Дженнифер Арментроут – Падіння руїни та люті! (страница 42)
— Хіба ти тут не для того, щоб мені прислужитися,
Мені перехопило подих.
— Для того.
— Тоді ти точно маєш розуміти, чого я від тебе хотів би.
— Ви хочете... ще поживитися? — поцікавилась я.
— Я завжди голодний, — сказав він, вдивляючись у мене крізь густі вії своїми шаленими очима. На моїй спині виступили сироти. — Але це не єдина причина, з якої я хотів би, щоб ти приєдналася до мене, Калісто. Вибір за тобою.
Я подумала, чи не примарилися мені ці слова, та витріщилася на Високородного принца. Він міг змусити мене робити що завгодно, позбавивши мене волі, як це зробив колись багато років тому Лорд Самріель із Грейді. Він міг вчинити так, і не бачити в цьому нічого поганого. Але Принц так не вчинив. Натомість він запитував мене й давав мені вибір. Це мало значення, навіть якщо цього не мало бути досить.
І мало значення також те, що він хотів, аби я доєдналася. Не лише для того, щоб поживитися. Це не було важливо. Бо тепер це не звучало, як ділова угода, але це теж мало сенс.
Кілька легких тремтінь пройшлося моїм тілом, коли я піднялася з-за ванни. У голові вирували думки. Що я робила? Що думала? Він навіть був не лорд. Принц. Я не пам’ятала, чи підняла я мило, чи поклала його на полицю. Я навіть не відчувала ніг. Тремтливими руками я потягнулася до поясу. Мені не потрібно було цього робити. Я знайшла б іншу причину затриматися, щоб вивідати його таємниці, або ж він міг відіслати мене. Я й так не змогла його прочитати, тож, якщо я пішла б, нічого не змінилося.
Або я могла приєднатися до Високородного.
І мати кращі шанси зламати той його щит, якщо я могла торкатися його, але...
Я зупинилася, не здатна більше собі брехати.
Залізти до нього у ванну зовсім ніяк не допомогло б моїм здібностям чи доведенню своєї потрібності Барону.
Я робила це лише тому, що могла торкатися його й нічого не бачити й не чути. Я могла просто відчувати. Тому що мені... подобалося його торкатися.
Тому, що це був він. Високородний, який був лише моїм привидом впродовж дванадцяти років і який наразі став дуже реальним і перебував тут.
Солодке, важке тепло охопило моє тіло від самої думки про те, щоб знову його торкнутися. Чи щоб він торкнувся мене.
І все ж, я вагалася. Не через наслідки. Я знала, що жодна хвороба не передавалася між смертними та Високородними. І я вжила заходів, рослинних, аби унеможливити... як це назвав Принц Торн? Плідний союз? Окрім того,
І минуло багато часу, відколи я востаннє робила щось більше, ніж торкалася, — відчувала більше, ніж свої або чиїсь пальці всередині мене.
Достатньо довго, щоб задуматися, чи можна знову вважатися незайманою.
Але це був Принц Вітрусу. Подейкували, що жоден смертний не жив вздовж ста п’ятдесяти кілометрів від його Двору. Що тих, хто наважувався порушити межі, більше ніколи не бачили. Але в мене не склалося враження, що він зневажав низькородних. Чи принаймні він не говорив так, ніби зневажав. Можливо, те, що про нього розповідали, було лише почасти правдиве.
Але це не мало значення.
Мої пальці розв’язали пояс — тіло та розум точно знали, чого хотіли. Чого хотіла я. Сукня розійшлась, і я дозволила їй зіслизнути з моїх плечей: по руках, а тоді на підлогу, де вона впала до моїх ніг. Тепле, вологе повітря дражнило й так чутливу плоть. Темні пасма волосся прилипли до вологої шкіри, коли я розвернулася.
Принц спостерігав за мною примруженими очима й розтулив губи, коли я наблизилась. Я подумала... що побачила, як здивування промайнуло на його обличчі, але воно зникло, перш ніж я встигла впевнитися. Мені запросто могло це примаритись, але я точно бачила легке золотисте світіння. Я окинула поглядом випромінювання навколо його плечей. М’яке світло було прекрасне — різке нагадування, наскільки він був позасвітний.
— Я отримую задоволення, дивлячись на тебе, — сказав Принц Торн, помітивши, на що я витріщалась.
Я відчула дивний, дурнуватий стрибок у грудях. Не знаю, чи помітив він моє тремтіння, що накочувало та відходило, але він не кліпнув. Жодного разу. А потім простягнув мені руку.
Серце шалено закалатало, і я вклала свою долоню в його. Довгі, мозолисті пальці зійшлися навколо моїх. Просте явище з’єднаних рук вразило мене. Його хватка була стійкою й міцною. Я переступила за край ванни в теплу, пінисту воду й поставила стопи по обидва боки від нього. Я почала опускатись, але Високородний випустив мою руку та обхопив мене за стегна. Відчуття його рук на шкірі стало вибухом, клеймом. Я застигла.
