Дженнифер Арментроут – Падіння руїни та люті! (страница 34)

Там було немало людей, але я зосередилася на Клодові. Я не бачила його відтоді, як він на мене зірвався, і мені було цікаво, чи він теж думав про це. Наші очі зустрілись, і він почервонів. Не думаю, що це мало якийсь стосунок до блондинки, що розкинулася на його колінах. Клод постукав її по стегну, і вона ледь підвелась. Із затуманеним поглядом дівчина сповзла на вільну частину канапи. У мене виникло відчуття, що вона насолоджувалась опіумним вином, яким частували найближчих друзів Барона.

— Як почуваєшся, Кицю? — запитав Барон, коли я наблизилась.

Я одразу ж відчула нудотно-солодкий запах «Опівнічної олії» та ледь притримала свого язика, щоб нічого не бовкнути.

— Добре. Що відбувається?

— Я не впевнений. У нас неочікувані гості, — поділився він і мляво відвів мене від канапи. Він стишив голос, коли до нас наблизився Грейді. — Це член Королівського Двору, який попросив притулку для себе та ще трьох компаньйонів на цей вечір.

Кожна частинка мене напружилася. Члени Королівського Двору зазвичай були канцлерами.

— Це дивно.

— Точнісінько так само подумав і я.

Ми відступили вбік, де було поменше людей.

— Він не каже, навіщо прибув, стверджуючи, що поговорить зі мною вранці, коли...

— Коли що? — запитала я.

— Коли, як він висловився, мій розум проясниться, чи щось таке.

Щоки Клода зашарілися ще більше, і я раптом зрозуміла чому. Мені теж було б соромно, якби канцлер приїхав обговорити зі мною дуже важливі справи, а я була б занадто п’яна чи під кайфом. Барон прокашлявся та підняв голову.

— Я хотів би, щоб ти пішла до нього й спробувала дізнатися причину його візиту.

Я теж стишила голос, уникаючи довгих вух.

— Не можете дочекатися ранку, щоб узнати все самому?

— Очікування не даватиме мені спокою всю ніч. Невідомо, чого він хоче від нашої зустрічі. Я маю бути готовим до цієї розмови, — промовив він нажахано. — Ти вже й так знаєш, як важко мені спати.

Нам усім було важко спати, але не думаю, що Барон про це знав.

— Я... — він схилив голову, прибираючи пасмо волосся з мого плеча. — Я хвилююся, що він приніс новини від Королівського Трону — Короля. Я, можливо... трішечки спізнився зі сплатою квартальних десятин.

— Чорт забирай, — пробурмотіла я.

Клод пронизливо зареготав, і я вирячилася на нього.

— Вибач, — пробурмотів він тремтливими губами. — Мені потрібна твоя особлива допомога, Кицю.

Що насправді було йому потрібно, так це менше потурати собі з вечірками та дарунками й перестати витрачати золото на всіляку фривольну дурню.

Але чого нікому з нас, тих, хто від нього залежав, не було потрібно, так це того, щоб Клод ще більше рознервувався. Це, ймовірно, призвело б до того, що він викурив би ще більше «Опівнічної олії» й був би в повному безладі, коли б настав час поговорити з канцлером Королівського Двору. І якщо цей візит дійсно був пов’язаний із несплатою квартальних податків, Клод мав бути у відмінній формі, щоб випросити необхідну поблажливість і прощення.

— Добре, — зітхнула я. — Зроблю, як скажете.

Барон вишкірився.

— Дякую...

— Якщо ви пообіцяєте мені, що підете спати, — перебила я. — Вам треба відпочити.

— Звісно, — погодився він занадто швидко. — Такий план.

Я уважно подивилася на нього.

— Присягаюся, — додав він. — Я хочу бути свіжим, як випрана білизна...

Клод знову загиготав, цього разу із себе.

— Я спатиму вже дуже скоро.

— Краще б так і було, — попередила його.

— Ти рідкісна коштовність, — вигукнув він і швидко поцілував мене в чоло. — Насолоджуйся, Ліз.

Барон знову погладив моє плече, і я відвернулася перш ніж зробити щось необдумане, як, наприклад, штовхнути його дупою вниз.

Я попрямувала з кімнати за Грейді й помітила Наомі. Наші погляди на мить перетнулись, і я вказала на Клода. Дівчина закотила очі та кивнула. Це вже не вперше її завданням було переконатися, що Барон дістанеться до своїх покоїв один. Вона повернулася до Клода — з її вуст злетів сміх, прекрасний, але я вловила в ньому натяк на роздратування. Чомусь я пригадала перший раз, коли мені довелось вдатися до всього можливого, аби отримати те, чого хотів Клод. Це вимагало від мене поводитись, як куртизанка. Саме Наомі тоді відвела мене в бік, і, врахувавши ті обмежені знання, які я мала про все, що стосувалося різних ступенів інтимності, підготувала мене до того, що мало статися. Зрештою, я була незайманою до зустрічі з Клодом, переживши досвід лише кількох квапливих обмацувань, які закінчувалися тим, що я починала чути те, чого бажала б не знати.

Але Наомі підготувала мене також і до того, чого не знав навіть Клод. Знання про те, як можна було використовувати «Довгу ніч». Грейді завжди мав при собі маленький мішечок її в нагрудній кишені своєї туніки. З нею я могла точно вирішувати наскільки далеко мала зайти ніч...

