Дженнифер Арментроут – Падіння руїни та люті! (страница 44)
— Не думаю, що ти вміла куртизанка.
Серце гриміло, коли я бовкнула перше, що спало на думку.
— Можливо, Барон гадав, що ви не захочете когось дуже досвідченого?
Він підняв одну брову.
— Ти хочеш сказати, що твій барон думав, шо я виберу розбещення недосвідченої ймовірно незайманої, що мріє стати ботаніком?
Хвиля болісного тепла вдарила мою шкіру, розпускаючи мені язика й затуманюючи здоровий глузд, але посилюючи хватку на чого члені, просто над вузлом плоті. Він таки був тут твердіший, ніж решта тіла.
— Не виберете? — запитала я й подивилася на нього, рухаючи рукою вздовж його довжини так, як він сказав, що йому подобається. Щільно. Сильно. У його зіницях з’явилися крихітні спалахи світла. — Я не цнотлива, Ваша Високосте, але правда не так важлива, як сприйняття. Адже те, що ви вірите, що я недосвідчена незаймана, не зупинило вас від тієї розпусти, чи не так?
Кутики губ смикнулися, наче він хотів усміхнутися.
— Не зупинило.
Знаючи, що крига, по якій я ступаю, стає все тоншою й небезпечнішою, я поглянула вниз на його руку, яка була досі між моїх стегон, а його палець — досі в мені. Я знову подивилася йому в очі та погладила його від основи до кінчика, трохи дивуючись виступам під моїми пальцями.
— І досі не зупиняє?
Принц не відповідав впродовж довгої миті, але я відчула, як різко затремтіли його груди під моєю рукою.
— Я маю повірити, що те, як ти помчала до ванної кімнати у відповідь на мою пропозицію, це гра? Що рум’янець на твоїй шкірі, коли я ввійшов, мені примарився? Твої вагання долучитися до мене? Твоя нервовість? Усе це просто гра?
Я схилилася до нього — наші вуста майже торкалися — і прикликала на допомогу всю свою відчайдушність.
— Я тут не для того, щоб змусити вас повірити в те, чи інше.
Він смикнув тазом і втиснув пальці в мою плоть.
— Тоді для чого ти тут? — запитав він м’яким, хрипким голосом.
Я провела пальцем по кінчику його члена й усміхнулася, коли крізь його стиснуті зуби вирвалося повітря.
— Якщо я маю це пояснювати, то точно роблю щось не так, — я стиснула його, відчуваючи приплив задоволення від повороту його стегон, що змусив воду розплескатися по стінках ванни. — Але я так не думаю.
Губи Принца Торна розтулились, проте він нічого не відповів. Я продовжила погладжувати його так само повільно, як його пальці рухалися в мені. Уважно вдивлялася в нього примруженими очима. Його дихання прискорилося, розкриваючись швидкими й поверховими зітханнями. Тож я чергувала плавне ковзання з більш жорсткими, повільними потягуваннями, але чіткі занурення його пальців ускладнювали спроби сконцентруватися на чомусь іншому.
— Гадаю, вам варто перепросити, — задихаючись промовила я. Мої м’язи внизу живота затремтіли.
— За що?
— Що помилялися щодо мене.
— Можливо, — простогнав Принц. Його член посмикувався в моїй руці. Він пограв пальцями на моїх грудях, а тоді проклав ними собі шлях до потилиці.
З кожним поштовхом пальця він заходив трохи глибше, трохи швидше. Потім це перетворилося на пальці, що розтягували мене. Його великий палець витанцьовував навколо тугого клітора. Я намагалась усе контролювати. Все це. Свої рухи. Реакцію на нього. М’які, сповнені повітрям звуки, що я видавала. Своє тіло. Задоволення й свою жагу до нього. Свою потребу. Я не для цього сюди прийшла. Сповільнилася, в горлі пересохло, коли я спробувала згадати саму мету свого перебування тут, але мене настільки вразило... усвідомлення, що я хотіла цього. Неймовірно сильно. Хотіла більшого.
Я не мала б. Принаймні не думала, що мала, але... хотіла. Я таки насолоджувалася тим, що саме через мене його дихання прискорилося. Що саме мій дотик викликав ці глибокі, схожі на гарчання звуки у Високородного принца, коли я торкалася його плоті, — у той час він робив те ж саме зі мною. Я відчула тріпотіння внизу живота й навіть нижче. Я хотіла займатися цим.
Так само, як і хотіла залізти в цю ванну.
Щоб мене торкалися.
Щоб торкалась я.
Мабуть, це було тому, що я просто торкалась іншого — дарувала насолоду та отримувала її, не чуючи чужих думок, не заглядаючи в їхнє майбутнє. І це таки було воно, але, здавалося, що й щось більше. Я не знала, що саме, і не розуміла цього, але боялась. Відчувала, як воно наростало в мені, готуючи приплив насолоди, яка загрожувала переповнити мої чуття, — кожну часточку мене. Я намагалася стримуватися, приборкати себе, але це було все одно, що намагатися стримати океан.
— Не опирайся цьому. Віддайся тому, чого хоче твоє тіло, — вмовляв він. — Віддайся мені.