Принц Торн відхилив голову назад, і хоча я заледве бачила його прекрасні очі, відчула на собі цей гарячий і голодний погляд. Хіба він не казав, що завжди голодний? Але мені здалося, що це було більше, ніж у всіх Демінієнів. Повільне ковзання його погляду відчувалось як фізичне погладжування по моїй щелепі та роті, вниз до горла, шкірою, що поколювала, між пасмами волосся. І навіть нижче, за вигином живота, по стегну і... і між ногами.
Я ледь дихала, поки стояла там, дозволяючи Принцу Торну надивитися досхочу, і він робив це жадібно.
Рум’янець залив мою шкіру. Я відчула це й точно знала, що він його теж побачив. Викликаний соромом. Чоловіки й жінки розглядали моє тіло, але ще ніхто не дивився на мене так, як це робив Принц Торн. Він дивився на мене ніби... хотів поглинути мене.
Не думаю, що я була б проти, якби мене поглинули.
Високородний нахилився та впився пальцями в мої стегна. Він був такий до біса високий, що навіть сидячи, зігнув шию, аби поцілувати шкіру під пупком. Я ахнула від відчуття його вуст там. Його перенісся торкнулося моєї шкіри, а голова опустилася нижче. І нижче. З тим, як були розставлені мої ноги, нічого не заважало йому зануритись між моїх стегон. М’язи моїх ніг виструнчились, коли я відчула його тепле дихання біля мого входу. Я затамувала подих, вдивляючись у його маківку. Я не знала, що він збирався робити — тобто він міг зробити цілу купу речей, але...
Вуста Принца Торна торкнулись чутливої плоті там, і я відчула на коротесеньку мить його язик, що ковзав по мені, у мені. Повітря покинуло мої легені, й мене пронизала блискавка бажання. Його рот закрився навколо напруженого вузла нервів, і він почав смоктати — смоктати сильно. З мене виринув звук. Крик, якого я ніколи не випускала, і чергове лезо задоволення прорізало мене.
Його рот покинув мене. Принц Торн відхилився назад і підняв на мене свої густі вії. А мені дійсно не вистачало повітря, щоб наповнити знову легені. Він залишив мене терпку й пульсуючу. І я помітила, що в його зіницях з’явилися білі крапки.
— Прекрасна, — сказав Високородний хрипким голосом.
Мої груди тяжко піднімалися та опускалися.
— Це... мило з вашого боку.
— Це не мило.
Він смикнув мене за стегна. У мене підігнулися ноги, і я схопилася за краї ванни. Вода вдарилась об стінки, й він спрямовував мене вниз так, щоб я осідлала його стегна. Я здригнулася, коли його товста довжина торкнулася мого стегна. Він провів рукою по моєму стану. Тремтіння слідувало за його рукою, над моїми ребрами й вздовж грудей, прямо під ключицею.
— Я просто кажу правду.
Принц зібрав у руку пасма мого волосся, і я знову застигла. Він підняв його та прибрав мені за плечі. Я випустила хрипкий подих — тепер уже нічого не було між його поглядом і мною.
Він грався пальцями з моїм волоссям, а я розглядала риси його обличчя. Зірки в його очах заблищали. Я згадала малюнки, які бачила на його лиці, коли він був непритомний: витончений візерунок, що обрамлював обличчя. Він сказав, що то були кров і бруд, і це мало бути правдою, бо зараз їх не було видно.
— Коли ти тільки зайшла до моєї кімнати, — промовив він. — Я не був цим так уже й задоволений, хоч і насолодився тим часом, що ми провели в саду, і до того.
— А зараз? — запитала я.
— Дуже задоволений, — його пальці пройшлися від волосся і почали витанцьовувати на моїх руках, залишаючи по собі легке тремтіння. Минуло кілька секунд. — Але я мав відіслати тебе звідси.
— Чому?
— Тому, що я відчуваю, що це не дуже розумно, — відповів він, і в животі скрутило. — Торкнися мене,
Я застрягла між занепокоєнням, викликаним його промовою, та тим, як його вимога прискорила моє серцебиття. Я відпустила бортики ванни й поклала руки на груди Принца. Той злегка вигнув спину, як кіт, якого погладили.
— Мені подобається, коли мене торкаються, — сказав він, і я подивилась йому в очі. — А тобі?
Більше, ніж він міг собі уявити. З серцем, що затиналось у грудях, я кивнула та провела пальцями вниз, під воду, над напруженим м’язом його живота.
Я відкрилася, торкнувшись його, але розгледіла лише той самий щит білого кольору. Глянула вниз. Слабке світіння охопило його груди й талію, але я не бачила крізь піну. Проте, я знала, біля чого були мої руки. Я відчувала, як він лежав біля мого стегна.
Принц провів великими пальцями по моїх сосках, змусивши мене здригнутись.
— Як давно ти в Арчвуді?
Мені знадобилося кілька митей, щоб відповісти.