На жаль, мені часто доводилось використовувати «Довгу ніч», і сьогоднішня ніч, ймовірно, не стане винятком.

— Мені потрібно зустрітися з Мейвен, — сказала я Грейді, коли ми вийшли.

Грейді напружився, але кивнув. Зайшовши до наступного, ще вужчого коридору, ми зупинилися перед вигнутими дерев’яними дверима в ніші. Як завжди, загорнута в халат, срібноволоса постать Мейвен відповіла на стукіт. Я ввійшла до освітленої свічками кімнати, залишивши Грейді в коридорі з настільки сильно стиснутими щелепами, що я б не здивувалась, якби його зуби тріснули.

Я озирнулася навколо та зрозуміла, що стара на мене чекала. Отже, її попередили Клод або Хаймел. Мене переповнило роздратування. Що Клод робив би, якби я відмовилась?

Та з чого б йому вважати, що я це зроблю? Я не відмовилась. Рідко про це навіть думала, бо так я забезпечувала свою корисність для Барона. Саме так я забезпечувала те, щоб ми з Грейді ніколи не повернулися на вулицю. Тож я не була певна, хто бісив мене більше в цій ситуації: я чи він.

Кімната Мейвен була більше схожа на кімнату підготовки, забезпечену всім необхідним: ванною на ніжках у формі лап, наповненою гарячою запашною водою, щітками для волосся та вішаками з одягом. Там стояв також вузький стіл, на якому відбувалася більш жорстока підготовка — депіляція воском і висмикування всього волосся на моєму тілі, окрім того, що росло на голові. Клоду подобалося довге, тож зараз воно сягало моєї талії. Я не мала нічого проти довгого волосся на голові, але якби я вирішила піти звідси, то ніколи більше не торкнулася б жодної волосинки в інших місцях. На щастя, видалення волосся з тіла вже стало звичною процедурою.

Я підійшла до ванни й роздягнулася в тиші. Мейвен ніколи не була балакучою. Вона не промовила ані слова, коли я опустилась у воду й почала митися. Вона просто чекала із сонним, але настороженим поглядом, тримаючи рушник у покручених пальцях.

Наомі колись мені розповідала, що Мейвен була бабусею Барона по батьківській лінії, але Валентіно, ще один з Баронових коханців, говорив, що вона була вдовою одного з минулих землевпорядників. Лінді, кухарка маєтку, стверджувала, що Мейвен була коханкою одного з попередніх Баронів. Але я вважала, що вона була привидом, котрому якимось чином вдалося зберегти плоть і кістки. Я поглянула на тонку, як папір, шкіру її рук. Їй заледве вдавалося зберігати плоть на кістках.

Після ванни вона витерла мене настільки грубо, наскільки тільки була здатна людина. Ніжною Мейвен теж не була. Вона пошкандибала до шафи, поки я стояла гола, втискаючись пальцями в підлогу. Вішаки стукали один об одного — жінка перебирала вбрання. І нарешті вона витягла сукню, що поєднувала в собі блакитний і синій кольори. Відтінок безхмарного неба Міжзем’я.

Я засунула руки в накидку й чекала, поки вона зав’яже пояс. Стара зробила такий тугий вузол, що тканина впилася в мою талію. Один лише погляд у дзеркало підтвердив те, що я й так знала. Виріз декольте був до абсурду глибокий, а сама сукня складалася більше з тюлю, ніж із тканини. В яскравому світлі можна було б чітко розгледіти колір шкіри навколо моїх сосків.

Я зітхнула, підійшла до стільця та сіла, щоб Мейвен змогла повитягати всі шпильки з мого волосся. Після чого, різко смикаючи мене за пасма, вона розчесала його. Я встромила нігті в долоні під час цього процесу, бо не була певна, чи не облисію часом від такого. Уся підготовка тривала близько години. Мейвен відчинила двері й випустила мене до Грейді. Вона не пішла за мною. Її завдання на сьогодні було виконано.

Ми з Грейді мовчали, доки не опинилися в тихому коридорі, що вів до численних крил маєтку. Нам освітлювало шлях лише м’яке світло місяця, що просочувалося крізь вікна, дякувати богам.

Перебираючи пальцями пояс, я вдивлялась уперед і вдихала повітря, наповнене ароматом жимолості, що росла вздовж стін маєтку. Я згадувала інші рази, коли мене просили використати мої здібності. Зазвичай це стосувалось якогось барона, що гостював тут, чи іншого представника аристократії. Моя інтуїція зазвичай попереджала мене, чи можна довіряти гостеві, чи він щось замислив. Я могла відчути навіть більше, якщо цього хотів Клод. Йому подобалося знати слабкі місця інших, щоб використовувати це під час ведення справ.

— Ось, — нарешті сказав Грейді. Він потягнувся до нагрудної кишені своєї туніки та поклав мені на долоню маленький мішечок для монет. Від сміху, що зазвичай наповнював його великі карі очі, не залишилося й сліду, як і від тих по-хлопчачому милих ямочок, які рятували його зі стількох проблем, коли ми були меншими. — Дізнайся, що тобі потрібно й забирайся звідти.