Дженнифер Арментроут – Падіння руїни та люті! (страница 58)

Тоді... тоді здалося, ніби із зали висмоктали все повітря.

З’явився Принц Торн — полум’я свічок зайшлось у божевільному танці. Я, як боягузка, відвела погляд до столу. Не побачила виразу його обличчя, але знала, в яку мить він звернув на мене увагу. Дрібнесеньке тремтіння пробігло моєю шкірою. Я відчула, як Високородний пронизував мене очима, викручуючи мої нерви, допоки я була на межі видати якийсь дивацький звук на кшталт писку. Чи крику. Жар прокрався в моє горло, поки я все ще відчувала його погляд. Милостиві боги, чому, заради всього святого, ніхто не говорив? І як довго ми мали...

— Будь ласка, сідайте, — нарешті промовив Принц Торн, порушивши тишу своїм гортанним голосом.

Я ледь не впала на свій стілець, а Клод, на превеликий подив, всівся спокійніше.

— Для мене велика честь приймати вас за моїм столом, Принце Торне, — сказав він, і я ледь стримала сміх. Честь? Ще кільки хвилин тому він був геть іншої думки, але принаймні зараз його голос звучав щиро. — Але я сподіваюся, вам не знадобляться обладунки між порціями качки та риби.

Обладунки? Що?

— Неможливо бути занадто підготовленим, — відповів Торн.

Я підвела очі й побачила, що три Високородних уже сіли та слуги ставили біля них інкрустовані діамантами тарілки й келихи. Високородні дійсно мали на собі обладунки, які були непомітні при першому погляді. Вони мали вкриті чорною шкірою нагрудники, тому обладунки зливалися з їхніми чорними туніками без рукавів. Щось було втиснуте в шкіряний ремінь — меч із хрестоподібним руків’ям, обрамлений... крилами — крилами, обшитими золотою ниткою.

— Не знав, що в нас буде компанія, — заявив Принц Торн.

Серце закалатало, і, перш ніж я змогла себе зупинити, мій погляд злетів до нього. Він, звісно ж, якимось чином сидів прямо напроти мене, і він...

Принц Торн був приголомшливий у мерехтінні свічок: він розпустив волосся, і воно вільно спадало на обличчя. Зараз він і близько не був схожий на смертного. Ми подивились одне одному в очі, і я застигла. Вихори кольорів у його райдужках не рухались, але погляд був не менш сильним і пронизливим.

— А, так. Я подумав, оскільки ви вже знайомі, то ви не заперечуватимете проти її присутності, — сказав Клод, знову із келихом шампанського в руці. — Сподіваюсь, я не помилився у своєму припущенні?

— Ні, — всміхнувся Принц Торн і розслабився у своєму кріслі. Він не зводив із мене очей. — Я зовсім не проти її присутності.

Я втислась у свій стілець.

— Навпаки, — продовжив той, — я навіть радий цьому.

Клод схилив голову набік. Моє серце дивно підскочило, за що я потім точно мала себе тріснути. Знову запанувала тиша. Здавалося, минула ціла вічність, перш ніж Принц перевів погляд, і я нарешті змогла ковтнути, щоб не вдавитися власною слиною.

— А це ж хто такий? — запитав Принц Торн.

— Мій кузен, Хаймел, — відповів Клод і поставив келих біля тарілки. Я сподівалася, що він там і стоятиме. — Як Капітан Сторожі, він важлива частина Арчвудського Маєтку та міста.

— Ваша Високосте, — Хаймел поважно схилив голову. — Велика честь вітати вас і ваших людей за нашим столом.

Нашим столом? Я ледь втрималася, щоб не пирхнути.

Принц Торн роздивився його й вигнув губи в усмішці, якої я ще ніколи не бачила. Холодна. Безпристрасна. Моя шкіра поколювала.

— Не думаю, що представлений тим, хто вас супроводжує, — заявив Клод, коли персонал розлив шампанське в келихи, а тарілки щедро наповнилися всім, що було на столі.

— Командор Лорд Разіель, — Принц Торн вказав на другого Високородного, а потім кивнув на першого. — І Лорд Бастіан.

Бас.

Я миттю перевела погляд на іншого Високородного лорда й раптом зрозуміла, чому він так усміхався мені, коли зайшов. Це він був у саду тієї ночі, та з ним розмовляв Принц Торн, поки я то приходила до тями, то знову втрачала свідомість.

Лорд Бастіан спіймав мій погляд і підморгнув.

— Ваше місто дуже спокійне, — сказав він Барону. — Як і землі вашого маєтку. Дуже... гарні краєвиди, особливо в саду.

О, боги...

Чи вважатиметься це драматичним, якби я побажала, щоб земля розступилася під моїм стільцем і повністю поглинула мене?

