган, і я й гадки не мала, що він мав на увазі. — Дізнаємося, коли повернеться Лорд Аріон. А поки, розберіться з отим...
— Ні. Ні. Прошу! — благала я, вчепившись у Грейді. — Будь ласка, не шкодьте йому. Прошу. Я зроблю все, що ви скажете.
Я тремтіла, не соромлячись благати — торгуватися.
— Будь ласка.
Принц Роган повільно розвернувся до мене. Його очі... були такі самі, як у Торна: калейдоскоп кольорів, що змішувалися між собою. От тільки коричневий був ближче до багряного.
— Що завгодно?
Моє серце завмерло, але я кивнула.
— Що завгодно.
Лорд Самріель поглянув на Хаймела.
— Вона каже правду, — підтвердив той. — Ці двоє нерозлийвода. Він її слабке місце.
Гнів переповнив мої вени, але я стрималась і зосередилась на Принцові.
— Пообіцяйте мені, що не завдасте йому шкоди, і я зроблю все, чого ви хочете. Я присягаюся.
Той злегка всміхнувся і я помітила, що риси його обличчя були ще витонченіші, ніж у Торна. Однак вони не мали ані краплі... життя. Він був ідеально сформованою оболонкою.
— Добре.
Я не дозволила собі відчути й крихти полегшення.
— Пообіцяйте мені, що не завдасте йому шкоди.
Принц ширше всміхнувся, але це не пом’якшило його рис і не зробило його погляд теплішим.
— Ти швидко вчишся.
Я поглянула на Хаймела, а потім на стелажі, де Еллісон... де вона востаннє вдихнула.
— Ні, не швидко, — я ковтнула. — Пообіцяйте.
— Я, Принц Роган з Августини, обіцяю, що йому ніщо не нашкодить, — заявив він, і я здригнулася від полегшення, попри те, що він походив із Низовин — зі столиці. Високородні не брешуть. Вони також не могли порушити клятву. Це я пам’ятала. — Допоки ти не даси мені на це причини.