Дженнифер Арментроут – Падіння руїни та люті! (страница 70)

— Я здогадався.

Я трохи відступила. Це було все, що мені вдалося зробити. Принц Торт опинився біля мене, перш ніж я встигла знову вдихнути. Однією рукою він обхопив мій стан і наступної ж секунди закинув мене на плече. На мить я була настільки шокована, що не могла поворушитися й так і звисала там. Його деревний запах охопив мене.

Тоді Високородний принц розвернувся.

— Милостиві боги! — скрикнула та вхопилася за його туніку. — Поставте мене на місце!

— Поставив би, але мені здається, ти сперечатимешся, — Принц Торн пройшов до спальні, минаючи ліжко. — А я надаю перевагу тому, щоб робити це поблизу ліжка, в якому я спатиму.

— Ви не можете цього зробити! — лють вибухнула в мені, стираючи здоровий глузд. Я била кулаками його спину, штовхалася ногами — повністю забувши кого я била. — Поставте мене... — шипіла я, коли біль розливався по стиснутих долонях і руках. — Чорт.

— Перестань, — сказав Принц Торн доволі веселим тоном. — Я справді не хочу, щоб ти зламала собі руки. Вони знадобляться нам пізніше.

— Милостиві боги, — я з жахом дивилась, як двері моєї кімнати з розмахом відчинилися. Він справді збирався нести мене до себе? Та він збожеволів!

— Ви можете мене відпустити?

— Я тобі не довіряю.

— Ви мені не довіряєте? — фиркнула я.

Двері моєї кімнати зачинилися.

— Ти влаштуєш сцену.

— Це не я зараз влаштовую сцену.

Принц Торн повернув голову й торкнувся підборіддям мого стегна.

— Це саме твій вереск розбудить усіх, хто вже ліг спати, і насторожить всіх, хто цього ще не зробив.

— Я не верещу! — я, ну, заверещала. — Мені це не подобається!

Я спробувала вивільнитись, але він міцно тримав мене за спину.

— Це безглуздо!

— Знаю.

Я була у відчаї.

— Тоді поставте мене, а то...

— А то, що?

— Мене знудить на вашу спину.

Принц Торн засміявся.

— Будь ласка, стримайся, бо якщо ти це зробиш, на нас знову чекатиме ванна.

Я загарчала та опустила погляд на руків’я меча, який звисав справа від його поясу. Я лежала впоперек захованого в піхвах леза. І знову ж таки я була надто розлючена, аби подумати, що роблю. Я підняла руку й потягнулася за ним.

— Краще не роби цього, — попередив Високородний.

Я застигла в кількох сантиметрах від золотого руків’я. У нього що, на потилиці були очі?

— Якщо тільки не знаєш, як ним користуватись і покажеш свою майстерність, — продовжив він.

— А якби так і було?

— Я дуже здивувався б, — зазначив Принц Торн, і я здійняла брови. — Але не думаю, що ти на таке здатна.

Я володіла кинджалом — Грейді навчив мене принаймні цьому. Та я знала, що кинджал і меч не могли зрівнятися один з одним, тож тихо зітхнула.

— Проте, підозрюю, що якби ти володіла мечем, то скористалася б ним, не вагаючись, — підсумував Високородний.

— Ви маєте рацію... — я скрикнула, тому що він підкинув мене. — А це вже було зайве, Ваша Високосте.

— Торн, — виправив він і засміявся. — Перепрошую. Моє плече... вислизнуло.

У моїх очах спалахнув диявольський вогник.

— О, я в цьому впевнена, Торе.

Принц аж застиг.

— Бачу, мені доведеться вбити Баса, — сказав він і покрокував далі.

У моєму й без того неспокійному животі все перевернулося.

— Що?

— Це лише жарт, — промовив інший голос. Я впізнала Лорда Бастіана. Підняла голову, але побачила тільки частину його грудей і відчинені двері кімнати. — Він жахливо сумував би за мною, якби вбив.

— Я на це не розраховував би, — попередив Принц Торн.

Лорд Бастіан розреготався.

— Чи можу я поцікавитися, чому ти несеш свою гостю, як мішок із картоплею?

Я зашарілася та перш ніж встигла щось відповісти, промовив Принц Торн:

— Вона вже створювала деякі проблеми.

— Це все, мабуть, через той головний біль два метри заввишки, — зазначив Високородний лорд.

— Тепер я втратив ще один сантиметр? — пробурмотів Принц Торн.

— Я просто констатую факти.

Тут я дещо збісилася.

— Він викрадає мене, а ви сперечаєтеся про те, наскільки він вищий?

— Бачиш, — Принц Торн притис мене до себе. — Навіть вона знає, що я вищий.

— Зрадниця, — зітхнув Лорд Бастіан.

— Це... — я зойкнула, бо Принц Торн схопив мене за стан й опустив на підлогу. Я вивільнилась і відійшла до лампи, що мерехтіла на стіні.

— Перш ніж я піду, — промовив Лорд Бастіан, — Крістіан відбув до Августини.

Августини? Це була столиця.

— Добре.

— Знаєш, Король буде незадоволений.

Принц подивився на нього.

— Ми обидва це знаємо.

— Саме так, — сказав Лорд Бастіан. Він поглянув на мене та знову всміхнувся. — До речі, Крістіан також хоче з нею познайомитися.

— Не сумніваюся, — пробурмотів Принц Торн.

— Хто такий Крістіан? — запитала я.