— Дуже мило з вашого боку. Арчвуд — це коштовність Міжзем’я, — Клод потягнувся за тим клятим келихом шампанського. — Будь ласка, насолоджуйтесь їжею. Все було приготовлене на вашу честь.

— Ми дуже це цінуємо, — визнав Принц Торн.

— Арчвуд більше, ніж просто коштовність Міжземя, — зазначив Командор Разіель, коли Принц взяв ніж і почав розрізати курку. — Це важливий торговельний порт, розташований у центрі королівства, і одне з найбільш легкодоступних міст вздовж Східного Каналу.

Так було лише тому, що інші міста вздовж Східного Каналу були відокремлені Відьмоліссям.

— Арчвуд дуже важливий для... королівства, — додав він.

— Велике полегшення знати, що Король Евр розуміє важливість Арчвуду в цілісності Келуму, — відповів Хаймел і почав розповідати про успіхи нашого міста в організації кораблів для перевезення товарів та їх розподілу по всіх п’яти територіях.

Ледве слухаючи оце все, я краєм ока побачила, як Клод жестом показав, щоб йому наповнили келих. Я напружилася й сумнівалася, що цього не помітив Принц Торн чи інші Високородні. Клод узяв булочку, розірвав її на шматки, перш ніж з’їсти, та зжував, поки всі продовжували обмінюватися люб’язностями. Я сподівалася, що хліб вбере трохи зі спожитого ним алкоголю. Я поглянула на Принца — на його руки, поки той розрізав курку.

У тому, як усі говорили, прокрадалася ця відмінна риса: підвищена тонкість слів Високородних. Барон тим часом продовжував пити. Я не могла відвести очей від того, як їли лорди. Так, це було трохи дивно. Просто було незвично спостерігати, як вони з такими вишуканими манерами їли у своїх обладунках, і як кожного разу під час рухів Високородних у кріслах зблискували їхні кинджали в піхвах. І це все у той час, як Барон колупався в їжі, як мале дитя.

— Бажаєш чогось іще? — запитав Принц Торн.

Коли ніхто не відповів, я підняла очі від його рук та повільно усвідомила, що він звертався до мене. Я зашарілася.

— Перепрошую?

Він вказав виделкою на мою тарілку.

— Ти майже нічого не їла.

Мій зазвичай відмінний апетит зник від нервів і всього, що відбувалося навколо.

— Я трохи поїла перед вечерею, — відповіла я.

Він здійняв одну брову, наче знаючи, що я збрехала.

— Ти втомилася? — Клод поглянув на мою тарілку, а потім на Принца. — Останнім часом вона часто втомлена.

Я прикусила губу. Він взагалі не мав необхідності ділитися цим.

— Навіть так? — Принц Торн ліниво постукав пальцями по столу.

— Вона багато часу проводить назовні, — продовжив Клод, поки я глибоко дихала носом. — У тому своєму саду.

На обличчі Лорда Бастіана розквітла цікавість.

— У саду?

— Не той сад, про який ви, ймовірно, думаєте, — швидко пояснила. — Я опікуюся тільки маленькою частиною саду Барона.

— Коли я не можу відшукати її в стінах маєтку, то завжди знаю, де вона, — сказав Клод із ноткою ніжності. — У неї дуже легка рука.

Відчувши на собі погляд Принца Торна, я проштрикнула виделкою варену моркву.

— Я чув про це, — пробурмотів Принц Торн.

— Ти розповіла йому про свій сад? — запитав Клод і засміявся. — Вона розказувала вам про різні численні породи заячої капусти? Запевняю вас, це дуже цікава тема.

— Різні види, — пробурмотіла я собі під ніс.

— Поки що ні, — Принц Торн відкусив трохи своєї курки. — А скільки взагалі є різних видів заячої капусти?

Він точно не міг серйозно цікавитися цим, але відклав виделку й чекав на відповідь.

— Існує... сотні різних видів, Ваша Високосте.

— Торн, — виправив він.

Командор Разіель, що сидів поруч із ним, здійняв брови та повернув до нього голову.

— Сотні? — перепитав Принц. Він або не помітив погляду Командора, або проігнорував його. — Як хтось може бути в цьому впевнений? Я гадав, що вони всі однакові на вигляд.

— Але вони не однакові на вигляд, — я схилилась вперед на своєму стільці. — Деякі виростають на тридцять сантиметрів, коли інші стеляться по землі, їхні стебла дуже тендітні, тому легко ламаються, але вони можуть заглушити найстійкіші бур’яни. Особливо той вид, що зветься «кров драконів»⁴, і він дуже швидко поширюється. Це рід сукулентів, які...

Я замовкла, усвідомивши, що всі, включно з прислугою, витріщилися на мене.