Дженнифер Арментроут – Падіння руїни та люті! (страница 60)

— Я збирався сказати, що ти хоробра, — натомість промовив Принц Торн.

Я стиснула вуста та знову почервоніла.

Принц Торн уважно дивився на мене. В одній руці він тримав келих, а пальцями іншої постукував по столу. Він не з’їв багато, але, здається, вже закінчив. Я обережно розкрила чуття й дозволила їм витягнутися до нього. Майже відразу я зустріла білу стіну. Рука, яку я уявила, мені не допомогла.

— Вологість тут просто нестерпна, — майже неохоче сказав Командор, ніби думав, що має додати щось до розмови, що давно вже відхилилася від теми.

— Так, нам не втекти від вологи, що приходить із Низовин, — промовив Клод, поки йому знову наповнили келих. — Ви зрадієте, дізнавшись, що найгірша вологість не приходить до самих Бенкетів. Гадаю, тоді ви вже поїдете.

— Цього я сказати не можу, — відповів Принц Торн. — Ми пробудемо тут деякий час.

 

Розділ 21

 

Я застигла, розгублена у хвилі жаху й... полегшення, а ще приблизно дюжини інших емоцій, яких навіть не розуміла.

— Перепрошую? — вдавився Клод.

Я повернулася до нього й піднесла склянку води, яку він ще не здіймав.

— Ось.

— Дякую, Кицю, — слабко всміхнувся він і знову зосередився на Високородному. — А коли ви поїдете?

— Важко сказати, — холодно констатував Принц Торн, і я присягаюся, що в залі стало на кілька градусів холодніше.

— Гадаю, є справи, які краще обговорити приватно, — промовив Лорд Бастіан.

Клод кивнув прислузі. Вони тихо, немов духи, віддалилися від затемнених стін. Хаймел залишився сидіти, але я підвелася, готова вибігти з кімнати. Хоча мені й дуже кортіло почути про ці справи, які, за моїми здогадками, мали стосуватися Залізних Лицарів.

— Ваша Киця може залишитися, — сказав Принц Торн.

Я застигла на мить і, стиснувши кулаки, повільно розвернулася до нього. Ми знову подивилися одне одному в очі.

Принц підморгнув.

Я роздратовано зітхнула.

Його усмішка потеплішала.

— Добре, — погодився Клод, і, перш ніж я встигла всістися на свій стілець, він потягнув мене до себе на коліна. — Підозрюю, що потребуватиму її підтримки під час цієї розмови.

Принц Торн припинив вистукувати. Полум’я свічок затремтіло, ніби в залу прорвався порив вітру. Легке тремтіння пробігло й моїм тілом. Але нічого такого не сталось.

Як тільки вся прислуга вийшла і двері зачинилися, Принц Торн промовив:

— Ви, здається... збентежені перспективою нашого тут проживання.

— Просто здивований. От і все, — трохи напружено кашлянув Клод. — Мене зовсім не бентежить ця новина.

Я подивилася на Високородних. Не думала, що хоч хтось у цій кімнаті повірив йому.

— Радий це чути, — сказав Принц Торн. — Упевнений, ви знаєте, що відбувається на кордоні із Західними Землями. Ми тут для того, щоб визначити, яких заходів необхідно вжити.

— Ми чули дещо про це. — Клод тримав мене за талію та все ж таки потягнувся за тим клятим келихом.

Під непохитним поглядом Принца Торна я не могла всидіти спокійно.

— Західні Землі зібрали неймовірне військо, і, подейкують, вони скоро маршуватимуть Міжзем’ям. Ми підозрюємо, що Принцеса Вісейлії накинула оком на Арчвуд і Прімвірський Двір.

Мені перехопило подих. Облога Арчвуду? Саме цього й боявся Елліс Ремсі, та почути це від Принца було зовсім інше. У роті пересохло, і мені раптово захотілося шампанського.

— Але це не єдина проблема, — зазначив Лорд Бастіан. — Є ще Залізні Лицарі.

— Так, ми чули, що вони, можливо, об’єднали сили із Західними Землями, — сказав Клод. — Однак я вважаю цю новину вкрай дивною. Вейн Бенлен, який бажає бачити на троні низькородного, об’єднує сили з військом Високородних Західних Земель? Це зовсім не має сенсу.