Я здригнулася, піддавшись його вимогам, — вимогам свого тіла. Я віддалася моменту, гойдаючись на ньому: моя рука тепер пришвидшилась, а його пальці ствердіти. М’язи згорнулись у мені й набрякали все більше, допоки напруга не перетворилася на біль. Допоки я не затремтіла.
— Ось так, — прогарчав Принц. Його тіло напружилось і загуділо під моїм. — Я хочу відчути, як ти кінчаєш на моїх пальцях,
Я здригнулася, і його зіниці... стали повністю білими. А тоді вся та стягнута, скручена напруга вибухнула. Я кінчила, викрикуючи, коли вона розгорнулася в розплавленому гарячому потопі бажання, коли його член набряк у моїй долоні. Вивільнення було швидким і приголомшливим. Хвилі чуттів накотилися на мене, коли... його тіло, наче нагрілося під моїм. Настільки, що мої очі миттю розплющилися, попри те, що вихор насолоди розривав мене зсередини.
Зіниці Лорда Торна сяяли, як відполіровані діаманти. Вони настільки розширилися, що повністю витіснили райдужки, та його тіло все ж таки гуділо. Настільки, що його плечі, здавалось, розмилися. Він притягнув мене до грудної клітки, обхопив руками талію та міцно стиснув. Я простогнала у вигин його шиї. Відчуття шкіри Високородного під моїми грудьми викликало міріади неочікуваних чуттів, що стрілами пронеслися крізь мене. Я втратила ритм на його члені, але, здалося, він не помітив, — його таз втиснувся в мою хватку й розплескав воду за край ванни. Член Принца Торна смикався, пульсуючи в спазмах, а звук, який він видав, коли кінчав, розпалив мою кров, змусивши мене почуватись настільки ж гарячою, як і його тіло, яке я відчувала під собою.
Я дихала уривчасто — поштовхи задоволення змусили мене обм’якнути на його грудях. Поклавши щоку Принцу на плече, я підкорилася його тілу, сповільнила рухи, та, коли спазми зменшилися, нарешті, забрала від нього руку. Але не відсторонилася. Його пальці все ще танцювали й дражнили, викликаючи слабші хвилі задоволення, аж доки він повільно не прибрав їх. Він обійняв мене, і я завмерла із заплющеними очима. Не знаю, як він це зробив, але... я розслабилася на ньому. Я знайшла щось неочікувано заспокійливе в його теплих обіймах... втішне. Через це мені захотілося... пригорнутися ближче в жар його тіла.
Запанувала тиша, і я не змогла стримати запитань.
— Ваше тіло... здавалося, ніби воно нагрілось і вібрувало? Це тому, що ви живилися, чи мені примарилося?
— Не примарилося, — кашлянув Принц Торн.
— Вам боляче, коли це відбувається?
— Ні, — він провів рукою вгору і вниз по моїй спині та ніжно торкнувся волосся. — Відчуття зовсім протилежні.
Намагаючись уявити, як моє тіло нагрівається й вібрує, я не змогла зрозуміти, як це могло бути приємним.
— Доведеться повірити вам на слово.
Його сміх прозвучав тихо й гортанно. Потім знову запала тиша, і деякий час я просто дозволила собі відчути все це. Як міцно він мене стискав. Вагу його рук навколо мене й теплу, тверду плоть, що втискалася в мою, і як все це здавалося... правильним.
Боги, це була така дурна думка, але саме це я й відчувала. Не розуміла, як це могло здаватися правильним. Не повинно було, але відчувалося, і я вбирала все це, запам’ятовуючи кожну секунду.
Тому, що я ніколи нічого такого не відчувала.
І гадки не мала, коли зможу відчути знову.
Я не намагалась пробитися крізь його щит, і це, ну, було не дуже добре. Я могла б спробувати знову, особливо, коли ми обоє мовчали, але, здавалося, що так я можу все зіпсувати.
Чим би це не було — тобто нічим, зовсім нічим.
Але я не могла затримуватися. Грейді там, мабуть, місця собі не знаходив від хвилювання, а я... я мала придумати, що розповісти Клодові. Бо ті кілька відповідей, які мені вдалось отримати, були в найкращому випадку розпливчасті.
Усе, що я могла йому сказати, це ім’я Високородного і те, що я вже й так знала.
— На’лей?
— М-м-м, — пробурмотіла я.
— Я ніколи не помиляюся.
Мені знадобився час, аби зрозуміти, що він мав на увазі. А тоді холод пробіг по моїй спині. Я розплющила очі, підняла голову й спробувала відхилитися. Принц Торн не відпустив мене з обіймів. Я виборола лише кілька сантиметрів відстані й подивилася йому в очі. З них зникли зірки. Кольори сповільнилися, допоки не стали зеленими, синіми та коричневими плямами. Я нічого не зрозуміла з виразу його вродливого обличчя.
Я зібрала всю ту відвагу, яка знадобилася мені, щоб зайти до його кімнати, усвідомлюючи, що зараз не час нарешті відчути той жах, який мав би переслідувати мене відтоді, коли ми зустрілися з ним у саду.
— Окрім того факту, що сама лише думка, що хтось, Високородний чи ні, ніколи не помиляється звучить цілком неправдоподібно, я не дуже розумію, про що ви.
Його губи вигнулись, але усмішка була натягнутою й холодною.