Дженнифер Арментроут – Падіння руїни та люті! (страница 21)
— І я мала щось із цим зробити.
Грейді нахилився до мене.
— Що?
— Я відчула цей потяг... Ну знаєш, потребу щось зробити. Я мала...
— Ти збираєшся мені розповісти, що сама поїхала звільняти Високородного?
Я здригнулась.
— Я не хотіла втягувати тебе...
— Ти з глузду з’їхала?
— Так. Повністю.
Грейді зітхнув і провів рукою по обличчі.
— Милостиві боги.
Я глибоко вдихнула, а тоді розповіла все, що сталося. Ну майже все. Однією з речей, про які я не сказала, була ситуація в душі. Йому не потрібно було знати про це.
— Тож, ті пожежі... Це мав бути цей Високородний лорд.
— Та мені зараз начхати на цього лорда, — вигукнув Грейді, спопеляючи мене поглядом. — Ти впевнена, що з тобою все добре? Може, викликати знахаря, щоб він тебе оглянув?
— У мене нічого не болить. Чесно. Все добре.
І це було правдою. Я перевірила ще зранку — не мала жодного синця, чи навіть притлумленого болю.
— Цей Високородний лорд, з яким ти говорила, — поцікавився Грейді, — він із Прімвіри?
— Ні, я гадки не маю, звідки він.
Мені знову скрутило живіт. Я не розказала Грейді, що цей Лорд був моїм Високородним. Чоловік не любив згадувати ту ніч у Місті Злуки. Це не виправдовувало мого мовчання, але я ніколи не говорила йому і того, що знала, що побачу Лорда знову.
Кинувши оком на горизонт, я побачила слабкі сліди диму. І тут це сталося знову: мороз між моїми лопатками та порожнеча в животі. Шепіт повернувся, повторюючи ті самі два слова, що й у Великій Палаті.
Він наближається.
Повернувшись, я знайшла Барона в кабінеті. На щастя, він був сам і сидів на канапі зі згортком тканини, що закривала лоб та очі.
Тримаючи солом’яний капелюх у руці, я штовхнула двері та відчинила їх повністю.
— Клоде?
Він мляво підняв зап’ястя.
— Ліз, дорогенька, заходь.
Я зачинила за собою двері й підійшла до схожої темно-зеленої канапи, що стояла навпроти Барона.
— Як ви почуваєтеся?
— Напрочуд добре, — він відхилився й закинув одну довгу ногу на другу. — Хіба не помітно?
Я злегка всміхнулася, трохи потішена тим, що навіть
— Так, ви маєте дуже енергійний вигляд, ніби готові ловити момент.
— Ти занадто добра, Кицю, — слабко всміхнувся Барон. — Що привело тебе до мене цього ранку?
— Я маю вам дещо розповісти.
— Дуже сподіваюся, що це хороші новини.
Я не відповіла, і він прибрав тканину з одного напіврозплющеного ока.
— Що, заради богів, ти вдягнула?
Я здивовано поглянула на себе. На мені була стара потерта блуза та бриджі, які я знайшла кілька років тому в пральній кімнаті. Звісно, штани бачили кращі часи, але вони ідеально підходили для часу надворі.
— Я була в саду.
Барон підняв брову.
— Чиї це штани?
— Гадки не маю, — відповіла я.
Він скривився так, ніби сама ідея носити чужий одяг викликала в нього нудоту.
— Я... я знаю дещо, що може бути дуже поганим. Клод зітхнув, зняв тканину й кинув її на край столу. — Сподіваюся, це не більш дивно, ніж золоті пожежі.
— Ви чули?
— Хаймел розбудив мене цією новиною, — він підняв те, що я сподівалася, було лише склянкою апельсинового соку. — Ти про це хотіла мені розповісти?
— Я не впевнена, — я обережно добирала слова. — Минулої ночі я натрапила на Фіна та Міккі — двох охоронців.
З виразу його обличчя я зрозуміла, що він гадки не мав, про кого я говорила.
— І дещо про них дізналася, — продовжила я. — Вони причетні до чорного ринку.
Клод опустив склянку.
— Яким чином?
— Найгіршим, — відповіла. — Збір... органів для магії кісток.
З мить він витріщався на мене.
— Трясця їхній матері, ти впевнена?
Я витріщилася на нього.
— Так. Звісно, ти впевнена.
Барон відставив склянку та опустив ногу додолу. Він провів рукою по волоссі, й темна сорочка заворушилась на його плечах, як рідкий шовк.
— Ті пожежі... Хаймел сказав, що магістрати чули від свідків, ніби полум’я було золотим.
— Те саме мені сказав Грейді, — я стисла облямівку свого капелюха. — Їхній збір не вдався.
— Схоже на те, враховуючи знайдені обгорілі рештки, — зауважив він, і в моєму животі занило. — А Портер, власник Бочок-близнюків? Він теж брав у цьому участь?
Я кивнула.
— Я не знаю, скільки до цього причетні, але...
— Але принаймні два з моїх охоронців причетні? — стиснув він зуби. — Або були, якщо вони серед знайдених тіл.