— З того, що я чув, Бейлен вирішив, що його повстання швидше досягне мети з допомогою Західних Земель, — поділився Командор Разіель.

Барон здавлено засміявся.

— Я вважаю, що політика Двору зазвичай не наша справа, — промовив він.

— Не ваша, — погодився Принц Торн.

— Але, які б там чвари не розгорталися між Високородними, тепер це стосується нас, — Клод допив решту свого шампанського. — Що за проблема із Принцесою Вісейлії? Яка причина всього цього? Я впевнений, це складно, але я маю знати, що змушує Західні Землі ставити під загрозу безпеку мого дому.

— Це насправді нескладно, — відповів Принц Торн. — Принцеса вірить, що настав час правити королеві замість короля.

Я розтулила рота від подиву. Королева замість короля? Такого ніколи не було з часів записаної історії — з часів Великої Війни. Чи могли тоді правити королеви? Можливо.

— Думаю, прекрасна Ліз не проти такої ідеї, — зазначив Лорд Бастіан.

Принц Торн схилив голову.

— Гадаєш, королева правитиме краще лише тому, що вона жінка?

— Ні, — не вагаючись відповіла я. — Не думаю, що це на щось впливає.

— А як би ти поставилася до того, щоб правили низькородні? — поцікавився Командор Разіель.

Його запитання застало мене зненацька, і я ковтнула.

— Твоя відповідь не вийде за ці стіни та буде вислухана без засудження, — заспокоїв мене Принц Торн. — Будь ласка. Поділися своїми думками.

— Я... — кашлянула, думаючи про те, як так сталося, що саме мені поставили це запитання. А, точно, вираз мого обличчя, який, імовірно, видав мої думки. — Усе могло б бути по-іншому, якби правили низькородні. Нас більше, ніж Високородних, і логічно, що низькородні краще розуміли б потреби таких, як вони, але...

— Але? — пронизав мене поглядом Командор Разіель.

— Але, ймовірно, нічого не змінилося б, — продовжила я. — Отримавши такий вплив і багатство, ви більше не представляєте низькородний чи Високородний народ, або ж короля чи королеву.

— Цікава думка, — висловився Лорд Бастіан і провів пальцями по губах.

— Але неважлива, — додала я. — Якщо Залізні Лицарі тепер підтримують Західні Землі, значить, вони підтримують і Високородного.

— Дійсно, — пробурмотів Принц Торн. — Схоже на те, що Бейлен вірить, ніби Принцеса правитиме по-іншому.

Я ледь стримала сміх і згадала про Грейді та про всіх низькородних, що долучилися чи підтримували Бейленову мету. Чи знали вони, що тепер їхній кумир підтримує іншого Високородного? Ті, хто ризикували життям і пожертвували ним заради його мети. Я сумнівалася, що вони зрадіють, дізнавшись про це.

— Тож, ви прибули сказати мені, що війна не тільки назріває, — Клод поставив келих на мою ногу. Він так міцно вхопився за мене, що кісточки його пальців побіліли, — але й стукає в мої двері?

— Так, — підтвердив Принц Торн, і в моїх грудях похололо. — І також повідомити, що Арчвуд захищатимуть.

Я зітхнула з полегшенням, бо на якусь мить щось, що я навіть не хотіла визнавати, прокралося в мої думки. Та Високородні збиралися...

— Захищатимуть? Хто? Ви троє? — виплюнув Клод.

Яке короткотривале полегшення я не відчула б, тепер воно зникло, і, здавалося, його ніколи й не було.

— Барон не хотів вас образити, — швидко сказала я та слабко всміхнулася. — Правильно?

— Звісно, — підтвердив Клод.

— Ми знаємо, що Високородні дуже сильні, — заговорив Хаймел. Я ніколи не думала, що колись так вважатиму, але слава богам, що він втрутився. Чорт, я була б рада, навіть якби він сказав мені щось образливе. — Але, щоб ви втрьох стримали військо?

— Ви здивувалися б, дізнавшись, на що ми втрьох здатні, — зазначив Принц Торн. — Однак, гадаю, ви надали б перевагу тому, щоб ваше місто вціліло?